read-books.club » Наука, Освіта » Лікар та душа. Основи логотерапії 📚 - Українською

Читати книгу - "Лікар та душа. Основи логотерапії"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лікар та душа. Основи логотерапії" автора Віктор Еміль Франкл. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 62
Перейти на сторінку:
і не завжди, страх посилює тиранію над членами родини або ж є виправданням перед собою чи іншими. Тривога завжди є насамперед вираженням. Фройд справедливо говорить про «невротичні вигоди» як про «вторинну» причину хвороби. Але навіть у тому разі, коли така вторинна мотивація наявна, не варто говорити пацієнтові, що він навмисно використовує невротичні симптоми, сподіваючись утримати дружину чи домінувати над сестрою тощо. Нічого доброго з цього не вийшло б, ми фактично шантажували б пацієнта, продовжуючи аргументувати, що його симптоми є тільки зброєю, яку він використовує для тероризування членів своєї сім’ї. Такий вид психотерапевтичного лікування, хоч і може бути успішним, але, по суті, є несправедливим. Замість того щоб змушувати хворого вилікуватися, доцільніше зачекати, поки психологічно розслаблений пацієнт сам зрозуміє, що він використовує невротичні симптоми для того, щоб нав’язувати свою волю оточенню та рідним. Спонтанність такого визнання та зрозуміння свого «я» є тим, що дасть справжній терапевтичний ефект.

У тих випадках, коли екзистенціальний аналіз інтерпретує невроз тривоги як спосіб життя, своєрідну духовну позицію пацієнта, основним способом лікування хворого слід обирати логотерапію. Розгляньмо, як випадок неврозу тривоги пов’язаний із менопаузою жінки. Незважаючи на гормональний дисбаланс, який є соматогенним елементом хвороби, справжню причину такого неврозу слід шукати на екзистенціальному рівні. Пацієнтки переживають цю критичну фазу життя як екзистенціальну кризу. Вони відчувають небезпеку, бо, підбиваючи підсумок свого життя, помічають духовні проблеми.

Одна пацієнтка, вродлива жінка, була улюбленицею суспільства. Але тепер їй довелося зіткнутися з новим випробуванням у своєму житті, коли її фізичну привабливість більше не братимуть до уваги. Вона повинна була навчитися «триматись», незважаючи на те що її еротичне життя завершилося. Однак життя для неї втратило сенс. «Я встаю вранці, — каже вона, — і запитую себе: що на сьогодні? На сьогодні — нічого...» Звичайно, тривога пацієнтки зростала з огляду на те, що її життя вже не мало сенсу, тож їй довелося вбудувати в структуру свого життя цю тривогу. Вона мала знайти те, чим заповнити своє життя, надати йому сенсу, а отже, зрозуміти своє «я», свої внутрішні можливості. Еротичний успіх та соціальний статус уже не мають ваги, тому слід звернутися до моральності. Пацієнтку потрібно було переконати позбутися своєї тривоги і спрямувати її до певної мети. Насправді досягнення позитивної мети логотерапії в деяких випадках усуває невротичну тривогу, адже зникає її екзистенційне підґрунтя. Як тільки відновлюється повнота сенсу життя, зникають підстави неврозу (у тій мірі, у якій він виникає з екзистенційної тривоги). Як зауважила наша пацієнтка, для хвороби більше «немає часу».

Отже, цій пацієнтці треба було допомогти зрозуміти своє унікальне і неповторне життєве завдання. Вона сама мала вирішити, ким хоче стати. Перед нею стояв образ того, ким вона повинна бути, і доти, доки такою не стане, вона не зможе відчути душевного спокою. Кризу менопаузи слід трансформувати на духовне відродження. У цьому випадку це було завданням логотерапії. Терапевт відігравав роль акушерки в розумінні Сократа. Звичайно, було б помилкою намагатися визначити для пацієнтки якісь конкретні завдання. Навпаки, екзистенціальний аналіз повинен спрямовувати пацієнта до самостійної відповідальності. І лише тоді він зможе зрозуміти мету свого життя, як це трапилося зі згаданою пацієнткою. Вона цілеспрямовано присвятила себе життю, яке знову набуло сенсу. З часом, набувши досвіду реалізації власної особистості, вона стала новою людиною, позбувшись усіх невротичних симптомів. Усі ознаки серцевої недостатності, від якої вона страждала, — прискорене серцебиття, неприємні відчуття в грудях — також зникли, незважаючи на те що фізіологічні причини настання менопаузи залишились. Очевидним є те, що ці невротичні реакції серця зрештою були вираженням неспокою духу. «Неспокійні наші серця...» — зауважував Августин. Серце нашої пацієнтки було також стривожене до тих пір, поки не заспокоїлося, усвідомивши унікальність свого завдання, відповідальність та обов’язок іти до досягнення мети власного життя.

2. Про психологію неврозу нав’язливих станів

Як і всі інші неврози, невроз нав’язливих станів також має органічну основу. Вексберг та інші дослідники, які цікавилися проблемами психогенезу чи психотерапії, припускають, що невроз нав’язливих станів зумовлюють соматичні причини. Багато прикладів поведінки хворих із постенцефалітичним синдромом демонструють разючу схожість із синдромом нав’язливих станів. Проте в таких порівняннях допущено помилку і переплутано схожість форми з ідентичністю природи.

«Ананкастичний синдром»40 трактували як спадковий елемент у неврозі нав’язливих станів, уважаючи його домінантною генетичною ознакою. Навіть були пропозиції використовувати термін «захворювання нав’язливих станів» замість «неврозу нав’язливих станів», щоб наголосити на органічній основі хвороби.

З погляду перспективи терапії такі думки видаються нам несуттєвими. Щобільше, органічні фактори, що спричиняють невроз нав’язливих станів, не звільняють психотерапію від обов’язків і не позбавляють можливостей. Тому що ананказм є лише схильністю до певних особливостей характеру, таких як педантичність, надмірна любов до порядку, або фанатичної чистоти, надмірна скрупульозність. Ці риси насправді цінні для культури. Вони серйозно не перешкоджають тому, хто їх має, чи його оточенню. Вони є лише ґрунтом, на якому реальний невроз нав’язливості може прорости, хоча це й необов’язково. Якщо такі схильності людини спричиняють невроз, то це стається через її вільний вибір. З’ясування психогенного характеру специфічного невротичного змісту не обов’язково зробить терапію ефективною. З іншого боку, системне лікування симптомів у нав’язливих невротиків лише зміцнювало б і зміцнювало нав’язливі стани.

Однак слід розрізняти психотерапевтичне лікування симптомів і паліативне лікування із застосуванням логотерапії. Логотерапевт не повинен лікувати індивідуальний симптом чи саму хворобу, він радше має змінити ставлення хворого до свого неврозу. Бо саме через таке його ставлення основні тілесні порушення розвинулись у клінічні симптоми захворювання. І це ставлення, принаймні в нескладних випадках або на ранніх стадіях недуги, цілком підлягає корекції. Там, де таке ставлення не набуло типової для нав’язливих станів стійкості, можлива зміна напрямку хвороби.

Логотерапевтичні принципи докладно обговоримо далі, у клінічному розділі. Тепер зауважимо, що коли йдеться про невроз нав’язливих станів, то навіть психотерапія в класичному розумінні стикається з проблемою заохочення зміни в ставленні пацієнта до свого неврозу. Терапія неврозу нав’язливих станів повинна бути спрямована на розслаб­лення пацієнта, позбавлення напруги в його ставленні до свого недугу. Відомо, що напруженість боротьби пацієнта зі своїми нав’язливими станами лише посилює нав’язливість. Дія створює протидію. Що сильніше пацієнт б’ється головою об стіну нав’язливих ідей, то міцнішими і незламнішими вони йому здаються.

Є одна проста передумова для того, щоб не боротись із нав’язливими ідеями. Боротьба передбачає, що пацієнт не боїться своїх нав’язливих станів. Однак пацієнти надто часто переоцінюють свої нав’язливо-невротичні синдроми, вважаючи їх за провісників або реальні прояви психічної хвороби. У такому разі передусім слід побороти цей страх перед психозом, який може розвиватися доти, доки не стане психозофобією. Коли стикаємося з таким страхом психозу, важливо підходити до розв’язання проблеми з якнайширшим залученням уже відомих фактів. Спрямуємо терапевтів до праць Пільча або Штенгеля, які описують певні відмінності між нав’язливими неврозами та психотичними захворюваннями. Ці відмінності вказують на те, що невротик завдяки своїм нав’язливим страхам формує імунітет до психозів.

Пацієнти з неврозом нав’язливих станів бояться, що їхні намагання вбити себе чи іншу людину можуть колись стати реальною

1 ... 39 40 41 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лікар та душа. Основи логотерапії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лікар та душа. Основи логотерапії"