Читати книгу - "20 000 льє під водою"

ще кілька днів. Тубільці досить добре прийняли потерпілих. Останні поселилися на острові і збудували з уламків двох великих кораблів маленьке судно. Кілька матросів добровільно залишилися на Ванікоро. А інші, кволі і хворі, поїхали з Лаперузом. Вони направилися до Соломонових островів і всі загинули на західному березі головного острова групи, між мисами Розчарування й Задоволення.

— Як ви довідалися про це? — вигукнув я.

— Ось що я знайшов на місці останньої аварії корабля.

Капітан Немо показав мені ящик з білого заліза, прикрашений французьким гербом і весь роз’їдений солоною водою. Він відкрив його, і я побачив сувій паперів, які хоч і пожовкли вже, але ще можна було прочитати їх.

Серед них були навіть інструкції морського міністра Лаперузу з власноручними помітками на полях Людовіка XVI.

— Це чудова смерть для моряка! — сказав капітан Немо. — Коралова могила спокійна, і я був би радий, коли б моїм товаришам і мені доля послала таку саму могилу.

РОЗДІЛ XX

Торресова протока

У ніч з 27 на 28 грудня «Наутілус» покинув береги Ванікоро з надзвичайною поспішністю. Він узяв напрям на південний захід і за три дні пройшов сімсот п’ятдесят льє, що відділяють групу островів Лаперуза від південно-східної частини Нової Гвінеї.

1 січня 1863 року рано-вранці до мене на палубу прийшов Консель.

— Чи дозволить мені пан побажати йому щасливого нового року? — спитав бравий хлопець.

— Звичайно, Конселю, зовсім так само, як коли б ми були в Парижі, в моєму кабінеті при Ботанічному саду. Дякую тобі за побажання І тільки хочу запитати тебе, що ти розумієш під «щастям» у таких обставинах, в яких ми перебуваємо? Чи бажаєш ти, щоб цей рік приніс нам визволення, чи, навпаки, продовження цієї дивної подорожі?

— Справді, — відповів Консель, — я. не знаю, що сказати панові. Звичайно, ми бачимо цікаві речі, і протягом двох місяців, що ми тут, у нас не було часу нудьгувати. Останнє чудо завжди дивовижніше за попередні, і коли так триватиме й далі, то я не знаю, чим це закінчиться. Я думаю, що нам ніколи не трапиться подібної нагоди.

— Ніколи, Конселю.

— Крім того, капітан Немо цілком виправдовує своє латинське ім’я «Ніхто»: він нас ні в чому не обмежує, нібито його й зовсім не існує на світі.

— Ти правду сказав, Конселю.

— Отже, я дозволю собі сказати панові, що вважатиму щасливим той рік, який дасть нам можливість побачити все…

— Побачити все, Конселю? Це було б, мабуть, дуже довго. А що думає про це Нед Ленд?

— Нед Ленд думає зовсім інакше, ніж я, — відповів Консель. — Це людина з прозаїчним складом розуму і вимогливим шлунком. Йому набридло вже дивитися на риб і весь час харчуватися ними. Відсутність вина, хліба, м’яса дуже відчутна для справжнього саксонця, який звик до біфштекса і до помірної порції бренді або джину[48].

— Щодо мене, Конселю, то мене це ніскільки не тривожить, і я дуже добре пристосувався до режиму на цьому судні.

— Я теж, — відповів Консель, — і так само охоче бажаю залишитися тут, як містер Ленд утекти звідси. Отже, коли рік, що починається, буде нещасливий для мене, то він буде щасливим для нього, і навпаки. Таким чином хто-небудь з нас неодмінно буде задоволений. Нарешті, на закінчення, я бажаю панові того, що він сам собі бажає.

— Дякую, Конселю. Тільки попрошу тебе відкласти на пізніше питання про новорічні подарунки і натомість задовольнитися міцним потиском рук. Нічого більше не можу тобі тепер запропонувати.

— Пан ніколи не був таким щедрим, — відповів Консель.

Після цього він вийшов.

До 2 січня ми пройшли одинадцять тисяч триста сорок миль, тобто п’ять тисяч двісті п’ятдесят льє з часу нашого виходу з Японського моря. Перед «Наутілусом» простиралися небезпечні зони Коралового моря, що омивало північно-східні береги Австралії. Наше судно пливло на відстані кількох миль од страшного бар’єра з рифів, де ледве не загинули 10 червня 1770 року кораблі капітана Кука. Судно, на. якому плив Кук, ударилось об скелю і тільки тому не потонуло, що кусок корала, який відломався при зіткненні, закрив собою пробоїну в його корпусі.

Я дуже хотів оглянути цей риф завдовжки триста шістдесят льє, об який море, що завжди хвилювалося, розбивалося з страшною силою й гуркотом, схожим на розкоти грому. Але в цей час. «Наутілус» нахилом рулів глибини був потягнутий униз, і мені так і не довелося побачити ці коралові стіни. Я мусив задовольнитися розглядом різних зразків риб, принесених нашими сітями. Я помітив серед інших гермони, вид скумбрії, завбільшки з доброго тунця, з поперечними смугами на блакитнуватому череві, які зникають після смерті риби. Ці риби супроводжували нас цілими зграями і постачали наш стіл дуже смачними делікатесами. Спіймали також велику кількість спар, завдовжки з півдециметр, але дуже смачних, і літаючих риб, справжніх підводних ластівок, які темними ночами раз у раз борознять повітря і воду фосфоресціюючими фігурками. Серед молюсків і зоофітів я знайшов у сітях різні види альціонарій, лужанок живородних, байдарок, молотків. Флора була представлена красивими плавучими водоростями, ламінаріями і макроцистами, просякнутими слизом, що просочувався крізь їхні пори.

За два дні ми перетяли Коралове море і 4 січня побачили береги Папуасії. З цього приводу капітан Немо повідомив мене про свій намір пройти в Індійський океан Торресовою протокою. Більше він нічого не сказав. Нед з задоволенням відзначив, що цей шлях наближує нас до європейських морів.

Торресова протока дуже небезпечна через рифи і через дикість жителів, які часто відвідують її береги. Вона відділяє од Нової Голландії великий острів Папуасію, що називається також Новою Гвінеєю.

Папуасія, завдовжки чотириста і завширшки сто тридцять льє, має поверхню в сорок тисяч географічних льє. Вона розташована між 0°19΄ та 10°2΄ південної широти і 128°23΄ та 146°15΄ довготи. Опівдні, коли помічник капітана визначав висоту сонця, я помітив ланцюг гір Арфалькс, що підносилися терасами і закінчувалися гострокінцевими вершинами.

Ця земля, відкрита в 1511 році португальцем Франціско Серрано, «була центром чорношкірих, що населяють Малазію», як сказав де-Ріенці, і я майже не сумнівався в тому, що пригоди цього плавання поставлять мене лицем до лиця з страшними Андаменами.

«Наутілус» наблизився до входу в найнебезпечнішу на земній кулі протоку, по якій найвідважніші мореплавці ледве насмілювалися пливти. Цю протоку відкрив Луї Пас де-Торрес, повертаючися з південних морів у Меланезію; тут у 1840 році ледве не загинули на мілині корвети Дюмон-Дюрвіля з усім екіпажем. Навіть «Наутілус», для якого не страшні були ніякі небезпеки моря, повинен був усе-таки остерігатися коралових