Читати книгу - "Мертва кров"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Борисе Миколайовичу, не треба так жартувати.
Буревий вже реготав.
— Ось що значить жити у Парижі! Та й у Москві всі знають, що він гомосексуаліст.
Кримський-Корсаров знітився.
— Ніколи б не подумав. Він мені завжди здавався таким мужнім, рішучим…
— А звідки ви взяли, що його партнер був гусаром? — знову запитав Орлов.
— Вони не були роздягнені. Я хочу сказати, що вище пояса він був у гусарському одязі.
— І цей гусар був з таким хлоп’ячим, янгольським личком?
— Про янгольське личко нічого не скажу, але обличчя справді було ще зовсім хлоп’яче і навіть по-своєму гарне.
— Це ж Морозов, — Буревий перестав сміятися і вже уважно подивився на Кримського-Корсарова. — А у ваш сон небезпечно потрапляти!
— А той другий? — допитувався Орлов.
— Це був Венчеслав Боголюбський… Ви, взагалі, розумієте всю абсурдність мого сну?! Тим паче що з ним ще була Крістіна Камількарівна.
— І в якій вони були позі? — іронічно запитав Буревий.
— Ця гола дівчина звисала з письмового стола, Крістіна Камількарівна тримала її за ноги, а Венчеслав стояв до мене спиною, похилившись уперед. Я його впізнав по волоссю і по персню з монограмою. Він висмоктував кров…
— А як ви роздивилися монограму?
— Рука з перснем лежала на грудях дівчини.
— А чому ви вирішили, що він висмоктує кров?
— Я бачив срібну миску, яка стояла під головою дівчини, і по її волоссю стікала кров.
— Мда! — посміхнувся Буревий. — Але ж і сни у вас!
— Ви сказали, що цей сон ви бачили у Петербурзі. А де ви ночували тієї ночі? — допитувався вже досить схвильований Орлов.
— Я гостював у замку Венчеслава. До речі, я після того сну був дуже схвильований, точніше, цей сон мене перелякав настільки, що я прокинувся, спустився до вітальні і лише там заспокоївся, побачивши дуже мирну і спокійну картину: Венчеслав про щось сперечався з Логосовим, Мстислав Кузьмич фліртував з Веронікою, пасербицею Венчеслава. Крістіна Камількарівна розважала гостей і пригощала їх тортом… Це була моя перша ніч у них, і, мабуть, я перевтомився в дорозі.
— Звичайно. І часто ви бачите такі сни?
— Та ні! Ой, вибачте мені, я стільки у вас часу забрав.
Але Орлов притримав Кримського-Корсарова за руку:
— І останнє запитання. Може, ви ще щось бачили уві сні про Шеншину?
— Бачив, але це було приємне видовище. Знову було вікно, але вже інше і за ним стояла приємна смаглява жінка південного типу, а біля неї служниця, яка щось говорила, дуже схвильовано жестикулюючи. Потім служниця пішла чи то до іншої кімнати, чи до коридору. Там було темно. А господиня скинула свої коші…
— Що?
— Це назва східного взуття з підборами, без задника. Так от, вона сіла на диван і підібрала ноги під себе…
— А її одяг ви пам’ятаєте?
— Яскраво-червоний халат, розшитий золотом. А своє довге чорне волосся вона підколює великим гребінцем, здається, зі слонової кістки.
— Але ж і спостережливий ви! — захоплено сказав Буревий.
— Борисе Миколайовичу, зараз, коли я вам це розповідаю, побачене, як реальне, знову постає перед моїми очима…
… У видавництві Орлова Кримський-Корсаров забув і про свої ранкові образи, і про свій жахливий сон, і про все на світі. Орлов уклав з ним угоду про видання збірника критичних статей, присвяченого сучасній російській поезії. Досі ці статті окремим виданням не виходили і були розкидані по багатьох російських та французьких модерністських журналах. Орлов запропонував Кримському-Корсарову також проглянути проект нової поетичної антології… Але ідилія спілкування трьох поетів несподівано закінчилася з появою Аблаутова:
— Сергію Олексійовичу, я вас розшукую по всьому місту. Інна Іванівна сказала, що не має жодного уявлення, де ви, а нам треба терміново поговорити.
— Богдане Івановичу, я із задоволенням поговорю з вами, але пізніше. До мене приїхав колега, відомий російський поет, а я всі ці дні не можу з ним поспілкуватися…
— Боюся бути нав’язливим, але справа стосується Шеншиних.
— Знову? Щось сталося з Вікою?
— Ні, вона у Петербурзі під наглядом. Але зникла Марія Іллівна Ломановська, служниця «сусідки» генерала Шеншина, а точніше, його коханки Аріадни Теодофілос.
Борис Буревий зорієнтувався першим.
— Сергію Олексійовичу, займайтеся вашими справами і не думайте про нас. Я вже давно збирався познайомити Максиміліана Олександровича з Маргаритою Холодовою. Тож зараз ми скористаємося вашою відсутністю, якщо ви нічого не маєте проти.
— Звичайно, ні.
— В такому випадку мені треба буде заїхати до готелю, — заклопотано промовив Кримський-Корсаров, — переодягнутися і взяти якийсь паризький сувенір.
— Ви можете скористатися моїм автомобілем, — і Орлов простяг Буревому ключі від своєї машини.
Вони разом вийшли з видавництва. Орлов сів у автомобіль Аблаутова, і вони поїхали слідом за машиною Орлова, яку вів Буревий.
— А ми, виявляється, їдемо однією дорогою, — зауважив Аблаутов. — В якому готелі він зупинився?
— В «Княжому дворі».
— Це ж сусідній будинок з будинком генерала Шеншина.
— Але ж готель на іншій вулиці.
— Так, але це будинок Г-подібної форми і одним боком прилягає до будинку генерала.
— Зачекайте мене тут, — кинув Орлов і поспішив у готель. Піднявшись у номер Кримського-Корсарова і визирнувши з вікна, він переконався у помилковості думки, яка раптом з’явилася в його мозку. Орлов наївно подумав, що все, про що розповів Кримський-Корсаров, було побачене ним у вікні чи вікнах, розташованих навпроти. Але квартира Шеншиних знаходилася не навпроти вікна готельного номера Кримського-Корсарова, а вздовж, по прилягаючій стіні будинку. Отже, ця версія відпадає. На здивований погляд Кримського-Корсарова Орлов сказав, що прийшов запросити обох поетів сьогодні увечері на прощальну виставу фрау Шнелінгер до Великого театру.
— Ми з Інною Іванівною будемо обов’язково, — продовжив Орлов. — А для вас будуть замовлені квитки. Сподіваюся, Маргарита Холодова також прийде. І ще, знайдіть даму для Максиміліана Олександровича, щоб йому не було так сумно.
…Аблаутов чекав Орлова біля виходу.
Коли вони приїхали до Аріадни Теодофілос, то побачили молоду жінку в цілковитій розгубленості. Генерал Шеншин, який зустрів Орлова і Аблаутова у квартирі своєї коханки, був заскочений цим візитом.
— Я зайшов до сусідки, щоб обговорити всі ці події…
— Так, горе у вас величезне. Коли похорон?
— Сьогодні і завтра панахида, післязавтра похорон. Я дуже вдячний вам, Сергію Олексійовичу, за те, що ви нам так допомогли. Все, що ви прислали, дуже згодилося, особливо чорний оксамит. Сьогодні вже заходила Інна Іванівна.
— Ми ж не чужі люди, Володимире Юрійовичу. А що — Віка?
— Вона в тітки у Петербурзі. Приїде на похорон.
— Я б вас просив, щоб вона не приїздила. Це небезпечно для неї, — Аблаутов стурбовано подивився на Шеншина.
— Особливо після того, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертва кров», після закриття браузера.