Читати книгу - "Джерело"

Вона знову почала щось шукати на планшеті.

— Командоре! — раптом пролунав із вітальні голос Вальдеспіно. — Які новини щодо перевезення сеньйорити Відаль?

Моніка Мартін різко скинула голову, очі в неї стали великі від жаху.

— Це єпископ? — прошепотіла вона. — Вальдеспіно тут, в апартаментах?

— Так. Радиться з принцом.

— Командоре! — знову погукав Вальдеспіно. — Ви тут?

— Повірте мені, — прошепотіла Мартін у паніці, — є ще дещо, про що вам треба дізнатися негайно, до того як бодай слово скажете єпископові чи принцу. Повірте, я розповім вам, що сьогоднішня криза значно глибше вплине на всіх, ніж можна було б уявити!

Ґарса якусь мить дивився на PR-координаторку і прийняв рішення.

— Унизу, в бібліотеці. За хвилину.

Мартін кивнула й тихо зникла.

Опинившись на самоті, Ґарса перевів подих, змусив своє обличчя розслабитися, сподіваючись приховати всі сліди наростання гніву й сум’яття. Тоді спокійно пішов у вітальню.

— Із сеньйоритою Відаль усе добре, — з усмішкою повідомив Ґарса, увійшовши. — Вона прибуде згодом. Я йду вниз, до офісу служби безпеки, аби особисто простежити за її перевезенням. — Ґарса впевнено кивнув Хуліанові, потім звернувся до єпископа Вальдеспіно: — Скоро повернуся. Прошу вас, залишайтеся тут.

Відтак розвернуся і без поспіху вийшов.

——

Коли Ґарса залишив апартаменти, єпископ Вальдеспіно похмуро провів його поглядом.

— Щось негаразд? — спитав принц, уважно дивлячись на єпископа.

— Так, — відказав Вальдеспіно, розвернувшись до Хуліана. — Я п’ятдесят років слухаю сповіді. Тож брехуна вирізняю одразу.

Розділ 34

ConspiracyNet.com

ОСТАННІ НОВИНИ

ІНТЕРНЕТ-СПІЛЬНОТУ ХВИЛЮЮТЬ ВАЖЛИВІ ПИТАННЯ

Після вбивства Едмонда Кірша численні онлайн-прихильники футуролога здіймають цілу бурю здогадів і спекуляцій щодо двох надзвичайно важливих речей.

ЩО САМЕ ВІДКРИВ КІРШ?

ХТО І ЧОМУ ВБИВ ЙОГО?

З огляду на те, що ми знаємо про відкриття Кірша, інтернетом ширяться теорії на безліч тем: від Дарвіна до позаземного походження людини, креаціонізму тощо.

Поки що нам невідомий жоден із можливих мотивів цього вбивства, але ходять чутки про дії релігійного фанатика, корпоративне шпигунство і ревнощі.

До ConspiracyNet обіцяють надати ексклюзивну інформацію про вбивцю, і ми охоче поділимося нею з вами, щойно отримаємо.

Розділ 35

Амбра Відаль стояла самотою в кабіні річкового таксі, кутаючись у фрак Роберта Ленґдона. Кілька хвилин тому, коли Ленґдон спитав її, чому вона погодилася вийти за малознайому людину, Амбра відповіла чесно.

«У мене не було вибору».

Її заручини з Хуліаном були нещастям, пережити яке заново жінка не була готова — особливо після того, що відбулося.

«Я потрапила в пастку.

Я і зараз у пастці».

Тепер, коли Амбра дивилася на своє відображення у брудному вікні, її охопило велетенське відчуття самотності. Амбра Відаль була не з тих, хто схильний піддаватися жалощам до себе, але тієї миті жінка почувалася соломинкою в бурхливому морі. «Я заручена з чоловіком, причетним до брутального вбивства».

Принц вирішив долю Едмонда одним-єдиним телефонним дзвінком лише за годину до події. У метушні останніх приготувань до Амбри підбігла юна співробітниця, розмахуючи якимсь папірцем.

— ¡Señora Vidal! ¡Mensaje para usted![43]

Дівчина була задихана, у неї ледь не паморочилася голова — і вона квапливо розповіла: адміністратор щойно отримав важливий дзвінок.

— На визначнику, — вигукнула вона, — був номер королівського палацу в Мадриді, то я відповіла! Це хтось дзвонив із кабінету принца Хуліана!

— На адміністрацію? — здивувалася Амбра. — У них же є мій мобільний.

— Асистент принца сказав, що намагався телефонувати вам на мобільний, — пояснила працівниця, — але не додзвонився.

Амбра перевірила телефон: дивно, пропущених дзвінків не було. Потім згадала: техспівробітники музею перевіряли систему блокування мобільних дзвінків, і, ймовірно, коли телефонував асистент, її мобільний справді міг не працювати.

— Схоже, зараз принцові телефонував його дуже поважний друг із Більбао, який хоче відвідати сьогоднішній вечір. — Дівчина дала Амбрі папірець. — Він сподівався, що можна було б його додати до списку гостей.

Амбра прочитала записку.

Almirante Luis Ávila (ret.)

Armada Española

«Військовий адмірал на пенсії?»

— Вони залишили номер, щоб ви могли безпосередньо передзвонити, якщо треба, та Хуліан мав саме йти на зустріч, то, ймовірно, його на місці не буде. Але асистент від імені принца дуже просив сприймати це як прохання, а не як наказ.

«Не наказ? — обурилася в думці Амбра. — При всьому тому, що ви вже мені влаштували?»

— Я цим займуся, — сказала Амбра. — Дякую.

Співробітниця, мало не пританцьовуючи, пішла, неначе щойно донесла звістку від самого Господа Бога. Амбру прохання принца дуже розсердило: її дратувало, що він вважає за нормальне отаким чином демонструвати свій вплив — особливо після відчайдушних спроб узагалі відмовити її від проведення тієї презентації.

«Ну що ж, знову вибору немає», — подумала вона.

Якщо вона проігнорує це прохання, то в результаті матиме біля дверей неприємну суперечку з впливовим військово-морським офіцером. Сьогоднішній вечір тонко планувався до дрібниць, його безпрецедентно докладно висвітлюватимуть засоби масової інформації. «Чого тут точно не потрібно — це сварки з поважними друзями Хуліана».

Адмірала Авілу не перевіряли на надійність, не вносили до «чистового» списку, але Амбра вирішила, що перевіряти його з точки зору безпеки немає сенсу, а до того ж, це стане ще й потенційною образою. Адже йдеться про видатного адмірала, який цілком може взяти телефон, задзвонити в палац і попросити принца про таку ласку.

Тож, з огляду на безліч справ, які ще слід було виконати, Амбра прийняла єдино можливе рішення. Вона вписала адмірала Авілу в список гостей на вході і внесла його в базу екскурсантів, щоб для нового відвідувача було приготовано аудіопристрій.

Після того повернулася до роботи.

«А тепер Едмонд загинув», — міркувала Амбра, повертаючись у темряві каюти до теперішнього моменту. Поки вона намагалася позбутися болісних спогадів, у жінки виникла одна думка:

«А я ж і не говорила з Хуліаном безпосередньо… усе йшло через третіх осіб».

Від цього в неї зажевріла надія.

«То, можливо, Роберт має рацію? Можливо, Хуліан не винний?»

Вона ще трохи подумала і швидко вийшла з каюти.

Американський професор стояв самотою на носі човна, тримався за поруччя й дивився в ніч. Амбра підійшла до нього і здивувалася: виявляється, човен уже звернув із головного русла Нервйону і рухався на північ маленькою притокою — не так річкою, як вузьким каналом з високими грязькими берегами. Вигляд цієї мілкої водної артерії Амбру нервував, але капітан абсолютно незворушно вів судно вузьким руслом на повній швидкості, освітлюючи дорогу фарою.

Вона швидко розповіла Ленґдонові про дзвінок з кабінету принца Хуліана.

— Я знаю лише те, що