Читати книгу - "Лабіринт"

Батько простиг їй руку, і Алаїс, хвилину повагавшись, узяла її.

— Я не хотів говорити з тобою загадками. Моє зволікання... це я... повинен прояснити все в голові. Сьогодні ввечері я отримав надзвичайно важливе повідомлення, Алаїс. Останні кілька годин я провів, вирішуючи, що мені робити, зважуючи всі за і проти. Навіть коли я, здавалося, обрав напрям дій і послав за тобою, в мене все ще залишились певні сумніви.

— А тепер? — зустрілася з ним поглядом Алаїс.

— Тепер напрям моїх дій вимальовується краще. Так, я вірю, що тепер знаю, що мені робити.

Раптом кров відринула від її обличчя.

— Отже, війна все-таки почнеться, — пробелькотіла вона притишеним голосом.

— Гадаю, це неминуче. Є багато невтішних ознак, — Пелетьє сів. — Ми втрапили у скруту і сили впоратися з нею, хоч би як ми намагалися себе переконати, у нас немає. — Він на хвилинку завагався, потім продовжив: — Але є щось вагоміше за це, Алаїс. І якщо перемовини в Монпельє обернуться не на нашу користь, то, можливо, я більш не матиму нагоди... сказати тобі правду.

— Що може бути важливішим, ніж загроза війни?

— До того як я почну свою розповідь, ти маєш пообіцяти мені, що все почуте цього вечора залишиться тільки між нами.

— Ось чому ти розпитував про Гільєма?

— Частково так, — визнав батько, — хоча причина не тільки в цьому. Проте спочатку дай мені слово, що ніщо з того, що я розкажу тобі, не вийде за межі цих чотирьох стін.

— Я обіцяю тобі, — відповіла Алаїс без зайвих зволікань.

Пелетьє знову зітхнув, але цього разу Алаїс відчула в його голосі полегшення, а не стурбованість. Жереб кинуто. Він зробив свій вибір: дивитися на речі крізь призму збігу обставин.

Вона підсунулась ближче, і відблиск свічок затанцював у її карих очах.

— Ця історія, — розпочав він, — бере свій початок у стародавніх землях Єгипту кілька тисяч років тому. Це правдива історія про Грааль.

Пелетьє розповідав, поки олія в лампадці не вигоріла до останку.

Двір унизу притих, оскільки навіть гультяї подалися спати. Алаїс була виснажена. Її пальці побіліли, а під очима з’явилися фіолетові тіні, неначе синці.

Пелетьє зовсім уже зістарівся і втомився, як він сам казав.

— У відповідь на твоє запитання — ти не мусиш нічого робити. Ні зараз, ані, може, ніколи. Якщо наші клопотання взавтра матимуть успіх, це дасть мені час та змогу доправити Книги у безпечне місце власноруч. Саме це я й збираюся зробити.

— А якщо ні, Messire? А коли що-небудь трапиться з тобою?

Алаїс замовкла, відчуваючи, як страх стискає їй горло.

— Все має бути гаразд, — пролунала відповідь батька, але його голос був сумним.

— А якщо ні? — не здавалась Алаїс, не бажаючи, щоб її заспокоювали. — Що буде, коли ти не повернешся? Як я дізнаюся, коли мені діяти?

Певний час Пелетьє дивився їй у вічі. Потім порився у кишені, доки не знайшов маленький згорток бежевого кольору.

— Якщо зі мною щось трапиться, ти дістанеш такий самий знак, як оцей.

Він поклав його на стіл і посунув ближче до доньки.

— Розгорни.

Алаїс зробила, як він просив, розгорнувши тканину, складка за складкою, поки не побачила маленький диск зі світлого каменю, на якому було висічено дві літери. Вона піднесла камінчик до світла і вголос прочитала:

— NS!

— Тобто Noublesso de los Seres.

— Що це?

— Це merel[22], таємний знак, який потрібно тримати між указівним та великим пальцями, хоча він має дещо інше призначення, яке ти ще не повинна знати. Він вкаже тобі, чи можна довіряти носієві.

Алаїс кивнула.

— А тепер переверни його, — попросив Пелетьє.

На іншому боці було різьблення лабіринту, абсолютно тотожне тому, що вона бачила на дошці.

Алаїс затамувала подих.

— Я бачила його нещодавно.