Читати книгу - "Мауглі"

мені вдалося почути від мисливця, за яким ми ганялися. Мова йде про одного старого і мудрого слона… Той слон попав у пастку, і гострий кілок обідрав йому шкуру від ступні аж до самого плеча, залишивши білий слід. — Мауглі підняв руку, і, коли Хаті повернувся, при світлі місяця на його боці було ясно видно довгий білий шрам, наче старого слона хльоснули розпеченим залізом,

— Люди витягли його із пастки, — провадив Мауглі,— але могутній слон розірвав мотузки, втік і переховувався, поки зажила його рана. Згодом якось уночі він прийшов на поля цих же мисливців. Тепер я пригадую, що у слона було три сини. Все це трапилося багато-багато дощів тому і дуже далеко звідси, на полях Буртпора. Що ж сталося з цими полями до наступних жнив, Хаті?

— Я скосив їх з моїми синами, — відповів Хаті.

— А потім, коли їх знову зорали? — спитав Мауглі.

— Їх більше ніколи не орали, — відповідав Хаті.

— А що ж сталося з людьми, які жили поблизу зелених полів? — запитував Мауглі.

— Вони втекли.

— А з хатинами, в яких спали люди? — запитував хлопчик.

— Ми вщент поламали їхні покрівлі, а потім прийшли Джунглі і поглинули стіни, — відповів Хаті.

— А потім же що? — спитав хлопчик.

— Джунглі зайняли весь простір, який я можу пройти за дві ночі із заходу на схід, і за три — з півночі на південь. Ми напустили Джунглі на п'ять сіл; у цих селах, на стернях і на ріллі, немає й понині жодної Людини, яка б збирала там собі їжу. Отак ми спустошили поля Буртпора, я і мої три сини. А тепер скажи мені, Людське дитинча, як ти про це дізнався? — спитав Хаті.

— Сказала одна Людина. Виходить, що навіть Бульдео іноді каже правду. Славно зроблено, Хаті з білим шрамом, але на другий раз треба зробити ще краще, бо цим керуватиме Людина. Ти знаєш село Людської Зграї, яке вигнало мене? Його жителі ледачі, дурні й жорстокі, вони розважаються своїми ротами і вбивають слабшого себе не для їжі, а задля втіхи. Наситившись, ці люди вкидають у Червону Квітку своїх одноплемінників, — я бачив це на власні очі. Вони не повинні більше тут жити. Я їх ненавиджу.

— Так убий їх, — підбираючи жмуток трави і струшуючи її об свої передні ноги, озвався молодший із синів Хаті і знов відкинув геть траву, а його маленькі червоні очі боязко забігали.

— Навіщо мені білі кістки? — сердито відказав Мауглі. — Хіба я вовченя, щоб бавитися на сонці закривавленим черепом? Я вбив Шер-Хана, і його шкура лежить на Скелі Ради; але… але я не знаю, де подівся Шер-Хан, і мій шлунок усе ще порожній. Тепер я візьму те, що можу мацати й бачити. Напусти Джунглі на село, Хаті!

Багіра здригнулась і прищулилася. Коли б дійшло до найгіршого, вона б промчала сільською вулицею поміж натовпу, б'ючи праворуч і ліворуч, або напала звечері на орачів; але думка про знищення цілого села на очах у всіх людей і звірів лякала її. Тепер пантера збагнула, навіщо Мауглі послав її по Хаті: ніхто, крім старого слона, не міг розпочати й витримати таку війну.

— Хай вони втечуть, як повтікали люди з полів Буртпора, щоб тільки дощ борознив їхні лани, а його шум між листям замінив хурчання сільських прядок; щоб Багіра і я спали в хатині браміна, а олені пили із ставків за храмом. Напусти Джунглі, Хаті!

— Але я… але ми не сварилися з ними. Адже нам треба розлютуватися, щоб напасти на місця, де сплять люди, — нерішуче сказав Хаті.

— Невже тільки ви їсте траву в Джунглях? Женіть туди свої племена. Хай олені, свині й кабани пасуться там. Слони не повинні й появлятися поки не будуть спустошені поля. Напусти Джунглі на них, Хаті!

— А вбивати не треба? Мої ікла закривавилися під час розорення полів Буртпора, і я не хочу знов чути такий запах.

— Я теж не хочу. Не хочу навіть, щоб кістки людей валялися на нашій чистій землі. Хай вони втечуть і пошукають собі нове лігвище. їм не можна залишатися тут! Я бачив і нюхав кров жінки, яка давала мені їсти, жінки, що її люди хотіли вбити через мене. Тільки пахощі трави, що виросла біля їхніх порогів, можуть заглушити той задах. Він палить мені рот. Напусти на них Джунглі, Хаті!

— А! — промовив Хаті. — Так само пекла і моя рана, аж поки я побачив, як щезло під весняною порослю село… Розумію. Твоя війна стане нашою війною. Тепер ми напустимо Джунглі.

Мауглі ледве перевів подих, — він весь тремтів від ненависті і люті,— як раптом місце, де стояли слони, опустіло і тільки охоплена жахом Багіра дивилась на хлопчика.

— Присягаюсь зламаним замком, що звільнив мене, — озвалася, нарешті, чорна пантера. — Невже ти та сама гола істота, за яку я заступалася перед Зграєю, як тільки ти заявився у Джунглях? Повелителю Джунглів, коли я зовсім знесилію, подай голос за мене, за Балу, за всіх нас. Ми цуценята в порівнянні з тобою, зламана гіллячка під ногою, молоді осиротілі лані.

Думка про те, що Багіра — осиротіла лань, розсмішила Мауглі; хлопчик задихався, ридав, сміявся, аж поки, зрештою, стрибнув в