Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

При такій піддержці в усіх зродилася надія, що почнеться відбудовання порядку в Державі й економичне життя України увійде врешті в нормальне річище.

Але ці надії не справдилися.

Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, бо було зовсім нездатне до сього.

Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економична руїна й безробіття збільшуються й розповсюджуються з кожним днем і врешті перед найбагатшою колись Україною стає грізна мара голоду.

При такім становищі, що загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнулись усі трудові маси населення. Вони виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці.

Яко вірний син України я постановив відгукнутися на сей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади.

Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом усієї України.

Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обґрунтованню приложених при сім законів про тимчасовий державний устрій України.

Центральна й Мала Рада, а також усі земельні комітети від нинішнього дня розпускаються. Всі міністри й товариші їх звільняються.

Всі инші урядовці, що працюють у державних інстітуціях, зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх обов’язків.

В найблизший час буде видано закон, установляючий порядок виборів до Українського Сейму.

До нього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатися негайного виконання всіх державних розпорядків і буду підтримувати авторітет влади, не спиняючись ні перед якими найкрайнійшими мірами.

Права приватної власносте, як фундаменту культури й цівілізації, відбудовуються в повній мірі й усі розпорядки бувшого Українського Уряду, а так само тимчасового російського уряду відміняються й касуються. Відбудовується повна свобода по розробленню купчих по куплі-продажу землі.

Поруч з сим буде вжито заходів по вивласненню земель по дійсній їх вартости від великих власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів.

Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничої кляси. Особливу увагу звернеться на поліпшення правового становища й умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один мент не кидали своєї відповідальної праці.

На економичнім і фінансовім полі відбудовується повна свобода торговлі й відкривається широкий простір приватного підприємства й ініціатіви.

Передбачую всю трудність праці, що стоїть передо мною, і молю Бога дати мені силу, щоб достойно виконати те, що я вважаю своїм обов’язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час.

Мені далекі й чужі, які-б то не були, власні побудки й головною своєю метою я ставлю користь і добро народу всім дорогої нам України.

В сій свідомости кличу всіх вас, громадян і козаків України — без ріжниці національності й віросповідання — помогти мені й моїм працьовникам і співробітникам у нашім загальнім великовідповідальнім ділі.

Гетьман усієї України Павло Скоропадський.

Отаман Ради Міністрів М. Устимович

29 квітня 1918 р. Київ.

Володимир Винниченко назвав цю «Грамоту» «німецько-поміщицько-офіцерським твором».

Коли будинок, де колись мешкав генерал-губернатор Київщини, було захоплено гетьманцями, Скоропадський негайно переїхав до нього як до офіційної гетьманської резиденції. Про цей палац колишнього генерал-губернатора, у якому в свій час відпочивали і прем’єр Голубович, і прем’єр Винниченко, де помре молодший син гетьмана, Скоропадський згадає, що в ньому він «…провів потім вісім місяців тяжкої муки» (насправді сім з половиною місяців. — В. С.).

На охороні нового володаря України біля нового будинку, що був названий палацом, став офіцерський підрозділ з 15 людей та загін німців у 40 багнетів при кулеметі. Але у своїх «Споминах» Скоропадський драматизує свій «героїчний» вчинок, жодним натяком не вказуючи на присутність німецької охорони палацу. Скоропадський бреше, що його переїзд до палацу був небезпечним, бо там його могли легко заарештувати, але він уже не хотів шукати схованок, «…рахуючи, що це було б ознакою невдачі».

Вже опівночі до гетьмана завітав Демченко з кількома членами «Протофіса», пропонуючи прийняти вироблений «Протофісом» список нового кабінету міністрів. Але Павло Петрович, тільки переглянувши список, відкинув його… Він згадував, що «…був такий переутомлений, що, не роздивляючись, ліг у якійсь залі і заснув». Влада сама впала в руки гетьмана… і він упав, уперше відчувши її тягар.

Німці підтримали гетьманський переворот, а гетьман… хіба був він щирим, коли обрав роль «німецької маріонетки»? Скоропадський писав, що вже на початку 1918 року не мав віри в остаточну перемогу німецького блоку у світовій війні, але він намагався «…не сваритися з ними через дрібниці, рішуче відмовляти у всіх серйозних питаннях, порушених не до нашої вигоди чи на шкоду Антанті». У цих словах, можливо, ховається головна загадка гетьманування Скоропадського. Може, й помилилися німці, поспішно вирішивши питання нового диктатора України і «роблючи ставку» на таємного масона, франкофіла та прихованого прибічника «Великої Росії». Може, кандидатуру майбутнього диктатора німцям підсунули агенти Антанти, що навіть на «посаді» німецького союзника обороняв інтереси Антанти?

За час свого правління гетьман Скоропадський не зумів установити соціальний мир у країні, й повстанська боротьба селян, заколоти та антинімецький терор відволікали величезні військові сили Німеччини та Австро-Угорщини для утримання під контролем Україну. Ці сили могли змінити світову історію на фронті під Парижем…

Україна не надіслала жодного свого солдата на допомогу німецькій та австро-угорській арміям. Гетьманська держава не змогла задовольнити армії німецького блоку українським продовольством та сировиною… План поставок до Німеччини та Австро-Угорщини постійно зривався. Німецька армія на полях Франції продовжувала голодувати і вже не могла протистояти ситим англійцям, американцям і французам… Перемогу Антанти було вирішено влітку 1918-го…