Читати книгу - "Менсфілд-парк"

справжнісінький йолоп; тому він обрав роль Графа. Міс Бертрам схвалила його рішення, адже що менше йому доведеться вчити напам'ять, то й краще; і хоч вона не могла розділити його бажання, щоб Граф і Агата грали разом, і не могла стримати нетерпіння, поки він неквапливо перегортав сторінки в надії будь-що відшукати таку сцену, вона люб'язно взяла його роль у свої руки і скоротила всі репліки, які можна було скоротити; крім того, вона зауважила, що йому слід бути ошатно вбраним, і сама обрала для нього кольори. Містер Рашворт був радий нагоді похизуватися в розкішному вбранні, хоча й удавав, наче йому це байдуже; і він був надто заклопотаний своїм зовнішнім виглядом, щоб думати про інших і робити будь-які висновки або зазнати одне з тих розчарувань, до яких Марія вже почасти приготувалася.

Усі ці важливі справи владналися без відома Едмунда, бо його зранку не було вдома; та коли він перед обідом увійшов до вітальні, там не вщухав гомін палкої суперечки між Томом, Марією та Йєтсом; а містер Рашворт ступив до Едмунда — йому хотілося якнайшвидше повідомити приємну новину.

— Ми знайшли п'єсу, — сказав він. — Це «Узи кохання»; я буду Графом Кеселом і спочатку з'явлюся в голубому костюмі і рожевому шовковому плащі, а потім ще в іншому чудернацькому костюмі, на зразок мисливського. Не знаю, щоправда, як мені це сподобається.

Фанні невідривно дивилася на Едмунда, і серце її тріпотіло, поки вона слухала ці слова; вона бачила його погляд і розуміла, що він має відчувати.

— «Узи кохання»! — здивовано вимовив Едмунд і повернувся до брата і сестер, наче не сумнівався, що вони заперечуватимуть.

— Так! — вигукнув містер Йєтс. — Після всіх обговорень та суперечок ми вирішили, що жодна п'єса нам так не підійде, як «Узи кохання». Дивно, що ми не подумали про неї раніше. Просто несосвітенне глупство; адже тут ми маємо всі переваги, яких не було в Еклсфорді; і так зручно мати готовий взірець для наслідування! Ми вже розподілили майже всі ролі.

— А як щодо жіночих ролей? — похмуро спитав Едмунд і поглянув на Марію.

Марія мимоволі зашарілася й відповіла:

— Я взяла роль, яку мала виконувати леді Ревеншоу, — і вже сміливіше додала: — А міс Кроуфорд буде Амелією.

— Я не думав, що в нас так легко знайдуться виконавці для такої п'єси, — мовив Едмунд, відвертаючись до каміна, де сиділи його матір, тітка і Фанні, і сів біля них з украй роздратованим виглядом. Містер Рашворт пішов за ним, щоб закінчити свою розповідь:

— Я виходжу на сцену тричі, і в мене сорок дві репліки. Це не абищо, хіба не так? Тільки мені не до вподоби, що доведеться так вичепуритися. Я, мабуть, не впізнаю себе в тому голубому костюмі та рожевому плащі.

Едмунд не знав, що відповісти. За кілька хвилин містера Бертрама попросили з кімнати, щоб він дав деякі поради теслі; за ним вийшов і містер Йєтс; а невдовзі за ними послідував містер Рашворт, і Едмунд одразу ж скористався з цієї нагоди:

— Я не міг сказати в присутності містера Йєтса, що я думаю про цю п'єсу, щоб не образити його друзів з Еклсфорду; але тепер, люба Маріє, я мушу сказати тобі, що вважаю її зовсім непридатною для домашнього театру, і сподіваюся, ти від неї відмовишся. Певен, що, коли ти уважно її прочитаєш, ти просто не можеш вчинити інакше. Прочитай матусі або тітоньці тільки перший акт, і ти побачиш, чи подобає тобі хвалити цю п'єсу. Не маю сумніву, тобі не знадобиться навіть судження батька.

— Ми дуже по-різному дивимося на речі, — вигукнула Марія. — Повір, я уважно ознайомилася з п'єсою; і якщо вилучити деякі місця, що, звичайно, буде зроблено, я не бачу в ній нічого поганого; і, до речі, я не єдина із знайомих тобі осіб, хто вважає її дуже хорошою для домашнього театру.

— Мені шкода, якщо це так, — була його відповідь, — але в цьому разі ти маєш вести за собою інших. Ти повинна подати приклад. Якщо всі інші помиляються, тобі слід вказати їм правильний шлях і бути взірцем справжнього такту. У всьому, що стосується правил пристойності, саме твоє слово повинно бути законом для всього товариства.

Марії лестило, що він вважає її такою шанованою особою, адже вона, як ніхто, любила верховодити у компанії; і тому вона вже набагато люб'язніше відповіла:

— Я дуже вдячна тобі, Едмунде, і не сумніваюся щодо твоїх добрих намірів; утім мені здається, що ти надто серйозно дивишся на речі; і, звичайно, я не наважуся переконувати інших. Оце, як на мене, було б справді непристойним.

— Як ти собі уявляєш, невже я міг би таке вигадати? Ні, нехай переконує лише твоя поведінка. Скажи, що, поміркувавши про цю роль, ти відчуваєш, що вона не для тебе; що для неї, на твою думку, потрібні таке акторське мистецтво і впевненість у своїх силах, якими ти не володієш. Скажи про це твердо, і того буде досить. Усі, хто здатний щось зрозуміти, одразу ж збагнуть твої справжні мотиви. Вони будуть змушені відмовитися від п'єси і віддадуть належне твоїй делікатності.

— Тобі не слід брати участь у якомусь неподобстві, — мовила леді Бертрам. — Сер Томас був би невдоволений. Фанні, подзвони, будь ласка; мені вже час обідати. Сподіваюся, Джулія вже вдягнена.

— Я певен, мадам, — сказав Едмунд, випереджаючи Фанні, — що серові Томасу це справді було б не до вподоби.

— Отож-бо, моя люба; чуєш, що каже Едмунд?

— Якби я відмовилася від ролі, — мовила Марія з новим запалом, — її, безперечно, узяла б Джулія.

— Що? — вигукнув Едмунд. — Навіть якби знала, що саме спонукає до цього?

— О, вона може подумати, що я і вона — то зовсім різне… що ми не в однаковому становищі… і що їй ні до чого бути такою ж обачливою, як я вважаю за потрібне для себе. Ні, ти, будь ласка, мені вибач, але я не можу взяти назад своє слово. Усе надто далеко зайшло, все вирішено, і я не можу отак усіх розчарувати. Том просто розлютиться; і якщо ми будемо такими перебірливими, нам ніколи нічого не зіграти.

— Я тільки хотіла сказати це ж саме, — зауважила місіс Норріс. — Якщо ви будете так заперечувати проти кожної п'єси, ви нічого не зіграєте, і вийде, що стільки грошей марно вгатили в ці приготування, — це ж усім нам просто ганьба. Я не знаю цієї п'єси; але Марія каже, якщо там і є якісь слизькі місця (а вони є