Читати книгу - "Відчай"

— Не дозволю, — всміхнувся Берія. — На жаль… Якщо вже й розстрілювати — то в камері, після арешту й процесу… Та й чи варто? Дурень в лампасах дорого коштує… Затям: Сталіну зараз потрібне невелике, але красиве діло проти «великоруської автаркії», щоб потім ударити по його любимих євреях; Ізраїль ми просрали, час міняти орієнтири, нам потрібне Середземне море, потрібні араби, для цього ізолюємо від громадського життя власних євреїв — невже не зрозумілий азбучний склад мислення Сталіна?! Він їх ненавидить, але ніколи нікому в цьому не признається; ти ж його знаєш: «Насамперед інтереси російського народу, ми йому служимо й повинні робити це чудово і йому на користь»… А народ у селах помирає від голоду! — Берія різко обірвав себе. — Тому з Валленбергом не поспішай, дороге яєчко на Великдень… А головну комбінацію найближчого майбутнього я бачу таким чином: на наступній партконференції Пітера треба зробити так, щоб там сталася якась помітна накладка: або Сталіна мало в промовах згадають, або не досить імперіалізм громитимуть, чи когось не того проведуть у бюро — не знаю, це подробиці, тобі про них і думати… Інформація про цей скандал має лягти на стіл Сталіна не від Абакумова… Від Маленкова… Єrop сам доповість Кобі… Ось тобі й справа проти «ленінградського великоруського ухилу»; виб'єш показання у ленінградців… Допити проводь сам — особливо перші… Ти це вмієш — зламаються. Від них вимагай лише одного: так, були зв'язані з Вознесенським і Кузнецовим, разом думали про створення російської столиці в Ленінграді чи в Горькому… Далі — само покотиться… Отоді все й віддаси Абакумову… І Вознесенський, і Кузнецов мовчатимуть, що б з ними не робили… І це — чудово… Єrop доповість Старцеві, що Абакумов, мабуть, також відчуває потяг до великоруської групи… Сталін доручить стежити за ним невідступно: що й треба було довести! Приймати його відмовиться, Вітюля — в кишені! З потрохами… Це — перший етап. Але цього мало… Оскільки Абакумов трусив Кремльовку, піднімав історію хвороби Жданова, але висновків не зробив, візьми в нього ордер на арешт двох-трьох професорів — не з Кремльовки, а тих, кого туди запрошували на консультації; нехай ті твої ідіоти, кого не жаль, починають їх мотати; чому ставили неправильні діагнози? За чиєю вказівкою? Скільки за це одержали? Від кого? Нехай працюють лагідно, дружньо, без крові… А ти — доповіси Абакумову, що, мовляв, вражини мовчать… Але це — тільки тоді, коли я подам тобі сигнал… Старцеві дуже потрібний черговий спектакль, — повторив Берія. — З крівцею… Вознесенський у четвер доповідав на ПБ: економіка тріщить трагічно, або ми допоможемо сільському господарству і вкладемо бодай якісь кошти в легку промисловість, підсобимо групі «Б», або можливі необоротні соціальні диспропорції… Старець його спитав: «А якщо допоможуть наші пропагандисти? Умовлять народ потерпіти ще трошки? Назвуть імена тих, хто заважає нам у роботі? Пояснять, хто винен в нестачі житла, одягу, взуття? Ми не можемо перекачувати кошти з оборони на черевики. Ми не можемо заморозити групу «А» в ім'я «Б». Я особисто маю тільки одну пару черевиків, чому іншим треба більше?» А Вознесенський відповів, що, мовляв, це гомеопатія, а в ситуації, що склалася, потрібен скальпель… Сталін тоді його спитав: «Беретеся бути хірургом?» А той відповів: «Якщо доручите, давши повноваження, — візьмусь…» І Сталін посміхнувся: «А що, вік у вас хороший, сорок п'ять, я у ваші роки вже був генсеком…» Ти розумієш, що ми стоїмо на краю прірви? Розумієш, що деспот, який вижив з розуму, хоче крові?! В ній — його порятунок! Отак воно… А вже коли наша команда доповість Єгору, що і по євреях у господарстві Абакумова йшло абияк, заарештовані професори мовчали, ось тоді й знадобиться Валленберг… Ланцюг замкнеться: гестапо — великоруська опозиція — євреї — американська спецслужба…

Комуров зупинився:

— Геніальна комбінація, Лаврентію Павловичу! Просто-таки геніальна! Ваше ім'я занесуть на скрижалі!

— Ех, Богдан, Богдан… — Берія зітхнув. — Часом мене приголомшує твоя наївність… Як дитина, справді! Та хіба я дозволю собі паскудитися в такому процесі?! Це ж ганьба імперії! Від цього країну доведеться відмивати! От я її губкою й відмию. Я. Ніхто інший. Затям це.

…За обідом, полохливо вибачившись, Комуров, явно переборюючи себе, спитав:

— Лаврентію Павловичу, але все-таки зорієнтуйте мене, дурня: навіщо тоді нам цей Ісаєв?

Берія здивовано глянув на Комурова:

— Хто?

— Ісаєв-Штірліц.

Берія не розсердився, відповів тихо й дуже сумно:

— Політик, який ставить на успіх лише однієї комбінації, — не політик, а недоумок… Взявши у Штірліца інформацію про Гітлера, заінтригувавши — через Абакумова — Хазяїна, одержавши власноручну санкцію Сталіна на розстріл баби цього самого Штірліца і його напівбожевільного сина як шпигунів і терористів — це також усе на Абакумові, затям, — мабуть, я сам зустрінуся з Ісаєвим. Нехай його Влодимирський готує до цього заздалегідь… Борідку приклею, вуса намалюю, — Берія зітхнув, — я гримуватися навчився ще в Баку, згадаю давнину… Якщо ваш Штірліц — особливий випадок і коли він упізнає…

Берія вмить обірвав фразу; навіть собі не можна в дечому признаватися, а вже друзям тим паче…

…Немає нічого обманливішого, ніж погляд збоку.

Як часто ми бачимо чоловіка й жінку, що йдуть по вулиці (сонячній, дощовій, морозній); посміхаються одне до одного, він підтримує її під руку, сама увага, а насправді давно не любить, живе з іншою, вона мстаться йому за це; дома — крематорій, але розлучення неможливе: він утратить свою престижну роботу. Сталін повернув країні колишнє ханжество, розлучення, дозволене судом, вважається майже державною зрадою — от і живуть недруги (щоб не сказати вороги) під одним дахом…

Як часто ми бачимо святкові застілля — немає нічого кращого за грузинське, коли стіл вибирає тамаду і його заступника, і вони не мають права залишити гостей доти, поки банкет не закінчиться, вони мусять випивати, виголошувати мудрі тости, в яких закладено не лише похвали, а й логічний аналіз причин цієї похвали; можливий і натяк на певні (проте, які легко виправити) вади того чи іншого гостя; бажана й самокритика тамади, це ціниться найдужче, отже, не черговий, людина наділена божим даром, хистом.

Око втішається, коли бачиш такий стіл — чи здалеку, чи зблизька… І ніхто не відає, що один з гостей завтра вранці поінформує про поведінку, слова, мислі тамади, оскільки інші (чи інший) уже сигналізував про те, що тамада «живе невідповідно до своїх достатків», дозволяє собі двозначні висловлювання, зухвалий у думках і надто вже незалежний