Читати книгу - "Щоденник Миколки Синицина"

Так сталось і цього разу. Побачивши Гену, Гоша запитав:

— Ти куди це розігнався?

— Іду збирати брухт, — сказав Гена.

— Ходімо краще з крижаної гірки кататися. На сусідньому подвір'ї хлопці гарну гірку зробили.

Вони подалися на сусіднє подвір'я і заходились кататися з гірки. Санок у них не було, тому вони з'їжджали просто на ногах. Тільки це було не дуже зручно, бо щоразу доводилось їхати спочатку стоячи, а тоді вже лежачи на животі, на боці, а іншим разом і на спині.

Нарешті Гоша сказав:

— Так кататись невигідно. Можна роз'юшити носа. Піди-но ти краще додому по санки. У тебе ж є санки.

Гена пішов додому, дістався на кухню і взяв санки. Мама побачила й каже:

— Навіщо санки? Ти ж пішов збирати брухт.

— А я возитиму брухт на санках, — пояснив Гена. — Він же важкий. У руках багато не понесеш, а на санках значно легше.

— А, — сказала мама. — Ну йди.

Цілий день Гена катався з Гошею на санках і аж надвечір повернувся додому. Все пальто в нього було в снігу.

— Де ж ти пропадав стільки часу? — запитала мама.

— Збирав брухт.

— Невже для цього треба було так вивалятись у снігу?

— Ну, це ми на зворотному шляху з хлопцями трохи в сніжки погралися, — пояснив Гена.

— Нічого собі — трохи! — похитала головою мама.

— А багато ти зібрав брухту? — запитав Гену тато.

— Сорок три кілограми, — не задумуючись, збрехав Гена.

— Молодець! — похвалив тато і взявся вираховувати, скільки це буде пудів.

— Хто ж тепер на пуди лічить? — сказала мама. — Тепер усі лічать на кілограми.

— А мені на пуди цікаво, — відповів тато. — Колись я працював у порту вантажником. Доводилось носити бочонки з тріскою. В кожному бочонку по шість пудів. А сорок три кілограми — це майже три пуди. Як же ти доніс стільки?

— Я ж не носив, а на санках, — відповів Гена.

— Ну, на санках, звичайно, легше, — погодився тато. — А інші хлопці скільки зібрали — більше, ніж ти, чи менше?

— Менше, — відповів Гена. — Хто тридцять п'ять кілограмів, хто тридцять. Лише один хлопчик зібрав п'ятдесят кілограмів, і ще один. хлопчик зібрав п'ятдесят два.

— Ти бач! — здивувався тато. — На дев'ять кілограмів більше, ніж ти.

— Нічого, — сказав Гена. — Завтра я теж на перше місце вийду.

— Ну, ти не дуже надривайся там, — сказала мама.

— Навіщо — дуже! Як усі, так і я.

За вечерею Гена їв з великим апетитом. Дивлячись на нього, тато й мама раділи. Їм завжди чомусь здавалося, що Гена їсть мало і від цього може схуднути й занедужати. Побачивши, як він уминає за обидві щоки гречану кашу, тато поплескав його рукою по голові і, засміявшись, сказав:

— Попрацюєш до поту, то й поїси в охоту! Чи не так, синку?

— Звичайно, так, — погодився Гена.

Цілий вечір тато й мама гомоніли про те, як добре, що тепер у школі привчають дітей до праці. Тато сказав:

— Хто змалечку привчається працювати, той виросте хорошою людиною і ніколи не сидітиме на чужій шиї.

— А я і не сидітиму на чужій шиї, — сказав Гена. — Я на своїй шиї сидітиму.

— От, от! — засміявся тато. — Ти у нас хороший хлопчик. Нарешті Гена ліг спати, а тато сказав мамі:

— Знаєш, що мені понад усе подобається у нашому хлопчикові — це його чесність. Він міг би наговорити сім мішків гречаної вовни, міг сказати, що зібрав більше від усіх брухту, а він одверто зізнався, що двоє хлопців зібрали більше від нього.

— Так, він у нас хлопчик чесний, — сказала мама.

— По-моєму, виховувати в дітях чесність — найважливіше від усього, — говорив тато далі. — Чесна людина не збреше, не обдурить, не підведе товариша, не візьме чужого і трудитиметься справно, не сидітиме склавши руки, коли інші працюють, бо це означає бути паразитом і поїдати чужу працю.

Наступного дня Гена з'явився до школи, і вчителька запитала, чому він не прийшов учора збирати брухт. Не змигнувши оком. Гена відповів, що йому не дозволила мама, бо в нього занедужала сестричка на запалення легенів і він мусив піти в лікарню, щоб віднести їй апельсин, а без апельсина вона нібито не могла видужати. Чому йому спало на думку набрехати про лікарню, про сестричку, якої у нього не було, і в додачу про апельсин, — це нікому не відомо.

Прийшовши зі школи додому, він спочатку пообідав, тоді взяв сапки, сказав мамі, що йде збирати брухт, а сам знову подався кататись на гірку. Повернувшись надвечір додому, він знову вигадував, хто з хлопців скільки зібрав брухту, хто вийшов на перше місце, хто на останнє, хто ударник, хто відмінник, хто просто передовик.

Так було щодня. Уроки Гена зовсім перестав робити. Йому не до того було. У щоденникові в нього стали з'являтися двійки. Мама сердилась і казала:

— Це все через брухт! Хіба можна примушувати дітей стільки працювати? Дитині зовсім ніколи робити уроків! Треба буде піти до школи і поговорити з учителькою. Що вони там собі думають? Одне з двох: нехай або вчаться, або збирають брухт! Інакше нічого не вийде.

Проте їй усе було ніколи, і вона ніяк не могла вибратись піти до школи. Татові вона боялась говорити про погані оцінки Гени, бо татові завжди було прикро, коли дізнавався, що його син погано вчиться. Нічого не підозрюючи, він щовечора з цікавістю розпитував Гену про його трудові успіхи і навіть занотовував до свого записничка, скільки він зібрав за день брухту. Гена для більшої правдоподібності вигадував різні небилиці. Вигадав навіть, що вчителька Антоніна Іванівна поставила його в приклад усьому класові і помістила його прізвище на Дошку пошани.

Нарешті настав день, коли Гена одержав найгіршу оцінку, яка тільки буває на світі, тобто одиницю, та ще з такого важливого предмета, як російська мова. Він, звичайно, нічого не сказав мамі, а просто взяв санки і пішов «збирати брухт»; тобто це він тільки так казав, що йде збирати брухт, а насправді пішов, як завжди, кататись.

Коли він пішов, мама згадала, що не перевірила його оцінок. Вона дістала із сумки щоденник і побачила, що в нього там «кіл», просто кажучи, одиниця.

— Еге! — з прикрістю сказала вона. — Це, нарешті, обурливо! Що вони там собі в школі думають! Дитина одиниці приносить, а у них тільки брухт на думці!

Кинувши усі свої справи, вона заквапилась до школи. На її щастя, Антоніна Іванівна ще не пішла. Побачивши Генину маму, вона сказала:

— От добре,