Читати книгу - "Артур і мініпути"

Макс, що пильно спостерігав за бойовими діями, голосно співчуває:

— Ой, бідний хлопчик! І хто ж це виготовляє такі погані мечі?

Причитания Макса такі лицемірні, що Лайтмен не витримує і пирскає від сміху. Завершивши свою патетичну тираду, чувак підступно посміхається.

Під градом ударів, що посипалися, як із міха, Артур біжить до музичного центру, підтягується, застрибує на платівку, спотикаючись, підбігає до головки програвача і, зігнувшись, починає підскакувати разом із нею. Голка ритмічно вдаряє по платівці, платівка видає скрипучо-свистячі звуки, а осмати мечуться навколо, намагаючись ухопити верткого, як дзиґа, хлопчика. Ритмічна музика, нерозбірливі вигуки — оце дискотека для шанувальників хіп-хопу!

— Певно, бадьорі ритми у крові цього малого ще з пелюшок, — зверхньо коментує кльовочувак.

А на Барахлюша наскакують троє верескливих осматів, теж озброєних лазерними мечами.

— Ага! Так ви утрьох на одного! І вам не соромно? Тоді я потрою силу свого меча!

Барахлюш натискує кнопку, лазер ховається, а на його місці… з'являється чудовий букет квітів.

— Що? Подобається? — запитує винахідливий принц, намагаючись швидше виправити свій промах. Але для цього нема часу.

Осмати, що заніміли на якусь мить, з вереском нападають на хлопчика. Втікаючи від них, Барахлюш пірнає під стіл: там уже ховається й Артур.

— Мій меч мене підвів! — скаржиться принц, підряд натискуючи на всі кнопки свого диво-ножика.

— І мій теж! — довірливо повідомляє Артур, показуючи уламок руків'я.

До столу підбігає осмат і розрубує його своїм лазерним мечем навпіл. Приятелі покотилися підлогою в різні боки.

— Ну ось — у ворогів зброя краща за нашу! — похмуро зауважує Артур.

Барахлюш гарячково і зі злістю трясе свого ножа, доки нарешті з нього не вискакує нова зброя.

Це булькометалка, малесенька тоненька трубочка, через яку вилітає сто мильних бульбашок за секунду. Кучерява мильна хмарка за мить оповиває всіх осматів. Звичайно, воювати мильними бульбашками дуже практично, зате сховатися за ними можна.

Осмати втратили слід обох утікачів. Вони розлючено січуть мечами барвисту хмаринку — бульбашки тріщать і лопаються, осипаючи їх пістрявими мильними крупинками.

Селенія успішно відбиває атаку одного осмата і готова битися з другим. Вона відволікає його увагу хитрими прийомами і, вихопивши в нього кинджал, який осмати пристібають до ноги, пронизує ним стопу ворога. Заверещавши від болю, осмат прикипає до підлоги.

— Гей ви! Припиніть битися! Ви тут усе мені потрощите! — кричить господар закладу, могутній кльовочувак, який досі тільки спостерігав із-за дверей службової комірчини. Зараз він не знає, що робити: захоплюватися кмітливістю Селенії чи сваритися за погром.

Вилізши навкарачки з мильної хмари, Артур натикається на Барахлюшів наплічник. Він хоче його підняти, але не втримує і той усією своєю вагою падає на ногу якогось осмата. Осмат відфутболює наплічник убік і повільно підіймає меча, аж облизуючись від усвідомлення близької і легкої перемоги.

Хлопчик розуміє, що це кінець. Схопивши кілька кульок, що випали із наплічника, Артур кидає їх під ноги осматові — просто так, без будь-якої надії на порятунок. Кульки нічого не змінять, зате смерть він зустріне з почуттям виконаного обов'язку: він бився з ворогом до останнього подиху. Він нічого не втрачає — тільки виграє час.

Маленькі скляні кульки розбиваються біля ніг осмата, настільки обмеженого, що навіть не хоче поглянути на них. Його більше цікавить беззахисна жертва.

Зненацька, як за помахом чарівної палички, перед осматом виростає великий квітучий кущ — він значно вищий за вояка.

— О! Квіти! Як це красиво! — милується осмат, складаючи клешні. Певно, ще не всі осмати втратили почуття прекрасного.

Але, обминувши кущ, він знову налітає на Артура.

— Я покладу ці квіти на твою могилку! — викрикує ворог.

Та ненависть сліпа… За спиною осмата величезна комахоїдна квітка розкриває свої гострозубі пелюстки і нахиляється над ним. Щелепи квітки навіть не клацають, і верхня половина осмата зникає в хижих пелюстках. Квітка підіймається і пережовує харч, а нижня половина осмата чекає своєї черги. Артурові очі округліли від подиву і переляку. А квітка-чудовисько збирається поласувати залишками його ворога…

— Смачного вам! — ввічливо говорить хлопчик своєму хижому рятівникові.

Від квітки йде запах, який не назвеш пахощами, і Артур, вважаючи, що його чемність вичерпана, втікає.

А Барахлюш усе ще продовжує натискувати на кнопки ножика. Має ж у нього нарешті це вийти! Адже його оточили аж три ос-мати — і пики в них просто звірячі. Нарешті з ножика вискакує трипроменевий лазер. Барахлюш радісно сміється і гордо демонструє ворогам свою зброю. Ті переглядаються, ставлять свої мечі на землю, натискають на кнопки і кожен меч починає світитися шістьма лазерними променями. Принц завмирає від здивування.

— Це у вас найновіша модель? — цікавиться він, отямившись.

Осмат ствердно киває головою, а потім з гучним гиканням вибиває з рук хлопчика його улюбленого ножика. Ножик підлітає вгору, кілька разів обертається в повітрі, падає на ковзький танцмайданчик і їде по ньому доти, аж доки натикається на чийсь чобіт сорок шостого розміру. Давно не чищений чобіт військового зразка на мерзенній лапі осмата.

Лайтмен ледве встигає зупинити платівку. Танцмайданчик уповільнює оберти. Бій припиняється. Настає гробова тиша. Гуркочучи чобітьми, новий гість обходить приміщення клубу. Це Темрякос. Принц темряви. Син Упиря.

Трійко наших героїв стоять поруч. Переляканий господар закладу намагається втекти.

Темрякос дуже схожий на осмата, однак плечистіший і краще озброєний. Вже його об ладунок наганяє страх. Він скидається на броненосний крейсер. На всіх сімох континентах немає такої зброї, якої б не було в Темрякоса. Окрім, певно, маленького ножика, якого він ще притискає до підлоги своїм важким чоботом. Нарешті принц темряви нахиляється, піднімає ножика і з цікавістю розглядає. А потім переводить очі на господаря.

— Ну що, кльовочув? Влаштовуєш забаву, а давніх друзів не запрошуєш? — жартівливо запитує Темрякос, забавляючись ножиком.

— Та що ви! Тут так собі! — вимучує усмішку кльовочувак, а в самого вже й коліна дрижать. — Невеличка вечірка для нових гостей…

— Нових гостей? — вдаючи здивування, перепитує Темрякос. — І хто ж вони — ці гості? Покажи їх мені!

Осмати розступаються і стають по боках танцмайданчика, посеред якого притислися одне до одного наші герої.

Важкими кроками Темрякос наближається до них. Побачивши Селенію, він задоволено шкірить зуби.

— Принцеса Селенія! Оце так сюрприз! — вигукує він. — А повідайте нам, принцесо, що поробляє така благородна особа в такому невідповідному місці й у такий невідповідний час?

— Ми… — розгублено лепече Селенія, — прийшли трохи потанцювати…

— Тоді все гаразд! — ловить її на слові Темрякос. — Потанцюймо!

І владно клацає пальцями, як кастаньєтами.