Читати книгу - "Диво"

Коли машина від’їхала, Квінн стояв на палубі, дивлячись їй услід. Меггі також не відводила очей від нього. Він підняв руку і помахав їй. Вона послала йому повітряний поцілунок, коли таксі рушило, а коли авто віддалилося від корабля, жінка розридалась — водій мовчки дивився на неї у дзеркальце заднього ряду. Меггі попросила його відвезти її додому й не пішла того дня на роботу. Просто не могла. Сіла в кухні, дивлячись на годинник. І в той час, коли його літак злетів, вона поклала голову на руки й заридала. Так вона сиділа протягом годин, не рухаючись і плачучи. З нею лишалися спогади про ті моменти, які вони провели разом, і тепер вона знала, що дотримає даного слова, як би боляче їй не було. Вона має відпустити його робити те, чого він хоче, незалежно від того, чи має це якийсь сенс для неї. Якщо вона любить його так, як казала йому про це, то він повинен отримати від неї ту річ, яку найбільше хоче, — свою свободу.

Вона довго просиділа з заплющеними очима, думаючи про нього й бажаючи йому бути вільним так, як він хоче. А тим часом його літак повільно зробив коло над бухтою, а потім узяв курс на північ, до Європи. Він глянув униз на міст Золоті Ворота, коли пролітав над ним, і пекучі сльози покотилися по його щоках.

Розділ 15

Протягом кількох наступних тижнів Меггі почувалася так само, як тоді, коли помер Ендрю. Вона просувалася крізь дні, ніби пливучи під водою. У неї не було сил, вона ніколи не посміхалась, погано спала вночі, а коли до неї зверталися, то майже нічого не чула. Їй здавалось, ніби весь світ від’єднався від неї, ніби вона впала з іншої планети і не розуміє тієї мови, якою звертаються до неї люди навкруги. Меггі втратила можливість розуміти значення слів, які вимовлялися. Болісно пригнічена, вчителька ходила на роботу. Вона ледь могла дати завдання або перевірити контрольну роботу. Єдине, чого їй хотілося, це залишатись удома й згадувати час, який вони провели разом. Кожен момент спогадів видавався їй дедалі ціннішим.

Єдине, що вона могла робити, — це знову на громадських засадах працювати на телефоні довіри попередження самогубств. Улітку вона два місяці не працювала. Та оскільки все одно не спала вночі, то могла з користю витрачати цей час. Хоча сама перебувала в такій же депресії, як і її клієнти, проте під час розмови з ними докладала зусиль, щоб її голос звучав нормально. Але нічого з її щоденного життя більше не радувало її. Коли Квінн від’їхав, він знову відкрив рану її втрат, нагадавши їй усіх, кого вона любила і втратила, їй здавалося, ніби ще одна людина, яку вона любила, пішла з життя.

Вона стала вечеряти з Джеком щоп’ятниці. Їй не хотілось, але він зателефонував їй одного ранку й наполіг на вечері. Їй здавалося, що зустріч із Джеком нагадає їй Квінна. Дружба з Джеком — ще один цінний момент, який він подарував їй. А Джек був так само пригнічений, як і вона. Він казав, що справді дуже сумує за ним. Їх пов’язувало з Квінном так багато, він дарував їм так багато себе, проте водночас вона знала, що він не може пробачити собі своїх давніх гріхів. У неї був номер його радіотелефону на човні на випадок чогось термінового, але вона присяглася собі не телефонувати йому. Він мав право на свою свободу, якої так відчайдушно прагнув. І вона надасть йому її, чого б це не коштувало. Та решта життя Меггі тяглася перед нею, мов порожня пустеля. Джек сказав, що минулого вечора був дуже засмучений, бо посварився з Мішель щодо їхнього весілля. І тепер він шкодує, що не поїхав із Квінном.

— Принаймні тебе він запрошував, — сумно відказала Меггі. Вони обоє плакали перед вечерею.

— Щоразу, коли я щось читаю, то згадую його. — Також Джек розповів Меггі, що в коледжі важко, проте йому подобається і він і досі хоче вчитись на архітектора. Він просто зобов’язаний це зробити. — Я хочу бути старшим архітектором у Сан-Франциско, — сказав він, і обоє посміхнулись.

І тільки незадовго до Різдва Меггі стала повертатись до людського існування. Вони з Джеком продовжували вечеряти щоп’ятниці, хоча й не грали більше в кості. Це їм занадто нагадувало Квінна. Натомість вони сиділи й говорили про нього. Тільки з Джеком Меггі могла дозволити собі поговорити про Квінна. Ніхто у школі, де вона викладала, нічого не знав про їхні стосунки. Джекові та Мішель уже набридли ті розмови. Їхнє весілля було призначено за тиждень перед Різдвом. Меггі пообіцяла прийти, але була не в настрої для цього. Вона не купувала спеціальної сукні, прийшла в маленькій чорній сукенці, яку витягла з шафи саме перед церемонією. Джек розповідав їй, що кілька днів тому отримав листівку від Квінна. Він збирається летіти з Кейптауна до Женеви, щоб провести Різдво з Алекс і хлопцями. Джек приніс картку з собою та спитав Меггі, чи хоче вона глянути на неї, але вона не схотіла. Вона могла знов розплакатись, а в цьому не було жодного сенсу. Протягом останніх двох місяців вона й без того плакала без упину. Він мав отримати від неї дар свободи.

В обід вона пішла на весілля Джека, багато плакала під час церемонії й відчула себе хворобливо пригніченою на святі. Меггі не хотіла ні з ким танцювати. Хотілось одного: повернутися додому й на самоті думати про Квінна. Вона намагалась позбутися цього, але після смерті Ендрю їй стало вкрай тяжко втрачати когось або щось. А втрата Квінна була настільки тяжкою, що це наново відкрило її інші травми. Та, як їй не було важко, вона знала, що мусить вижити. Заради того самого Квінна.

І, тільки-но це стало можливо, вона втекла з весілля. То було велике полегшення — прийти додому від цього шуму, їжі й веселощів. Як добре, що Джек щасливий, а Мішель виглядала гарною й піднесеною. Меггі була певна, що вони житимуть щасливо.

Тільки напередодні Різдва вона почала усвідомлювати сенс того, що відбулося. Замість того щоб мріяти про роки, які Меггі не проживе з ним, вона вдивлялась у ті