Читати книгу - "Немезида"

— Він був дуже помітний, — сказала міс Марпл. — Саме до такого висновку привели мене ваші слова. Його було легко запам’ятати. Він настільки впадав в око, що Джоана визнала за потрібне згадати про нього окремо.

— Так, справді. І на яку думку вас це наводить?

— Умисне вимахування прапором, — замислено промовила міс Марпл. — Чимось таким, що відразу впадає в око, запам’ятовується, спостерігається, впізнається.

— Авжеж, — погодився професор, скинувши на неї підбадьорливим поглядом.

— Коли ви описуєте особу, яку бачили, бачили не зблизька, а здалеку, то насамперед опишете її одяг. Не її обличчя, не ходу, не руки й не ноги. Її червоний берет, пурпуровий плащ, чудернацьку шкіряну куртку, яскравий пуловер у червону й чорну клітинку. Щось дуже впізнаванне, дуже прикметне. А тепер уявіть собі, що та особа скине свій одяг і позбудеться його, надішле його поштовою посилкою на якусь адресу, не менш як за сотню миль звідси, або запхає його до сміттєвого ящика в місті, або спалить його чи порве на дрібні клаптики, а потому вдягнеться скромно, вбого й непримітно, то хіба тепер хтось зверне на неї увагу? Саме з цією метою людина, яка штовхнула згори камінь, і вдягла того яскравого пуловера в червону й чорну клітинку. Вона хотіла, щоб його можна було легко впізнати, хоч сама вона більше ніколи його не вдягне.

— Дуже переконлива гіпотеза, — сказав професор Вонстед. — Як я вже вам казав, Фелоуфілд розташований недалеко звідси. За шістнадцять миль, якщо не помиляюся. Тож це та частина світу, у якій добре знають Елізабет Темпл і де вона сама добре знає як місцевість, так людей, що тут мешкають.

— Атож. І це розширює можливості, — сказала міс Марпл. — Я погоджуюся з вашим припущенням, що нападник був радше чоловіком, ніж жінкою. Той камінь, якщо його зіштовхнули умисне, був спрямований на жертву з великою точністю. Точність значно більшою мірою притаманна чоловікам, ніж жінкам. З іншого боку, у нашій екскурсії або десь у цій місцевості цілком імовірно могла бути жінка, яка знала місіс Темпл або випадково зустрілася з нею на вулиці, колишня школярка з її минулих років. Жінка, яку вона не могла впізнати через такий великий період часу, але та впізнала її, бо директорка у віці близько шістдесяти років не так дуже відрізняється від тієї самої директорки в її п’ятдесят років. Її все ще можна впізнати. Тож якась жінка могла впізнати свою колишню вчительку, а крім того, їй було відомо, що колишня вчителька знає про щось таке, що могло б завдати їй великої шкоди або становить реальну небезпеку для неї. — Вона зітхнула. — Щодо мене, то я зовсім не знаю цієї частини світу. Можливо, ви щось про неї знаєте?

— Ні, — сказав професор Вонстед. — Я не можу похвалитися тим, що знаю цей куточок нашої країни. Я знаю про ті кілька подій, які тут сталися, лише з вашої розповіді. Якби я не познайомився з вами й ви мені нічого не розповіли, то я взагалі не мав би найменшого уявлення про те, де ми тепер є. А що ви тут, власне, робите? Ви не знаєте. Вас сюди послали. Адже містер Рейфаєл умисне так усе влаштував, щоб ви взяли участь у цій екскурсії, щоб ви і я тут зустрілися. Були й інші місця, де ми зупинялися або через які проїздили, але містер Рейфаєл подбав про те, щоб ви могли зупинитися тут щонайменше на дві доби. Ви заночували в його колишніх друзів, які не змогли б відмовити йому в будь-якому проханні. Навіщо він це зробив?

— Певно, хотів, щоб я довідалася про деякі факти, про які мені треба знати, — сказала міс Марпл.

— Про серію вбивств, які сталися багато років тому? — у голосі професора Вонстеда прозвучав сумнів. — У цьому немає нічого незвичайного. Те саме можна сказати про багато місцевостей в Англії та у Велсі. Такі події, схоже, завжди відбуваються серіями. Спочатку знаходять труп убитої дівчини. Потім труп ще однієї дівчини, неподалік звідти. Потім щось подібне відбувається за двадцять миль. Одна й та сама картина смерті.

У Джоселін-Сент-Мері зникло двоє дівчат, однією з них була та, про яку ми говорили, чий труп було знайдено через півроку, за багато миль звідти, і яку востаннє бачили в товаристві Майкла Рейфаєла…

— А другою?

— Другу дівчину звали Нора Брод. Цю ніяк не можна було назвати «тихою і скромною дівчиною без приятелів сумнівного ґатунку». Їх у неї було чимало. Її тіла так ніколи й не знайшли. Коли-небудь знайдуть. Були випадки, коли трупи вбитих знаходили через двадцять років. — Він зменшив швидкість автомобіля. — Ми приїхали. Це Керистаун, а онде — лікарня.

У супроводі професора Вонстеда міс Марпл увійшла до лікарні. Професора вже, певно, чекали. Його провели до невеличкої кімнати, де назустріч йому підвелася жінка, що сиділа за столом.

— Вітаю вас, професоре Вонстед, — сказала вона. — А це… е… е… — вона завагалася.

— Міс Джейн Марпл, — сказав професор Вонстед. — Я розмовляв по телефону із сестрою Баркер.

— Так, справді. Сестра Баркер сказала, що супроводжуватиме вас.

— Як там міс Темпл?

— Вона в тому самому стані, у якому й була. Без якихось помітних поліпшень, гадаю. — Вона підвелася. — Я проведу вас до сестри Баркер.

Сестра Баркер була високою, тендітною жінкою. У неї був низький авторитетний голос і темно-сірі очі, які мали звичку спрямовувати на вас свій погляд й відразу його відводити, залишаючи вас із відчуттям, що вона за дуже короткий час оглянула вас і ухвалила вам вирок.

— Я не знаю, що ви тут спланували, — сказав професор Вонстед.

— Мабуть, я ліпше відразу повідомлю міс Марпл, навіщо ми її сюди викликали. Насамперед вам треба ясно собі усвідомити, що наш пацієнт, міс Темпл, досі перебуває в комі, що уривається лише на дуже короткі проміжки часу. Іноді вона начебто приходить до тями, впізнає тих, хто її оточує, і може сказати кілька слів. Але ми не маємо жодних засобів, щоб стимулювати її. Залишається покладатися на терпіння. Думаю, інспектор Вонстед вам уже розповів, що в один із коротких проблисків своєї свідомості вона дуже чітко вимовила: «Міс Джейн Марпл». А потім: «Я хочу говорити з нею. Міс Джейн Марпл». Після цього вона знову знепритомніла. Лікар визнав за потрібне сконтактуватися з іншими пасажирами автобуса. Професор Вонстед навідав нас, дещо пояснив і сказав, що привезе вас. Боюся, ми можемо запропонувати вам тільки посидіти у приватній палаті, у якій лежить міс Темпл, і бути готовою занотувати кілька слів, що їх вона