Читати книгу - "«Аляска»"

— У-у-у-у-у, — мичав Антон, тицяючи в жінку.

Збентежені санітари рушили до пацієнтки, кидаючи в його бік погляди, сповнені запитань. Нарешті один із них отямився й спитав:

— Ти що робиш у жіночій палаті?

Тримаючись за голову й жонглюючи звуками, Антон вислизнув у коридор. Поки санітари вгамовували бідолашну Зою Олексіївну, він щодуху рвонув за поворот і мчав до самого підвалу. Від його гупання прокинулися кілька пацієнтів, які одразу ж повиходили в коридор розвідати причину нічного шуму. У небі вкотре загриміло. За спиною втікача лунали ображені голоси, грім, грюкання дверей, але все це його вже не цікавило. Антон штовхнув двері та влетів у підвальний простір, наповнений темрявою. Скинутим із себе одягом він розігнав комарину зграю, що зраділа новій поживі, і, сховавши одежину в поліетиленовий пакет, пірнув у воду.

Цього разу розпечене тіло не відчувало прохолоди. Антон успішно долав необхідну відстань. Дістатися своєї палати зараз було завданням номер один, доки санітари з головного корпусу не поставили на ноги всю лікарню. З нетерплячки пацієнт трохи розплющив очі, шукаючи в кінці тунелю промінчик світла, покликаний зорієнтувати його в просторі на випадок необачного відхилення від маршруту. Умовний маяк Бемоля був на місці й виконував свою функцію бездоганно. Підбадьорений витримкою співучасника Антон направився до орієнтиру. Натреноване професією тіло легко подолало залишки відстані й на переможному куражі Антон випірнув із води.

— Забираймося геть, здається, я спалився! — гукнув плавець до Бемоля, жадібно ковтаючи повітря.

Раптом голос Антона охрип: горло стиснула чиясь рука.

Кисню знов забракло, а сталева хватка боляче звела горлянку. Нічого не розуміючи, Водолаз учепився вільною рукою в бетонні сходи, але тільки-но вуха вчули знайомий бас — лавровий вінець переможця впав із його голови.

— А нам усе вже відомо, — загарчав санітар.

Мов пір’їнку, Шрек витягнув Антона з води на сходи й, щоб підкріпити власну позицію, завдав жертві два міцні удари в живіт. Сила стусанів зігнула Антона навпіл. Киснева недостатність підсилилася страшним болем, який зменшував шанси пацієнта в цьому двобої. Порятунок лежав у рідній для Антона стихії, тому нову атаку Шрека він зустрів з обіймами. Замкнувши за спиною напасника руки, Антон відштовхнувся ногою від сходинки і з повними легенями повітря вкупі зі Шреком шубовснув у водойму.

Паніка накрила санітара разом із водою. Мало хто в лікарні знав, що майже двометровий велет мав генетичну схильність до бронхіальної астми, і якщо в звичному житті вона не надто дошкуляла Шрекові, то за форс-мажорних обставин ставала непосильним тягарем. Опинившись у загрозливому для себе середовищі, Шрек злякався. Він забився в цупких обіймах пацієнта, розходуючи дорогоцінний запас кисню. Паніка дедалі більше огортала його розум, а разом із тим борсання ставали інтенсивнішими. Його ж супротивник, навпаки, зберігав холоднокровний спокій. Користуючись професійними навичками, Водолаз затягнув свого бранця углиб водяної товщі і з кожною секундою передчував власну перемогу, якої ніколи б не зміг здобути на суші. Зрештою суміш нещасливих для Шрека обставин зіграла свою роль. Його життя згасало разом із безглуздим вовтузінням. Кінцівки сіпалися чимраз рідше, і врешті-решт тіло здригнулося в смертельних конвульсіях.

Нажаханий раптовим нападом, Антон не випускав бездиханне тіло санітара протягом кількох секунд. Лише переконавшись у повній нерухомості жертви, він відпустив її й виринув на поверхню. З першим ковтком повітря легені заповнилися справжньою свободою, а за спиною спливло тіло Шрека.

Усвідомлення чергового вбивства важким похміллям стискало голову. Міріади думок юрмилися в черепній коробці, затиснені двома вбивствами: щойно скоєним і тим, з якого все почалося. На відміну від попереднього, сьогоднішній злочин був навмисним, хоч і з поправкою на самооборону. А чи загрожувало викриття нічної вилазки втратою життя?

Відчуття провини насувалося. Воно наповнювало голову, вливалося в тіло й текло до самих ніг, роблячи їх немічними під власною вагою. Знесилений Антон рухався, спираючись на обшарпані стіни, до своєї палати єдиним маршрутом, що його зафіксувала пам’ять. Розхристаний одяг, мокре волосся й сині від тривалого перебування у воді губи підсилювали образ божевільця, так старанно зліплений Антоном. Часткові розлади психіки вже переслідували його в недалекому минулому, а зараз його фобії знову далися взнаки. В очах пацієнта відродився страх за своє майбутнє, за стан власного здоров’я. У стані цілковитої прострації Антон дістався тринадцятої палати. Він увійшов усередину настільки занепокоєний, що поява Міхаеля, який сів на своєму ліжку, анітрішки його не здивувала.

Натомість вигляд приятеля збентежив Міська, і той кинувся до товариша.

— Старий, де вас чорти носять? Тут такий кіпіш: вас із Бемолем усі шукають, навіть мене не чіпали — продинамили! Даремно лише розбудили, — випалив Міхаель.

З уривків почутої інформації Антон склав причину поразки їхнього рейду. Розбазіканий товариш відіграв роль приманки й далі перебував у цьому амплуа.

— Я вбив Шрека, — тихо промовив Антон, сідаючи на ліжко.

Його слова поставили все догори дриґом. Шпряха вже не прикидався сплячим — він сміливо розплющив очі. Кома, що рідко вникав у справи сусідів, теж прокинувся й аж сів на власному ліжку. У палаті зависла тиша. Почуте приголомшило всіх без винятку пацієнтів. Першим оговтався Міхаель, який схопив Антона за плечі й затрусив ним, мов пір’ям.

— Ти що верзеш, психу? Ти це серйозно?

— Його труп у підвалі.

Антонові слова ошпарили Міхаелю долоні.

Він схопився за скроні та швидко замасажував їх пальцями, шукаючи вихід із халепи, у яку вскочив Антон. Шпряха вклався назад до ліжка. Він укрився покривалом, зважуючи наслідки, які можуть торкнутися кожного, хто щойно став свідком Антонового зізнання. Нарешті