Читати книгу - "Викрадачі"

він веде мову про інших художників. Він люб’язно просив показати мої роботи, й Іву, як я гадаю, спало на думку, що мсьє Тома може мені допомогти, подібно до Вас. Йому, здається, дійсно сподобався портрет юної Маргарити (нової служниці, про яку я Вам розповідала) — в неї така біла шкіра й золоте волосся. Мушу зізнатися, мені було вельми приємно слухати його схвальні відзиви про картину. Мсьє Тома сказав, що я здатна, на його думку, досягти неабияких висот, беручи до уваги мій талант. Особливо він хвалив, як я зобразила поставу моделі. Тоді я визнала його доброю людиною, хіба що трошки самовпевненою (не скажу «пихатою», щоб Ви не докоряли мені за снобізм). Вони з братом збираються започаткувати нову велику галерею-магазин — не стану приховувати, що він охоче виставив би там Вашу роботу. Він пообіцяв Іву завітати до нас цими днями разом зі своїм братом; у такому разі потрібно буде прийти й Вам.

Серед гостей був іще вельми приємний чоловік на прізвище мсьє Дюпре, теж художник, він малює для ілюстрованих газет. Нещодавно мсьє Дюпре повернувся з країни, яка зветься Болгарія, там була революція.[59] Я чула, як він розповідав Іву, що знайомий з Вашими роботами. Він приніс показати нам деякі свої гравюри, вони дуже ретельно виконані, на них зображено всілякі сутички й битви, кавалерію, пишні мундири, а часом і мирні сцени — селяни в національному вбранні. Він розповів, що це країна гірська, на той час вельми небезпечна для газетярів, але багата на мальовничі краєвиди. Мсьє Дюпре зараз працює над серією, яку він назвав «Балканські замальовки». Він навіть одружився на болгарській дівчині, яка має чудове ім’я — Янка Георгієва, — і привіз її до Парижа, вивчати французьку мову. Вчора вона почувалася зле й не змогла відвідати нас, але він записав для мене її ім’я. Мені спало на думку, як гарно було б і мені подорожувати до таких країв, побачити їх на власні очі. Насправді в нас досить нудно тепер, коли Іву доводиться так багато працювати, тому я зраділа нагоді влаштувати обід для гостей під власним дахом. Від усього серця сподіваюся, що наступного разу Ви теж прийдете.

Зараз мені потрібно йти, але я з нетерпінням чекатиму на будь-які листи, що Ви, можливо, надішлете відданій Вам

Беатрисі де Клерваль

Розділ 22

Кейт

Нашим новим домом став великий котедж, оточений зеленню — його надав коледж. Розпочалися заняття, Роберт майже весь час був на роботі, а ночами він писав картини в нас на горищі. Мені не подобалося підніматися туди до нього — через запахи, тож бачила я його мало. Якраз тоді я переживала такий період, коли постійно хвилюєшся за дитя — можливо тому, що почала вже відчувати, як воно борсається й б’є ніжками. «Починає відчувати життя», — як сказала мені дружина одного з викладачів. Якщо воно не ворушилося, я одразу хвилювалася, що дитя захворіло, а вірніше, померло. Я більше не купувала собі банани у бакалійному магазині, коли сяк-так вибиралася туди на нашому новому автомобілі (старезній руїні) — вичитала, що в них міститься якась жахлива хімічна речовина, здатна заподіяти страшні вади в новонароджених. Замість того я зрідка виїжджала до Ґрінхіла з великим порожнім кошиком і наповнювала його екологічно чистими фруктами та йогуртом, який для нас був дещо дорогим. Як же ми збираємося віддати дитину до коледжу, якщо неспроможні купувати навіть натуральні ягоди та фрукти?

Для мене то було загадкою. Я знову втратила надію і бачила себе в майбутньому лише жахливою матір’ю — нудною, знервованою, яка весь час ковтає валіум.[60] Уже шкодувала, що нам вдалося зачати дитину — шкодувала з вищих міркувань, зі співчуття до нещасної дитини, яка незабаром мусить задовольнятися тим, що можу дати я, й тим жалюгідним майбуттям, що на неї чекало з батьком-художником… Боже, а що, як його сім’я піддалося мутаціям від усіх тих фарб, якими він дихав багато років? Я не подумала про це раніше. Я забралася в ліжко з книгою й заридала. Мені був потрібний Роберт. Коли ми вечеряли разом, я переповіла йому всі мої страхи, а він міцно обійняв мене й поцілував. Переконував, що боятися немає чого. Втім, завтра по обіді в них на кафедрі мистецтв збори: потрібно запрошувати на роботу нового фахівця з ремесел горян. Здається, мені його ніколи не вистачало, а він, зі свого боку, ніколи тим не переймався.

Фактично Роберт усе частіше піднімався на горище, коли не був у коледжі, тому я довго й не знала, де саме він спить. Якось вранці я помітила, що він не спускався поснідати — значить, вирішила я, він усю ніч писав, таке з ним траплялось, а спати ліг, коли зійшло сонце. Я встигла звикнути до того, що прокидаюсь вранці, а його поряд немає — він переніс до студії стареньку канапу майже одразу, як ми в’їхали в той будинок. У день, про який ідеться, він з’явився десь опівдні, волосся з правого боку стирчало прямо вгору. Ми були за ленчем разом, а потім він пішов до коледжу.

Гадаю, що той день мені запам’ятався тільки тому, що незабаром мені вранці зателефонували з його кафедри. Цікавилися, чи не захворів Роберт, бо студенти поскаржилися, що він пропустив два вранішніх заняття з живопису поспіль. Я спробувала пригадати, чим саме він займався останніми днями, але не змогла: почувалася перевтомленою, все навкруги було, неначе в тумані, а живіт зробився таким великим, що я ледве нахилялася для того, щоб застелити ліжко. Я відповіла: обов’язково спитаю у нього, коли побачу, але зараз він не вдома.

Насправді трапилось так, що того ранку я сама прокинулася запізно й гадала, що він пішов з дому, поки я ще спала. Тепер, після дзвінка, я не була в цьому впевнена. Підійшла до підніжжя коротких сходів, що вели на горище й відчинила двері. Сходи виглядали для мене, мов гора Еверест, але я трошки підтягла свою сукню й почала підйом. Майнула думка, що такі зусилля можуть спричинити початок пологів — то й що? Я вже й без того збиралася, чи скоріше, дитя збиралося народитися: акушерка ще минулого тижня бадьоро сказала мені, що дитина може народитися «щойно я сама забажаю». Мене роздирали нетерплячка побачити личко нашого сина (або доньки) й палке бажання відкласти той неминучий день, коли моє дитя подивиться мені в очі й дізнається, що я навіть не усвідомлювала наслідків своїх