Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"

А тим часом щось лулуснуло-тріснуло над селом, далі гуркнуло, наче вибухнуло, шугонули іскри — наче з гарячого заліза, коли його молотом клепають — з димом, що довго світився. Чи не до самого ранку висів він над селом.

А сам змій буцімто й шугнув у димар хати тітки Лизавети, що була неподалік на белебні — розсипався над димарем іскрами й зник у ньому…

— У бовдур той спокуситель тільки загуркотів, — хрестився й божився Левко. — Прямцем, значить, до Лизавети у гості — ги-ги…

Це вже потім розказували, що небесний змій пробив у даху дірку (хата Лизавети була крита бляхою), далі таким же робом у стелі дірку зробив завбільшки з кулак й, опинившись у хаті, врізався в долівку — біля самісінького ліжка тітки Лизавети, яку в ту мить ледь чи не герць схопив.

Отямившись, тітка з вереском з хати вибігла і заволала на все село. Ось тоді старі люди й вирішили, що то був не інакше, як вогненний зміюка — так та лярва завжди до вдів прилітає, які за чоловіками тужать та побиваються. Прилетить, і прямо з неба у димар шугоне, а вже в хаті перетвориться на молодого парубка-красеня, красу та звабу якого — ні пером описати, ні словами розказати…

До тітки Лизавети паломництво почалося — приходили цілими гуртами та все розпитували що і як? Чи справді змій-спокусник у її хаті на вдатного парубка перекинувся, вроду якого ні словами передати, ні пером описати, чи милував він тітку своїми любощами? А хто, кахикнувши, випитував у жінки чи та зміюка смоктала в неї з грудей молоко, як то смокчуть всі змії в жінок, які потім сохнуть, сохнуть та й помирають… Але тітка Лизавета, все ще перелякана, хрестилася та божилася, що як гуркнуло, стелю пробило і дірку в долівці прогепало, то ніякий парубок-красень у хаті не з’являвся і ніхто її, мовляв, не милував і не обіймав — так їй і повірили!

Найбільш цікаві та меткі, яким ото все треба доконче знати, навіть на дах лазили на дірку в крівлі дивитися і в стелі дірку обмацували, а в тій дірці, що в долівці, колупалися і якесь буцімто каміння в ній знайшли — ще тепле. І оплавлене, наче воно й справді горіло та плавилося, як той віск. Але де воно потім поділося — хто вам тепер скаже. Може, хто з дядьків і привласнив у тім сум’ятті небесне каміння — на всяк випадок. В хазяйстві, мовляв, все знадобиться.

Того дня, як у селі тільки й балачок було про вогненного змія, у школі забили тривогу, спішно зібрали школярів і вчитель фізики Микола Петрович заходився розказувати про небесне каміння та про те, як воно з неба падає. Для нас, школяриків з початкових класів, то було одкровенням: як? З неба каміння падає? А де ж воно там береться? І як воно тримається в небі, не маючи крил і не будучи птахами, що потім падає — дива та й годі!

— Що таке метеорити? — (ми, малюки, тоді чи не вперше почули це мудре слово) запитував Микола Петрович й оскільки ніхто з нас не поривався відповісти, змушений був відповідати сам: — Метеоритами наука називає частини малих тіл Сонячної системи, що падають з неба — часто з гуркотом, свистом, з шипінням та іскрами й димом, вони завжди яскраві, бо розжарені, як залізо в горні кузні, охоплені вогнем, проносяться небом у вигляді в’юнких, часом зміїних смуг, що їх первісна уява й прозвала вогненними зміями. Бувають метеорити кам’яні, залізо-кам’яні та залізні. (О, подумали ми, чим далі в ліс, тим більше дров! Виявляється, у небі ще й залізо буває. І як воно там тримається?) Випадають вони на поверхню нашої планети з міжпланетного простору і є залишками якихось незнаних нам метеорних тіл. Більшість з них згорає у небі, але частина долітає до землі.

А далі Микола Павлович почав розказувати, що з Космосу, виявляється, на земну поверхню випадає багато пилу — в тім числі й космічного. Тієї пиляки — подумати тільки! — щорічно набирається з мільйон тонн! Крім того, на Землю щорічно падає від 500 до 1000 метеоритів вагою від кількох грамів до кілограма. Переважна більшість із них і зовсім крихітні, частки грама, а якщо метеорит тягне на десять і більше грамів, то це вже болід. Рухаються вони з дуже великою швидкістю. Внаслідок опору повітря метеорне тіло гальмується, треться об повітря, його поверхня починає нагріватися, речовина поверхні плавиться і тіло тоді починає світитися. В атмосфері Землі більшість метеоритів з’являється і зникає на висотах від 110 до 70 кілометрів. Щодоби в атмосферу проникають до мільярда метеорних тіл, маса яких не перевищує 0,01 грама. І все ж загальний приріст матінки-Землі за рахунок метеорної речовини сягає 200 тонн за добу! Також відомі метеорити від 1 до 67 тонн! («Оце… каміння! — ми хором. І як же воно тримається в небі, допоки не впаде?») Падіння величезних метеоритів утворило чималі кратери на поверхні Землі — хоча б Арізонський у США діаметром 1200 і глибиною 180 метрів! Зустрічаються кратери просто величезні. Як у Канаді, наприклад, кратер Менікееген — 64 кілометри діаметр! Як установили вчені, приблизно 210 мільйонів років тому там упав метеорит, який пізніше отримав ймення Люципер (О, це вже ближче до зміїв!) Він знищив все живе на сотні кілометрів навколо. І вибух такого метеорита в сотні тисяч разів був потужнішим за атомну бомбу, що її було скинуто у 1945 році на Хіросіму… Усього знайдено 2000 метеоритів, більшість з них кам’яні. І до тітки Лизавети теж залетів у хату, пробивши дірки в дахові та стелі не якийсь там казково-фантастичний