Читати книгу - "Стріляй, як дівчисько"

Мені пощастило: кілька моїх знайомих пілотів якраз сиділи там і радісно привітали мене. У той складний момент було справді приємно відчувати, що до мене ставляться так, як я на те заслуговую. Я пробула з ними близько години, і злість потроху почала згасати. Тоді один з них відвів мене вбік і запитав, що сталося. Він був певен, що зі мною щось не так. Я нічого не змогла з собою вдіяти і щиро розповіла йому всю історію; якась частина мене була певна: він донесе на мене за загублені боєприпаси.

— Яка різниця, що думає цей старий пердун? — спитав він.

— Ні, тут усе складніше. Мені добряче перепаде за загублені боєприпаси, — відповіла я. — Думаю, мені краще повідомити, що я їх загубила, і покінчити з цим.

— О, то ось що тебе турбує! Я маю запасний магазин. Візьми, — сказав він і, не вагаючись, простяг його мені.

Я стояла й дивилася на свій порятунок, що лежав у мене в долоні. Я вичавила з себе «дякую» і кинула на товариша очима.

— Усе гаразд, — засміявся він з мого недовірливого виразу. — Я дістану ще.

Я не могла в це повірити. В армії все було геть інакше. До мене дійшло, наскільки безглузді правила в Повітряних силах. Я відчула, як вузол у грудях слабшає, і обхопила побратима руками, а він просто зареготав і поплескав мене по плечах. Мені відразу ж стало легше. Відтоді я пильнуватиму свої боєприпаси. Носитиму їх за собою, хоч би куди пішла.

Я повернулася у свій ТОЦ і поклала запасний магазин у жилет, що висів у моїй шафці. А тоді знову захвилювалася. Мені важко було прикинутися, ніби я не губила магазин; своєю чесністю я пишалася найбільше. Але за кілька хвилин я почула, як Річард «стукає» на мене, і не встигла я й розвернутись, як у кімнату разом з Річардом улетів мій командир.

— Дженнінґз, — гаркнув він. — Ти можеш відзвітувати за боєприпаси?

Я побачила, як очі в Річарда стають квадратними.

— Так, сер, можу, — сказала я.

— Брехня, — сказав Річард.

— Покажи, — скомандував командир.

У його голосі вчувалася втома. Гадаю, він уже мав клопіт з такими витівками, і в нього були цікавіші справи.

— Прошу.

Я махнула рукою майже як Ванна Вайт у бік жилета, що висів у шафці. Він перерахував і повернувся до Річарда.

— У неї все гаразд. Іще щось?

Річард просто мовчки шугонув з кімнати. Командир похитав головою і рушив назад до свого столу.

— Ем, сер? — сказала я йому навздогінці.

Він розвернувся.

— Це все, що мені було треба, Ем-Джей.

— Так, але я маю сказати… — почала я, однак він підняв руку й урвав мене.

З виразу його обличчя було зрозуміло: він добре знає, що сталося.

— Ні, серйозно, не треба нічого казати. У вас усе на місці. Саме в цьому мені й треба було пересвідчитися. Тримайтеся, Ем-Джей. Ви чудово виконуєте свою роботу.

За наступні тижні цей інцидент обріс силою-силенною пліток, які були ще огидніші за сам інцидент. Один приятель розповів мені, що Річард запевняє всіх, буцім я загубила магазин за огорожею. Мовляв, це інформація з надійного джерела.

Коли товариш-пілот переповів мені цю плітку, я не зовсім була певна, що правильно зрозуміла. Тобто Річард стверджує, ніби я загубила магазин, коли перебувала за периметром? Приятель ніяково похитав головою й пояснив: «Річард натякає, що ти опустилася навколішки й «обслуговувала» одного з пілотів, а тоді, мабуть, у розпалі пристрасті якраз і загубила магазин».

У моєму животі все перевернулося. Відчуття було таке, ніби мене зараз знудить. З часу перебування в Кандагарі я намагалася не зважати на всякі дурниці. Я навіть не фліртувала ні з ким, щоб ніхто отак про мене не пліткував. Досі я поводилася бездоганно, і тепер цей бовдур неславить мене перед цілою ескадрильєю просто за те, що я зруйнувала його план і що він сам після всього видається ідіотом. Я не могла в це повірити.

У казармах я розповіла про це подрузі в спільній душовій кімнаті. Одна з дівчат підслухала нашу розмову й утрутилася.

— Але я не розумію, у чому проблема. Коли це неправда, що тобі до того?

Я просто похитала головою. Ця дівчина дотримувалась інших стандартів поведінки і уособлювала все, чого я намагалась уникати. Ясна річ, їй годі зрозуміти мене.

Я спробувала пояснити, що мене хвилює не брехня про статевий акт. Проблема в тому, що Річард і решта не бачать у мені сильного, компетентного, натренованого пілота, який заслуговує на їхню повагу. Йому треба було об’єктивувати мене і якось виокремити через мою стать — просто тому, що в нас із ним різна анатомія. Йому треба було бачити мене в ролі прислужниці, його прислужниці і його колег-чоловіків; і найгірше, що вони підтримали б це. Я більше не могла вдавати, ніби він єдиний так уважає тільки тому, що в нього вистачило дурості сказати про це вголос. Плітка стала відома й мені, тож із мене посміялося багато чоловіків.

Я лютувала, вирішивши, що не терпітиму такого ставлення. Я не вимагатиму поваги. Я заслужила цю повагу, дідько б їх узяв. Було очевидно, що я ніколи не стану повноцінним членом