Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

карбованих ще за короля Іоанна V, 1725 року, — за них в обмін на сучасні гроші дали б п'ять лісабонських червінців або сто шістдесят вісім франків шістдесят сантимів за кожний, — так казав їй батько. Справжня їхня ціна — сто вісімдесят франків, беручи до уваги рідкісність і красу цих монет, що сяяли, наче сонце.

Далі п'ять генуезьких золотих по сто ліврів, — теж рідкісні монети, вартістю по вісімдесят сім франків, та любитель дав би за них і по сто. Їх подарував дівчині старий пан де Бертельєр.

Далі три старовинні іспанські золоті пістолі часів Філіппа V, карбовані 1729 року, — подарунки пані Жантійє, яка, даючи їх, щоразу казала те саме: «Ця гарненька канарочка, це жовтеньке маляточко коштує дев'яносто вісім ліврів! Бережи його, моя дитино, це буде краса і гордість твого скарбу!»

Далі сто голландських дукатів, карбованих 1756 року, вартістю близько тринадцяти франків кожний — ними дядечко Гранде найбільше дорожив — золота в кожній монеті було по двадцять три з десятою карата.

І нарешті рідкісні монети, схожі на медалі, дуже дорого оцінювані знавцями: три рупії із знаком Терезів і п'ять рупій із знаком Діви, чистого золота, по двадцять чотири карати кожна, розкішні гроші Великого Могола; кожна монета коштувала тридцять сім франків сорок сантимів, але знавець охоче заплатив би по п'ятдесят франків. Останнім Ежені взяла сорокафранковий наполеондор, який вона одержала позавчора, і недбало кинула у червоний гаманець.

Одне слово, її скарб складався з новісіньких монет, справжніх витворів мистецтва, про які дядечко Гранде час від часу запитував, щоб іще раз поглянути на них і пояснити дочці до найменших подробиць їхні переваги, як-от: красу бордюра, чистоту поля, чіткість букв, краї яких ще не були стерті. Але в ту хвилину Ежені не думала ні про ці рідкісні монети, ні про манію старого, ні про небезпеку втратити скарб, яким так дорожив батечко; вона думала про свого кузена, і нарешті їй після кількох помилок вдалося підрахувати, що в неї близько п'яти тисяч восьмисот франків золотом і що їх можна продати за дві тисячі екю. Побачивши, яка вона багата, Ежені від радості заплескала в долоні, як дитина. Так і дядечко Гранде, і його дочка підрахували своє багатство; він — щоб продати золото, вона — щоб кинути його в океан почуттів. Ежені поклала монети назад у старий гаманець, взяла його і не вагаючись знов піднялася по сходах. Таємна бідність кузена примусила її забути про ніч і правила пристойності; вона була в полоні чистого сумління, самовідданості, щастя.

В ту мить, коли вона з'явилася на порозі, тримаючи в одній руці свічку, а в другій — гаманець, Шарль прокинувся, побачив кузину і, розкривши рота, занімів від подиву. Ежені підійшла до нього, поставила свічку на стіл і зворушено сказала:

— Кузене, я маю попросити у вас пробачення за тяжку провину перед вами; Бог мені вибачить цей гріх, якщо ви його знімете з мене.

— Про що ви? — спитав Шарль, протираючи очі.

— Я прочитала обидва ці листи.

Шарль почервонів.

— Як це сталося? — вела дівчина далі.— Чому я ввійшла сюди? Правду кажучи, тепер і сама не знаю. Але не дуже каюсь у тому, що прочитала ці листи, бо вони дали мені пізнати ваше серце, вашу душу і…

— І що? — спитав Шарль.

— І ваші плани: те, що вам потрібна певна сума…

— Люба кузино…

— Тсс-с, тсс-с, кузене! Не так голосно, бо ми кого-небудь розбудимо. Ось тут, — сказала вона, розкриваючи гаманець, — заощадження бідної дівчини, якій нічого не треба. Шарлю, прийміть їх. Ще сьогодні вранці я не знала, що таке гроші, ви навчили мене: це засіб існування, і більше нічого. Кузен — то майже брат, ви ж можете позичити в сестри.

Ежені з властивою їй жіночою наполегливістю і дівочою чистотою не припускала відмови, а кузен мовчав.

— Невже ви відмовляєтесь? — спитала Ежені, і серед глибокої тиші було чути, як голосно стукає її серце.

Вагання кузена ображало її; та його нужденне становище уявилося їй ще виразнішне, і вона схилилася на коліна.

— Не встану, поки ви не візьмете цього золота! — сказала дівчина. — Кузене, благаю вас, відповідайте!.. Щоб я знала, чи великодушні ви, чи…

Почувши ці слова благородного розпачу, Шарль зросив слізьми руки кузини, схопивши їх, щоб не дати їй стояти навколішках. Відчувши ці гарячі сльози, Ежені кинулася до гаманця і висипала з нього все на стіл.

— Отже, згода, так? — промовила вона, плачучи від радості.— Не бійтеся, кузене, ви ще розбагатієте. Це золото принесе вам щастя; колись віддасте його мені; до того ж я стану вашою співучасницею; зрештою, я згодна на будь-які ваші умови. Але не треба надавати такого значення цьому дарункові.

Шарль нарешті спромігся висловити свої почуття.

— Ежені, я був би нікчемою, коли б відмовився. Але подарунок за подарунок, довіра за довіру.

— Про що ви кажете? — спитала вона злякано.

— Послухайте, люба кузино, тут у мене…

Він замовк і вказав на квадратну скриньку в шкіряному чохлі, що стояла на комоді.

— Тут, бачите, річ, яка для мене дорожча за життя. Ця скринька — подарунок моєї матері. Сьогодні вранці я подумав про те, що, якби мама могла встати з домовини, то сама продала б те золото, яким її ніжність так щедро наповнила цей несесер; та з мого боку такий вчинок був би блюзнірством.

Почувши останні слова, Ежені гарячково стиснула руку кузена.

— Ні,— вів далі Шарль після недовгої мовчанки, під час якої вони обмінялися поглядом вологих від сліз очей. — Я не хочу втратити його чи ризикувати ним у своїх мандрах. Мила Ежені, ви збережете його. Ніколи друг не довіряв другові нічого священнішого. Судіть самі.

Він підійшов до комоду, вийняв скриньку з чохла, відкрив