Читати книгу - "Аеропорт"

Утім, ситуація «війна в Криму, усе в диму» нічого гарного цим трьом хирлявим острівцям російської демократії не обіцяла.

— Старий, спускайся в хол, — скоромовкою збуджено проторохтів Тимур. — Тут у нас маски-шоу. Квитки в партер уже розкуплені.

Олексій не ставив зайвих питань, узяв одну камеру, увімкнув її й рушив униз ліфтом. Щойно двері ліфта відчинилися, йому в обличчя відразу було спрямоване дуло автомата. За дулом виднілася така сама персоніфікована, як і дуло, голова в чорній балаклаві.

— Камеру давай, — наказав чорний, простягнувши до Олексія руку з синьою наколкою.

Спиною до нього стояло ще з півдюжини молодців у розмаїтому, але новому камуфляжі й так само чорних масках. Вони наставили автомати на натовп із тридцяти — тридцяти п’яти журналістів із камерами, мікрофонами й блокнотами, що оточував їх по периметру холу.

— Камеру не віддам, вона мені самому згодиться, а от флешку можу подарувати на пам’ять, — спокійно сказав Олексій.

Відкрив камеру, витягнув флешку (для подібних ситуацій він завжди заздалегідь заряджав у камеру чергову порожнюю флешку маленького розміру в один гігабайт) і простягнув її чорному.

Той взяв флешку і, не опускаючи автомата, простягнув її іншому чорному, який видавався старшим завдяки чималенькому барильцю. Схоже, товстун і був начальником цієї банди, бо єдиний з усіх був без автомата, зате з пістолетом і ваговитим кинджалом. Товстий узяв флешку, кинув її на підлогу, поправив ногою, опустився на коліно й одним вправним рухом тесака прибив флешку до паркету, пробивши її наскрізь, як таргана. Під ногами в нього вже лежало з десяток таких тарганів-флешок.

— Что вы деловаете? — спитав з акцентом іноземний журналіст і простягнув мікрофон у напрямку до товстого. — Что здесь происходить? Что все это означит?[71]

— Внимание! — гучно заговорив товстун, не знімаючи маску. — Товарищи журналисты, войдите в наше положение, плиз. Мы получили сигнал, что в гостинице находятся вооруженные люди. Мы сразу же уйдем, как только все прояснится. А пока прошу ничего не снимать. Для вашей же пользы[72].

— Кто вы такие? — спитав хтось іще. — Вы русские военные?[73]

— Нет, — відповів товстун. — Российских военных в Крыму нет. Мы самооборона Крыма и следим за порядком. В частности, чтобы с вами ничего не случилось[74].

У цей момент дверцята ліфта за спиною Олексія знову відчинилися й звідти вийшла дівчина, тримаючи напоготові увімкнену мініатюрну камеру. Найбільший самооборонець, в руках якого був навіть не автомат, а гранатомет, спробував ривком висмикнути камеру з рук дівчини, але ремінець камери виявився туго застібнутим на зап’ястку. Дівчина отримала від бугая в камуфляжі таке прискорення, що пролетіла метрів зо два в повітрі та приземлилася в центрі холу, упавши на підлогу. Вона поправила спідницю, підібгала ноги й голосно заплакала, не підводячись. Камеру дівчина прикрила собою.

— Все назад![75] — істерично загорлав самооборонець, наче хтось йому погрожував. Так колишні зеки самі себе розпалюють на своїх «стрілках». Натовп журналістів позадкував. Самооборонці відійшли разом із ними, утворивши щось на зразок другого кола оточення, посеред якого залишалися тільки Олексій і повалена заплакана дівчина.

Олексій нахилився над нею, допоміг їй підвестися. Журналістка притулилася до нього всім тілом, плечі її здригалися.

Члени групи маски-шоу вже стояли спиною до натовпу, спрямувавши тепер свою зброю на Олексія та дівчину. Бугай вийшов уперед із гранатометом наперевіс.

— А теперь камеру быстро сюда, сука![76] — прогарчав він і підняв гранатомет, наче збирався стріляти. Хтось у натовпі заверещав. Хтось закричав: «Мы вызовем милицию!»[77].

Олексій однією рукою відсунув дівчину собі за спину, іншою відвів дуло гранатомета від свого обличчя, відзначивши подумки, що ці хлопці були не схожі на професійних «зелених чоловічків», розставлених по всьому Криму. Зброю вони всі тримали якось нервово, невпевнено й незручно. Наколки на руках, принаймні в трьох із них, були не армійські, а радше блатні.

Бугай замахнувся на Олексія своєю залізною «мухою», наче тримав у руках бейсбольну биту. Тиша в холі стояла мертва, якщо не рахувати схлипів юної журналістки за Олексієвою спиною. Більше ніхто нічого не кричав.

— Ах, как нехорошо толкать девушек и материться, господин трамвайный хам[78], — спокійним рівним голосом сказав Олексій, не рухаючись із місця.

— Я щас тебя толкану, козел[79], — знов загорлав бойовик із гранатометом.

— А давай посмотрим, как это получится, — зненацька сказав Олексій і передав дівчині свою важку камеру. — Только по-чесноку, как у вас говорят. Без оружия. А то я тоже возьму ружье и стану военным[80].

— Хорошо, попробуем[81], — швидко відповів бугай, розпалюючись і готуючись до звичної для нього вуличної бійки. Не обертаючись, він передав гранатомет сусідньому автоматнику.

— Хорош, Веселый! — пролунав голос огрядного командира. — Хватит ваньку валять. Заканчивай зтот базар[82].

— Один момент, Васильич, один момент, — зловісно пробубнив бугай, підняв руки в боксерську стійку й почав обходити Олексія справа.

Олексій зробив крок убік, аби вивести дівчину з сектора удару.

Та швидко зайшла за спини військових і злилася з натовпом. Усі напружено стежили за індійським кіно, що розгорталося перед ними. Бугай видавався важкуватим і недуже спортивним. Олексій зі своїм середнім зростом, невираженою атлетичною статурою й помітно посивілою шевелюрою теж на роль Рембо І, II чи III ніяк не годився.

Бугай завдав розмашистого удару з лівої, потім такого ж із правої. Обидва удари прийшлися на повітря, оскільки Олексій, не піднімаючи рук, устиг ледь помітним рухом ухилитися від обох колотушок. Третій удар теж припав на повітря, і він виявився останнім.

Відбувся швидкоплинний контакт. Олексій зробив різкий рух правою рукою знизу від корпусу й так само швидко навіть не відстрибнув, а відійшов на крок назад, тримаючи корпус прямо, як тореадор.

Бугай важко опустився на обидва коліна, потім рухнув лицем униз.

— Все по-честному, — буркнув товстун і коротко наказав іншим: — Тащите Веселого в машину. Мы уходим, но обещаем вернуться, как Карлсон. После референдума[83].

Веселий уже сидів на підлозі й трусив головою. «Маски» підхопили його й вивели за двері. Товстун замикав процесію.

У дверях він зупинився, озирнувся й характерним рухом вказівного пальця правої руки зобразив пістолетний постріл в Олексія. Той помахав у відповідь рукою, підійшов до дівчині, яка вже припинила ридати, узяв свою камеру і, не озираючись на натовп, почав підніматися сходами на свій третій поверх.

За