Читати книгу - "Артур і мініпути"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Помітивши, що її партнер досить уже твердо стоїть на ногах, Селенія насмішкувато зауважує:
— Ну, нарешті! Свої ноги кращі за чужі, а про голову й казати нічого!
Здалеку на парочку позирає Лайтмен.
— Ти конкуруватимеш із цим гномиком? — запитує диск-жокей у Макса.
— А чому б і ні? Здорова конкуренція ще нікому не зашкодила! — філософськи відповідає упевнений у своїй перемозі Макс.
Алкогольні пари вже вивітрюються з Ар-турової голови. Він досить добре рухається під музику і навіть не наступає Селенії на ноги. Останнє особливо тішить принцесу: вона, звісно, заради спільної справи могла б пожертвувати своїми маленькими ніжками, але краще обійтися без цього.
Артур вирішує: якщо Селенія не дозволила вчинити йому непоправну дурницю, значить вона на нього не сердиться або сердиться, але не дуже, тому можна її запитати хоча про те, що найбільше його мучить.
— Слухай-но… як ти гадаєш, коли я виросту… я зміг би тобі сподобатися? Точніше, такий, як я є? Адже ти набагато старша за мене…
Принцеса весело сміється.
— Ми відраховуємо роки за кількістю цвітінь селенелли. Селенелла — королівська квітка. Мене назвали на її честь.
— А… та… тоді скільки ж мені, по-вашому, років?
— Приблизно тисяча. Як і мені, — хитро підморгує принцеса.
Гордість аж розпирає Артурові груди. Виявляється, він уже майже дорослий! Тоді можна запитувати принцесу й далі!
— А раніше… раніше ти теж була маленькою дівчинкою, як і я? Тобто я хочу сказати, що зараз я, наприклад, маленький, але потім… Ти була колись маленькою?
— Ні. Я завжди була такою, якою ти бачиш мене зараз, — відповідає принцеса. Ар-турова допитливість починає її дратувати. — Мініпути швидко виростають і потім більше не ростуть. Я себе знаю тільки такою, як зараз. І я ніколи ніде не бувала, окрім свого королівства.
У голосі дівчинки бринять нотки жалю, але вона навіть собі в цьому ніколи не зізнається.
— Колись… згодом, мені б хотілося забрати тебе звідси… у мій світ, у той світ, де живу я, — каже Артур. Йому дуже сумно усвідомлювати, що попереду — розлука.
— Гаразд, поживемо — побачимо, — підсміюється принцеса: вона не налаштована на серйозні розмови. — А поки що нагадую тобі: ми не виконали завдання… У нас попереду — Некрополіс.
Ця назва звучить, як дзвін. Від неї тверезіють швидше за крижаний душ.
Зрозумівши, що клієнт вислизнув із пастки, осмат-вербувальник заповзявся шукати наступну жертву.
Біля барної стійки продовжується відчайдушна сварка між Барахлюшем, кльовочуваком і офіцером-осматом. Настирливий принц вимагає свого ножика. Кльовочувак співає, як соловей, стверджуючи, що знайшов ножика, коли гуляв у лісі. Осмат, зважаючи на те, що він — представник влади, хоче залишити ножика собі.
Барахлюш у відчаї. У нього вистачило духу кинутися на здоровенного кльовочувака, але побороти озброєного осмата йому не під силу.
Вербувальник нарешті натрапляє на двох нетверезих кльовочуваків і, обіймаючи їх за плечі, веде до столика. Селенія подивилася їм услід… І раптом принцеса вигукує:
— Я знаю! Ми підемо за вербувальниками, і вони приведуть нас до Некрополіса!
Артур погоджується — він навіть готовий очолити операцію.
— Ти молодець! — захоплено вигукує він, намагаючись подолати залишки Вогняного Джека. — Так ми швидко туди доберемось! У Некрополісі я розшукаю свого дідуся, знайду скарб, а потім надаю духопелів проклятому Упиреві, щоб він запам'ятав мене на все своє життя!
Почувши ім'я Жахливого У, всі завмирають, як перед землетрусом. Лайтмен гарячково хапає платівку за край і зупиняє музику. З двадцять осматів обертаються і прикипають поглядами до кандидата в покійники: кому, цікаво, стрельнуло в голову назвати заборонене ім'я?!
Осмат-офіцер опускає забрало шолома, і з-під нього одразу ж завалував дим: він продовжує курити сигару.
— Упс! — жахається Артур, зрозумівши, що знову втрапив у халепу.
— Не знаю, чи станеш ти коли-небудь справжнім принцем, але королем базікал можеш вважати себе від сьогодні! — презирливо промовляє Селенія.
Побачивши, що Артур і Селенія знову щось не поділили, Макс потирає вдоволено руки:
— Ось він — мій зоряний час! Кльовочуваки — єдиний мініпутський народ, який не боїться Жахливого У. Або вдає, що не боїться.
Макс штовхає в бік Лайтмена, і той, копнувши головку програвача, примушує голку опуститися на улюблену пісню Макса «З ранку до ночі бачу твої очі».
Осмати повільно насуваються на дивного мініпутика, що вимовив заборонене ім'я. Артур із Селенією перелякано відступають. У клубі починається паніка.
— Артуре! В тебе всього три секунди, щоб зовсім протверезіти! — кричить хлопчикові Селенія.
— Га? Що? Хіба це можливо?
Недовго думаючи, принцеса з розмаху дає йому дзвінкого ляпаса. Ледве втримавшись на ногах, Артур махає головою.
— Щиро вдячний! І справді все пройшло!
— Ну й добре! — відповідає Селенія, вихоплюючи з піхов меч.
— А мені чим воювати? — запитує її хлопчик.
— Головою, друже!
Селенія готова до поєдинку. Несподівано поруч із Артуром, як із-під землі, постають Макс і диск-жокей.
— Гей, крихітко!
В руках у кльовочувака меч — і він кидає його Артурові.
— Дякую, пане! — відповідає хлопчик, здивований такою допомогою.
— Ну, не тремти! Дій! — гукає кльовочувак. — Покажи їм, де раки зимують!
Музика змінилася. Тепер звучить «Мінісайдська історія».
Артур займає позицію поруч із Селенією. Омати перегруповуються і оточують їх. Барахлюш вистрибом біжить за осматом, намагаючись умовити по-доброму віддати ножика.
— Якщо натиснути на кнопку сімдесят п'яту, у вас вискочить шабля-лазер. Хоча це й застарілий зразок, але діє безвідмовно.
— О! А ти певен, малий? — осмат зацікавився і зупинився. Він одразу ж натискує кнопку… Із ножика виривається сніп полум'я і вмить зносить шолом осмата разом із головою. Що ж, голова в осматів завжди була слабким місцем… Ось і тепер тіло осмата вціліло, а замість голови — обвуглена головешка. Барахлюш витягує з клешні свій заповітний ножик і чемно промовляє:
— Тисяча вибачень. Помилився! Треба було натиснути п'ятдесят сьому кнопку.
Барахлюш натискує її — із ножика вилітає тонкий лазерний промінь сталевого кольору.
— Ось так краще!
Лазерна шабля налякала осматів — вони розступаються, і Барахлюш уже поруч з Артуром та Селенією.
Друзі знову разом і готові відбити атаку ворогів. Вони стають спина до спини. Живий трикутник наїжачився трьома мечами.
Осмати приходять до тями і з дикунськими вигуками кидаються в бій.
Натягнувши спеціальні рукавички, Лайтмен хапає платівку за край і починає смикати. Голка шкребе поверхню, і це верескливе шкряботиння ніби задає ритм бійці. Майже брейк-данс!
Селенія так вимахує мечем, ніби її навчали найкращі фехтувальники світу.
Барахлюш працює своїм лазером, як шаткує капусту.
Тільки Артур відстає в бойовій майстерності від друзів, однак у нього вистачає уміння уникати спрямованих на нього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур і мініпути», після закриття браузера.