Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Дзвінок від Хрк. Ванґера, повідом., що його племінниця (?) Харієт Ульріка ВАНҐЕР, нар. 15 січ. 1950 р. (16 років), зникла зі свого будинку на о-ві Хедебю в 2-й полов. дня в суботу. Заявн. висловлює велике занепокоєння.

Об 11.20 є запис про розпорядження направити на місце «П-014» (Поліцейську машину? Патруль? Поліцейський катер?)

Об 11.35 ще нерозбірливішим, ніж у Рюттінґера, почерком вписано:

Конст-ль Маґнуссон допов., що міст на о-ві ще закрито. Трансп. катером.

На маргінесі був підпис, що його неможливо прочитати. О 12.14 знову Рюттінґер:

Телзв’язок: конст-ль Маґнуссон допов., що Харієт Ванґер (16 р.) пропала вдень у суб. Сім’я вкрай стурбована. Вважає, що д-ка не ночувала вдома. Не могла покинути о-в через аварію. Ніхто з опитан. членів сім’ї не знає про місце знаходж. X. В.

О 12.19:

Ґ. М. доповіли про пригоду по тел.

Останній запис, зроблений о 13.42, свідчив:

P. М. на місці в Х-бю; прийняв справу.

Під час читання наступного листа стало ясно, що за таємничими ініціалами «Ґ. М.» ховався Ґустав Морелль, який катером прибув на острів, де прийняв на себе командування і склав заяву про зникнення Харієт Ванґер за належною формою. На відміну від перших записів, що рясніли невиправданими скороченнями, рапорти Морелля були надруковані на машинці і написані цілком нормальною мовою. На подальших сторінках з вражаючою, як на Мікаеля, скрупульозністю і великою кількістю деталей повідомлялося про вжиті заходи.

Морелль підійшов до справи систематично. Спочатку він опитав Хенріка Ванґера разом з Ізабеллою Ванґер, матір’ю Харієт. Потім по черзі поговорив з Ульрікою Ванґер, Харальдом Ванґером, Ґреґером Ванґером, братом Харієт Мартіном Ванґером, а також з якоюсь Анітою Ванґер. Мікаель прийшов до висновку, що їх опитували в певному порядку, за спадним ступенем важливості.

Ульріка Ванґер доводилася матір’ю Хенрікові Ванґеру і вочевидь вважалася в родині кимось на кшталт королеви-вдови. Старенька пані жила в садибі Ванґерів і ніяких відомостей не мала. Напередодні ввечері вона рано пішла спати і взагалі не бачила Харієт протягом кількох днів. Схоже, вона наполягла на зустрічі з інспектором кримінальної поліції Мореллем з єдиною метою — висловити свою точку зору, яка полягала в тому, що поліція зобов'язана негайно вжити заходів.

Харальд Ванґер був братом Хенріка і значився в списку впливових членів сім’ї під номером два. Він заявив, що мигцем зустрівся з Харієт Ванґер, коли та повернулася зі свята в Хедестаді, але що він «не бачив її з моменту аварії на мосту і не має в своєму розпорядженні відомостей про те, де вона нині».

Ґреґер Ванґер, брат Хенріка і Харальда, повідомив, що бачив зниклу дівчину, коли вона після відвідин Хедестада заходила до кабінету Хенріка Ванґера з проханням про розмову. Сам Ґреґер Ванґер з нею не розмовляв, тільки привітався. Він не знав, де вона може бути, але висловив припущення, що вона, очевидно, нікому не сказавши, легковажно поїхала до когось із друзів і напевно скоро з'явиться. На питання про те, як вона в такому разі могла покинути острів, він не спромігся відповісти.

Мартіна Ванґера опитували поспіхом. Він вчився в останньому класі гімназії в Уппсалі, де жив у Харальда Ванґера. Йому не знайшлося місця в Харальдовій машині, тому він поїхав у Хедебю велосипедом і прибув так пізно, що застряг по той бік моста і зумів перебратися катером тільки пізно ввечері. Його опитували, сподіваючись на те, що він спілкувався з сестрою і вона могла натякнути йому про свій намір утекти. Почувши таке запитання, мати Харієт запротестувала, хоча комісар Морелль на той момент розглядав версію втечі як найбільш обнадійливу. Проте Мартін не бачився із сестрою з літніх канікул і жодних цінних відомостей не мав.

Аніта Ванґер була дочкою Харальда Ванґера, і насправді Харієт доводилася їй двоюрідною племінницею, але помилково їх назвали кузинами. Вона вчилася на першому курсі університету в Стокгольмі, але минуле літо провела в Хедебю. Вони з Харієт були майже ровесницями і дуже здружилися. Аніта повідомила, що прибула на острів разом з батьком в суботу і мріяла про зустріч з Харієт, але так і не встигла з нею побачитися. Вона сказала, що хвилюється, бо куди-небудь зникнути, не попередивши сім’ю, — це на Харієт не схоже. У цьому її підтримали Хенрік та Ізабелла Ванґер.

Поки він сам опитував членів сім’ї, констеблі Маґнуссон і Берґман — вони і входили до патруля 014 — за наказом інспектора Морелля, поки не стемніло, організували перше прочісування місцевості. Позаяк міст як і раніше залишався перекритим, отримати підкріплення з материкового боку було важко; перший ланцюжок складався приблизно з тридцяти людей різної статі й віку, що трапилися під руку. Того дня обшукали порожні будиночки рибацької гавані, узбережжя біля мису і вздовж протоки, найближчу до селища частину лісу і так звану гору Сьодерберґет, над рибацькою гаванню. Останнє місце почали обшукувати після того, як виникла думка, що Харієт могла забратися туди, щоб краще бачити, що відбувається на мосту. Патрулі направили також в Естергорд і на той бік острова, у будинок Готфріда, куди Харієт іноді навідувалася.

Проте пошуки Харієт Ванґер виявилися марними і припинилися вже значно пізніше, як стемніло, близько десятої години вечора. Вночі температура опустилася до нуля градусів.

Ще вдень інспектор Морелль влаштував штаб у салоні на першому поверсі садиби, який Хенрік Ванґер надав у його розпорядження, і провів низку заходів.

У супроводі Ізабелли Ванґер він обстежив кімнату Харієт, намагаючись з’ясувати, чи все на місці: одяг, якого бракувало, сумка або щось подібне могли б свідчити про те, що дівчина втекла з дому. Ізабелла Ванґер допомагала йому без особливого бажання і, здавалося, погано уявляла собі гардероб дочки. «Вона часто носила джинси, але вони всі такі схожі» — ось усе, що вона змогла сказати. Сумочка Харієт лежала на письмовому столі. У ній виявилося посвідчення особи, гаманець з десятьма кронами і п’ятдесятьма ере, гребінець, люстерко і носова хусточка. Після огляду кімнату Харієт опечатали.

Морелль провів допит кількох членів сім’ї та слуг. Усі свідчення були ретельно записані.

Після того як учасники першого прочісування повернулися без результатів, інспектор вирішив, що необхідно провести більш систематичні пошуки. Увечері і вночі викликали підкріплення; Морелль, зокрема, зв’язався з головою місцевого клубу спортивного орієнтування, попросивши надати допомогу і викликати по телефону членів клубу для обстеження місцевості. Близько півночі він