Читати книгу - "Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський"

Про себе особливо не маю що писати. Хотілось би трохи погожості, зміни оточення, товариства, скажімо, Твого. Я спраглий тиші, природи, вразливих душ, перед якими не треба замикатися або перекладати іноземною мовою. Цілком можливо, що у квітні я б теж вибрався на 2 тижні до Коростова. Облаштовую собі в нашому будинку окрему кімнату, але мене лякають кошти: тапчан тощо. Я маю велику, світлу кімнату і частину меблів, а бракує мені тапчана, фіранок, якогось килима.

Чи можу я просити Тебе про частіші звістки? Я тепер непокоїтимуся про Тебе, коли Ти не писатимеш. Напиши мені докладно про твою медичну ситуацію. Чи маєш Ти якісь болі, чи Ти сама?

Як виявляється з повідомлення, Вітлін не дуже наполягав на моїй книжці, більше Кунцевич і Домбровська[343].

Дуже сердечно Тебе вітаю і прошу зголошуватися.

Твій

Бруно Шульц

Дрогобич, 10 III 1938

102

Дорога Ромо!

Не гнівайся, що я не одразу відписав. Просторова віддаленість призводить до того, що писане слово здається надто слабким, недієвим, не сягаючи поставленої мети. А сама мета, особа, яка наприкінці того просторового шляху сприймає наші слова, здається мені тільки напівреальною, наче з роману, із непевною екзистенцією. Це відбирає охоту писати, відбирає писанню актуальність, призводить до того, що на тлі навали близької реальності воно здається проблематичною чинністю, магією, жестом сумнівної дієвості. Таких речей не варто казати вголос, краще долати ту слабкість фантазії, яка не хоче вірити в справжність віддалених речей. Мене дуже зворушує, що така ослаблена й виснажена, Ти все ж знаходиш можливість пам'ятати про мене, навіть писати листи, цікавитися моїми справами. Це справді дуже тішить, що існують такі жінки, що існує така безкорисливість і такі контакти. Чи можеш Ти бодай читати? Чи маєш якісь болячки? Сподіваюся, що те каміння розчиниться і зникне з організму. Дуже добрим засобом для того є Трускавець (п'ятнадцять хвилин від Дрогобича), але для того Ти ще занадто ослаблена. Маю надію, що, може, у травні приїдеш до Трускавця. Тоді там буває чудово. Ти оселишся серед білих вишень, якими повниться Трускавець. То моя улюблена місцевість, про яку я ще колись напишу роман. У травні там чудово-сумно й урочисто. Солов'ї співають, і всі дерева білі. Коростів у тій ситуації Тобі не рекомендований. Гадаю, що ми могли б отримати у Райтмана ціну 5—6 зл. на день за дуже добре утримання.

Нещодавно трапилися такі гнітючі історичні події[344]. Курс щоразу гірший. Це мене дуже гнітить. У певні моменти я був близький до розпачу, як перед безпосередньою катастрофою. Весна така прекрасна — годилося б жити й ковтати світ. А я проводжу дні й ночі без жінки і без Музи, і безплідно марнію. Тут якось я зірвався зі сну з несподіваним глибоким розпачем, що життя вивітрюється, а я не затримую з нього нічого. Коли б такий розпач тривав довше, можна було б збожеволіти. А може, колись той розпач прийде й осяде на постійно, коли вже буде занадто пізно для життя. Швидко видужуй і живи, бо то найбільше нещастя — не прожити життя. Чи Ти вже в Шрудборові[345]? Чи там гарно? Чи Ти вже трохи здоровіша й сильніша? Здається мені, що то була внутрішня операція, без рубця назовні? Я читав щойно прекрасну книжку Гакслі Сліпий у Газі[346]. Я читав її зі справжнім подивом від тваринної мудрості того чоловіка. Поза тим нічого не можу читати. Ніщо мене не цікавить. Гадаю, що то через брак жінки.

Пиши мені все про Себе. Кого Ти зустріла у Шрудборові? Чи хтось Тебе відвідує? Чи буває в Тебе Ванда Краґен? Чи гадаєш Ти, що я повинен подякувати Вітлінові, Кунцевич і Домбровській за підтримку моєї кандидатури перед журі?

Ґомбровича немає у Варшаві. Він мені нічого не пише. Я не отримую зараз жодних листів.

Дуже Тебе сердечно вітаю і зичу міцного здоров'я та доброго відпочинку.

Бруно Шульц

Дрогобич, 20 III 1938

103

Дорога Ромо!

Я нічого не знаю про Тебе вже так давно. Чи отримала Ти мого листа? Чи щось знеохотило Тебе до писання, чи, може, Ти все ще занадто слабка, щоб писати? Чи Ти в Шрудборові? Чи Стефан Тебе навідує? Важко писати, коли я нічого не знаю про Твій стан здоров'я, психологічну та настроєву ситуацію. Я не знаю, що Тебе може зараз цікавити, про що Ти довідуєшся? Чи лікарі не рекомендують Тобі лікування в Трускавці? Як би то було добре, якби Ти могла приїхати до Трускавця (15 хвилин від Дрогобича).

Я зараз майже в цілковитій самотності. Про Юну нічого не знаю вже пару місяців. Нещодавно приїхав до Варшави Ґомбрович і написав мені після тривалої перерви. Зрештою, не маю жодного контакту. Еґґа Гаардт теж принишкла.

Я тепер більше зайнятий у школі, ніж раніше. Намагаюся не дати моєму керівництву приводу звільнити мене, але це мені здається марною справою, бо в разі законодавчого оформлення течій, які нуртують у нашій країні, — вони не потребуватимуть приводу[347]. Дуже невчасно я тепер облаштовую собі помешкання. Я маю дуже гарну кімнату 6 х 6 м і другу, меншу. Я замовив собі тапчан. Роблю це без віри й охоти. Я мусив би ще кілька років тому звільнитися від школи, зайнятися журналістикою. Тоді це було можливо, і я би звик писати на замовлення, а може, навіть знайшов би у примусі певний стимул до писання і певну банальнішу, більш приземлену форму письма.

Як Ти вважаєш, чи слід мені було подякувати Кунцевич і Вітліну за готовність висунути мене на премію?

Напиши мені бодай кілька слів про себе, в якому Ти стані, що поробляєш. Чи почуваєшся Ти трохи краще, чи можу я до Тебе писати, чи це Тебе тепер цікавить? Чи маєш Ти там, у Шрудборові, якесь товариство? Чи навідують Тебе варшавські приятелі? Мене турбує відсутність звісток від Тебе. Здогадуюся, що коли Ти залишаєш мої листи без відповіді, — то, певне, чуєшся недобре. Чи не могла би Ти заспокоїти мене кількома словами?

Дуже сердечно Тебе вітаю і бажаю міцного здоров'я та успіхів.

Бруно

Дрогобич, 31 III 1938

104

Дорога Ромо!

Вибач, що я дав Тобі своєю мовчанкою привід для занепокоєння. Одного Твого листа я отримав, і, як це зазвичай діється, коли відкладаєш відповідь, — згубилася актуальність контакту, і я не відписав. Другого листа,