Читати книгу - "Русалонька із 7-В та загублений у часі"

— Ну, чому ж… — намагалась опанувати себе. — Дуже навіть схожі… Це, мабуть, ти?

— Ні, це тато! Ось я! — показав якусь неоковирну карикатуру внизу. — Тато вже виліз, а я ще на сходах.

— Він у тебе, здається… солідний? — прискалила око на малюнок.

— Що, так помітно? — зашарівся хлопець. — Я ж старався зменшити йому форми!

— Отже, солідний?

— Ох, трохи є! Та й чиї тата зараз худі? Всі з черевцями ходять! Але я таким не буду! Я спортом займаюсь.

— А як… його звати?

— Тата? Дмитром, як і мене. Мама кличе нас Дмитром і Дмитриком… — ще більше зашарівся хлопець.

— Серйозно? — Від таких явних збігів аж похолола. — Слухай, а в твоєї мами… біла сукня є?

— Не знаю, мабуть… У неї в шафі багато одягу, якось не приглядався… Але на весільній світлині вона точно у фаті й білому платті!

Все! Знайшла! От і попався ти, Дмитрику! От і є тобі пристанище, неприкаяний Казимире!

Удома відразу взялась до діла. Повитягала з шафи мотлох (щоправда, до чого тут фотографії?). Перемішала старі газети й навмання тицьнула пальцем у якийсь рядок.

«Мати серед жовтня…» — далі старий папір перетерся на дірки, і дізнатись, що саме пощастить мати серед жовтня, Софійці не вдалось. Очевидно, на початку жовтня все остаточно з’ясується. Десь тут, десь ось-ось!.. Уже дуже-дуже скоро!..

Увечері, щойно відправила додому Любку, припхався Сашко.

— Не поможеш ще й мені? Вивчити алгебру? — запитав, ховаючи очі. — Вирішив зробити уроки, а тут… якісь такі незрозумілі завдання…

Авжеж, алгебри йому заманулось! Шукає причини Софійку навідати!

— Гаразд, давай сюди свого ранця.

— Е, ні! Я сам! — сахнувся, наче пограбувати його збиралась. І вже спокійніше дістав підручника й зошита. Боїться, щоб фото не побачила. Теж іще конспіратор!

— Бо я, знаєш… Ще малювання там, фізкультуру люблю… Навіть якісь таланти до цього маю… Шеф завжди радиться зі мною, коли прикрашає щось… Ти б прийшла якось подивилась: такий гарний офіс із водяними газонами спорудили! А по воді— електричні лампи-лілеї… Хоч я моря ніколи не бачив, а все мене чомусь на морський дизайн тягне! А оце порадив ще й картини з морем почепити всередині: ніби якийсь такий художник є, що малював тільки море…

— Айвазовський?

— Чому тільки Айвазовське? Всі моря, які є!

— Ай-ва-зо-вський, кажу! — зітхнула тяжко і безнадійно. — Прізвище таке! Море зветься А-зо-вським!

— Точно! В тебе ж дядько художник — не дивно, що все знаєш! Отож пообвішували ми в офісі тими картинами — Їй-Богу, як на глибині! Акваріуми поставили.

— Цікаво, на глибині час теж іде повільніше?

— Звичайно! Я на Олексівському ставку пірнав, то думав, що цілих п’ять хвилин. А хлопці засікли на годиннику: тільки дві з половиною!

— Гм… Чи збережуться ці Казимирові теорії в Дмитриковій голові?..

Поламавши голови над ребусом із Дашківським, узялись до задач математичних.

— Діти, ходіть перекусите! — покликала мама.

Тільки завжди голодний Сашко стрепенувся на цей поклик. Софійка ж не зворухнулась. Вічно вона зі своїм супом!

— Чай і шоколадний рулет!

Ну, хіба що так!.. Рушили до столу.

— Ну, ще за тата! — на всі лади викаблучувалась мама перед Ростиком, намагаючись запакувати малому в ротик чергову ложку яблучного пюре. — Не хоче! А баба Валя каже, що Ростик у неї так справненько їсть!

— А кави у неї він ще не п’є? — буркнула невдоволено.

— Кава? Що ти! Дітям до трьох років узагалі не рекомендується ні кави, ні шоколаду!

— Від баби Валі сподіватись можна чого завгодно! Ой, не довіряла б ти їй, мамо, дитини!

— Це ж чого раптом?!

— Її двоюрідна бабця була господинею Леськовичівського замку й колись отруїла малого Дашківського!

— Це баба Валя тобі сказала?

— Баба Валя все приховує. Дізналась я з інших достовірних джерел.

— Софійко, всім відомо про твою багату фантазію! — Мама аж скривилася. — Зрештою, чого баба Валя має відповідати за гріхи двоюрідної бабці?..

І як щось