read-books.club » Фентезі » Бенкет круків 📚 - Українською

Читати книгу - "Бенкет круків"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бенкет круків" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 265
Перейти на сторінку:
боюся, тут виникло непорозуміння. Я вже запросила лорда Гайлза Розбі на посаду скарбничого, й він зробив мені честь, прийнявши пропозицію.

Мейс аж рота роззявив.

— Розбі? Цей... кашлюк? Але... справа вже була залагоджена, ваша світлосте. Гарт виїхав у Старгород...

— То чимшвидше пошліть крука лорду Гайтаверу — нехай попередить вашого дядька, щоб не сідав на корабель. Не хотілось би, щоб Гарт марно ризикував, перетинаючи море восени,— вона люб'язно посміхнулася.

Дебелою шиєю Тайрела поповз рум'янець.

— Це... Ваш лорд-батько запевняв мене...— залопотав, бризкаючи слиною, Тайрел.

Аж тут з'явилася його мати, взяла його під руку.

— Схоже, лорд Тайвін не поділився своїми планами з нашою регентшею, навіть не уявляю чому. Хай там як, але це факт, і нема сенсу тиснути на її світлість. Вона має рацію: тобі слід написати лорду Лейтону, поки Гарт не сів на корабель. Ти ж розумієш, на кораблі він зразу заслабне на морську хворобу й пердітиме ще більше,— леді Оленна беззубо посміхнулася до Серсі.— Від лорда Гайлза у вашій нарадчій залі пахнутиме краще, але, даруйте за нахабство, мені особисто той кашель не давав би працювати... Ми всі обожнюємо старого любого дядька Гарта, проте чого вже заперечувати: його повсякчас пучить. А я смороду терпіти не можу,— її зморшкувате обличчя наморщилося ще більше.— Якщо по правді, у святійшому септі я щось занюхала. А ви ні?

— Ні,— холодно озвалася Серсі.— Якийсь запах, ви кажете?

— Радше сопух.

— Мабуть, ви просто скучили за своїми осінніми трояндами. Занадто довго ми вас тут протримали.

Що швидше Серсі позбудеться леді Оленни, то краще. Лорд Тайрел, без сумніву, відішле чимало своїх лицарів проводжати матір, а що менше тайрелівських мечів у місті, то міцніше спатиме королева.

— Так, зізнаюся, я справді скучила за ароматами Небосаду,— мовила літня леді,— але ж не можу я поїхати, поки не побачу весілля моєї любої Марджері з вашим дорогоцінним маленьким Томеном.

— Я теж нетерпляче очікую на цей день,— втулив Тайрел.— Ми з лордом Тайвіном, до речі, саме збиралися призначити дату. Мабуть, тепер слід обговорити це ми з вами, ваша світлосте.

— Найближчим часом.

— Найближчим часом — це чудово,— сказала леді Оленна.— А тепер ходімо, Мейсе, дозволь її світлості... погорювати.

«Я ще в тебе на похороні погорюю, стара»,— пообіцяла собі Серсі, коли королева колючок подріботіла геть між двох височенних вартових, яких вона для власної розваги називала Лівим і Правим. «Побачимо, який з тебе вийде гарненький трупик». Але стара вдвічі розумніша за свого лорда-сина, це ясно.

Врятувавши Томена від Марджері та її кузин, королева рушила до дверей. Надворі нарешті припинився дощ. Осіннє повітря було свіже й солодке. Томен скинув корону.

— Вдягни назад,— звеліла Серсі.

— У мене від неї шия болить,— сказав хлопчик, але послухався.— А я скоро одружуся? Марджері каже, щойно ми поберемося, то зможемо поїхати в Небосад.

— У Небосад ти не поїдеш, але можеш повернутися в замок верхи,— мовила Серсі й жестом підкликала сера Мірина Транта.— Приведіть його світлості коня й запитайте в лорда Гайлза, чи не вшанує він мене, проїхавшись зі мною у паланкіні.

Все закрутилося швидше, ніж очікувала Серсі; тепер не можна гаяти часу.

Томен був щасливий проїхатися верхи, а лорд Гайлз, певна річ, сприйняв за честь її запрошення... та коли Серсі запропонувала йому посаду скарбничого, він так шалено закашлявся, аж вона злякалася: грець його хопить просто тут і зараз. Але Мати милосердна, й лорд Гайлз потроху заспокоївся, так що вже зміг прийняти пропозицію, а згодом навіть почав викашлювати імена людей, яких він би хотів замінити,— митників і факторів, призначених Мізинчиком, і навіть одного ключника.

— Байдуже, як звати корову, поки вона доїться. І, до речі, якщо вас питатимуть, то ви вступили на посаду вчора.

— Вчо...— від нападу кашлю він аж зігнувся.— Вчора. Певна річ.

Лорд Гайлз кашляв у червону шовкову хусточку, мов хотів приховати викашляну кров. Серсі вдавала, що не помічає цього.

«Коли помре, я когось нового знайду». Мабуть, викличе назад Мізинчика. Королева не вірила, що по смерті Лайси Арин Пітиру Бейлішу дозволять довго лишатися хранителем Сходу. Якщо вірити Пайселу, лорди Видолу вже заворушилися. «Коли в лорда Пітира заберуть того нещасного малого, він приповзе назад».

— Ваша світлосте,— кашлянув лорд Гайлз і витер рота.— Можна вас...— (він знов кашлянув),— запитати, хто...— (його струснув новий напад кашлю),— хто стане королівським правицею?

— Мій дядько,— неуважно відповіла Серсі.

З полегшенням вона побачила попереду високу браму Червоної фортеці. Передавши Томена під опіку зброєносців, вона пішла до себе в покої відпочивати.

Та не встигла навіть черевики скинути, як до неї боязко зайшла Джоселін повідомити, що з'явився Кайберн і просить аудієнції.

— Нехай заходить,— звеліла королева. «Володар не має спочинку».

Кайберн був старий уже, проте волосся досі мав радше сиве, ніж біле, а смішливі зморшки навколо рота надавали йому вигляду онуччиного любого дідуся. Тільки дуже вже обшарпаного дідуся. Комір на мантії в нього був геть потертий, а один рукав — розірваний і невміло зашитий.

— Ваша світлосте, перепрошую за візит,— мовив Кайберн.— Я ходив у підземелля й розпитував про обставини втечі Куця, як ви наказували.

— І що ви дізналися?

— Тої ночі, коли зникли лорд Вейрис і ваш брат, щез іще один чоловік.

— Так, наглядач. Що з ним?

— Звали його Рюген. Тюремник, відповідальний за чорні камери. Старший тюремник описав його як дебелого, неголеного, грубуватого. Його призначив ще старий король Ейрис, і він мав право вільно заходити й виходити. Останнім часом чорні камери рідко бували заповнені. Решта ключарів, схоже, боялися Рюгена, але ніхто про нього майже нічого не знає. Не було в нього ані друзів, ані родичів. Він не пив і не вчащав у борделі. Кімната, де він спав, сира й сумна, а солом'яник — весь у цвілі. Нічний горщик аж переливався.

— Я все це знаю.

Джеймі оглянув Рюгенову спальню, а після нього її ще раз оглянули золоті плащі сера Адама.

— Так, ваша світлосте,— сказав Кайберн,— та чи знаєте ви, що під його смердючим горщиком виймався камінь і відкривався невеличкий сховок? Так щоб ховати різні цінності, аби їх не знайшли?

— Цінності? — (Це було щось новеньке).— Гроші, ви маєте на увазі?

Серсі зразу підозрювала, що Тиріону якимось чином вдалося підкупити тюремника.

— Понад усякий сумнів. Певна річ, коли я знайшов діру, вона

1 ... 39 40 41 ... 265
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бенкет круків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бенкет круків"