Читати книгу - "Тільки разом"

— Андре, послухай!..

— Ні! Ні! — закричав хлопець, і його очі потемнішали від гніву. — Не смій говорити зі мною! Не смій, я так старався! Я лікувався! Тебе немає! Немає! Не повинно бути! Ти — хвороба! Ти мене знищиш! Господи, та ти вже мене знищила!

— Андре, я справжня! Ти знаєш — я існую!

— Ні! Ти… Я не знаю… Не знаю! Я заплутався! Усе це просто… просто дурня! Немає сил!.. Я не хочу… цього усього… не хочу… я хочу зараз!.. — Андре заридав, сховавши обличчя в долонях.

Кет підійшла майже впритул, поклала руки другу на плечі.

— Я тут. Я існую. Вір мені!

— Вірити?! — скрикнув Андре, сахаючись від дівчини. — Ти мене зрадила!

— Ні, я просто намагалася…

— Мовчи! Не смій виправдовуватись! Ти змусила мене страждати! Ти привела мене на цей дах! Ти дозволила мені думати, що я — божевільний! Дозволила мені зненавидіти тебе! А я так любив тебе! Я так тобі вірив!

— Андре, рідний, я теж люблю тебе! Я…

— Ти брешеш! Ти сумнівалася в мені! Ти повірила, що я зроблю тобі боляче, що я навмисне ображу тебе! Ти думала, що та дівка може щось для мене значити, може замінити тебе, може змусити мене забути, хто я і чим я тобі зобов’язаний!

— Це неправда! Я ніколи так не думала! Для мене взагалі не важливо, чи ти любиш мене…

— Що?! — спалахнув Андре. — Що ти верзеш?!

— Аби тільки ти був щасливим! — не слухаючи друга, продовжувала Кет. — Бо я люблю тебе більше за всіх, кого я колись знала! Це незмінно й невідворотно! Це як доля! Це як прокляття! Я була егоїсткою, я тебе собою змучила! Мені треба було піти, щоб звільнити в твоєму житті місце для інших людей!

— МЕНІ НЕ ПОТРІБНІ ІНШІ!

— Андре, тобі потрібні реальні друзі! Із плоті й крові!

— Чому ти мене не чуєш?!

— Я затулила від тебе весь світ! А ти повинен побачити його, побачити кожен куточок, вирватися з цих тенет, дихати на повні груди!

— Але я не хочу!

— Ти народився знову — після всього того страхіття, яке відбулося з тобою! Ти народився, щоб жити заново — без минулого, ніби вперше і востаннє! Ти мав би жити без мене! А я не змогла! Не змогла тебе відпустити! Я принесла свій біль, і свою самотність, і свій страх перед смертю у твоє нове життя! Просто я так звикла, що ти поряд, що ми йдемо крізь це божевілля разом, що ти сміливий, що смерть тобі по коліна!

— Ти сказала — народився знову? Народився заново? — ледь чутно спитав Андре. — То я вже жив раніше?

— Господи! — Кет зітхнула й торкнулася чола. — Господи, так! Ти жив! Ти жив раніше!

— І я помер? — нахмурився Андре.

— Ну що я за ідіотка?! — просичала Кет, зчепивши зуби. — Навіщо я це сказала?! Тобі нічого не треба знати!

— Кажи — я помер?! — закричав Андре, роблячи крок уперед.

— Стій! Стій, не рухайся! — Кет виставила руки вперед, ніби могла зупинити хлопця. — Так, ти помер!

— Від чого?

— Від раку. Рак мозку.

— Дідько! Я сильно мучився?

— Я не можу! — безпорадно розвела руками Кет.

— Я мучився?! — Андре зробив іще один крок до краю.

— Ні! Ти не мучився! Ти не схотів чекати! Ти отруївся таблетками. Ти любив життя! Заради бога, відійди назад!

— Як я жив? Де? Яким я був? Хто були мої батьки?

— Тебе звали Андрієм. Ти помер, коли тобі було 19. Ти жив в Україні, у Ялті. Ти був поетом. Ти був розумним і добрим. Ти був дуже класним! У тебе було багато друзів. Усі тебе любили. Твій батько був інженером, а мати — бібліотекаркою. У тебе були тітка, хрещений, двоюрідні брати й сестри. Ти піклувався про них — навіть після смерті.

— То ці сни — про море, про Воронцовський палац, про чоловіка й жінку, які бавляться зі мною — це все правда?! Це було зі мною?! І ці вірші… Я сам їх написав?!

Кет мовчки кивнула.

— А ти?

Дівчина захитала головою.

— Кажи! — закричав Андре. — Ти теж померла?!

— Так! — зітхнула Кет.

— Як?

— Будь ласка, не питай мене! Тобі не треба…

— Треба! Ти все про мене знаєш — про моє життя, про смерть, про все, що колись було зі мною, а я навіть не був певен, чи ти насправді існуєш! Скажи мені!

— Якщо я скажу, ти ніколи не ставитимешся до мене так, як раніше.

— Усе одно я ніколи не ставитимуся до тебе так, як раніше! — скипів Андре. — Ти мені брехала! Цілісіньке моє життя, цілісіньке нове моє життя ти — єдиний мій друг — брехала мені! Але