Читати книгу - "Демократія"

Під час першої зустрічі вона вважала за потрібне нагадати мені, що ми обидві жінки в жорсткому світі. Але мені різало вухо її постійне згадування про себе у третій особі: «Юлія справді зацікавлена. Юлія сповнена рішучості це зробити». Дивина та й годі. Але це свідчило про агресивну самовпевненість і непересічне его. Напевно, жінці в східноєвропейській політиці це потрібно, і я схильна була не звертати уваги на її особисті підтексти.

Знаючи обох протагоністів, неважко було побачити, чому вони зіштовхнулися. Обоє були рішучі, вперті... і заздрили одне одному. Але розбіжності між президентом та прем'єром не були цілком особистими. Реальні політичні протиріччя з'явилися майже відразу. Тимошенко вдалася до популістських кроків, які підривали економічні реформи Ющенка, банкіра за фахом. Вона намагалася запровадити регулювання цін, що руйнувало ринкові сили. Вона підвищила стипендії студентам, пенсії пенсіонерам, зарплатню робітникам, не зважаючи на наслідки цих рішень для бюджету. Президент побоювався, що вона не стільки переймалася урядуванням, скільки зазіхала на президентську посаду.

Ющенко не вдавався у відмінності між ним та прем'єром, а просто став одним із її найбільш промовистих і публічних критиків. Вони достоту не могли разом працювати, і їхня взаємна ненависть зростала й перетворилася на людське осудовисько в Україні та за її межами.

Такий розвал помаранчевої коаліції дозволив Віктору Януковичу знову з'явитися на парламентських виборах 2006 року. Хоча Тимошенко і Ющенко набрали більше голосів, уряд сформувати вони не змогли. Менша Соціалістична партія, що була членом їхньої коаліції, перекинулася на інший бік і разом із Януковичем та «Партією регіонів» перебрала владу. Нова коаліція зажадала посади прем'єра. У Ющенка не лишилося вибору: він погодився і віддав цю роль давньому супернику. Не дивно, що з цих двох утворився ще більш займистий дует.

У наступні місяці уряд утратив добрих і розсудливих людей, яких цькував то один, то інший лідер і яким обридли щоденні інтриги. Серед них був і реномований міністр закордонних справ Борис Тарасюк. Мені подобався цей колишній радянський дипломат, недооцінений та інтелігентний чоловік, який добре прислужився інтересам України на міжнародній арені. Коли він подав у відставку, я потелефонувала йому й подякувала за те, що він зробив. Він не добирав слова. «Просто немає змоги працювати... щось робити... щось довершувати», — сказав він. Це був прекрасний опис української політики. І року не минуло з часу формування нового уряду, як Ющенко розпустив парламент та знову призначив вибори.

В українській політиці почали бавитися в музичні стільці. Щоразу як зупинялася музика, або Ющенко, або Тимошенко, або Янукович не знаходили свого стільця. 2007 року партія «Батьківщина» Тимошенко одержала 30,7 % голосів, «Партія регіонів» Януковича — 34,5 %, а популярна колись «Наша Україна» Ющенка — лише 14,1 %. В останнього лишився один вибір — повернутися до коаліції з Юлією. Так він і вчинив. І знову вони билися поміж собою. Обоє втратили популярність серед людей, які стомилися від їхньої ворохобні під час загострення проблем у країні. Ющенко ще гостріше критикував Юлію. Але постраждав саме його авторитет. На президентських виборах 2010 року він виявився третім зайвим і не став навіть фактором у голосуванні. У двох турах Янукович переміг Тимошенко з відривом у три пункти. Вона відмовилася підкоритися й наполягала на тому, щоб лишитися прем'єром. Проте цього разу останній стілець належатиме новому президентові. З березня 2010 року Верховна Рада проголосувала за недовіру уряду й усунула Юлію.

Янукович відразу заходився нищити опозицію. Він привів прем'єр-міністра зі свого східного регіону. Щоб напевно убезпечити себе, він звернувся до Конституційного суду, що складався тепер із лояльних йому суддів, аби понизити повноваження посади. Реформи Помаранчевої революції, що розподіляли владу між урядом та президентом, він переглянув на користь останнього.

Тоді в грудні Тимошенко та екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка звинуватили в маніпулюванні державними коштами. Через кілька місяців екс-прем'єрку запроторили до в'язниці, звинувативши у завданні шкоди українським інтересам на переговорах із Росією з приводу ціни на природний газ. Її було оштрафовано на 190 млн доларів і позбавлено права участі в політичному житті на 10 років.

Вирок обурив світову громадськість. Тоді як ніхто не бажав ручатися за угоду, яку Тимошенко підписала з росіянами, самі звинувачення мали відтінок політичної помсти. Янукович несподівано заявив, що вирок не остаточний і що є можливість апеляції. Тимошенко ув'язнили ще на чотири роки, вилучивши з політичного процесу, але не позбавивши загальної уваги. Вона лишалася популярною фігурою, бо її прибічники і вдома, і за кордоном твердили про її невинуватість.

Ув'язнення Тимошенко змарнувало зусилля Януковича, скеровані на створення іміджу людини, яка могла вести бізнесові справи і з Європою, і з Росією. З одного боку, він відчайдушно хотів підписати угоду про асоціацію з ЄС. З іншого ж, він стояв на тому, що Україні не варто приєднуватися до НАТО. У цьому він дуже сильно відрізнявся від своїх попередників.

З часу першої зустрічі з президентом Бушем, коли Ющенко згадав про членство в НАТО, Україна тяжіла до тіснішої асоціації з Альянсом. Усі знали, що членство — справа далекого майбутнього. Україна просто не відповідала потрібним критеріям. А однак вона наблизилася до своєї мети на саміті НАТО в Бухаресті в липні 2008 року. Як ми вже бачили вище, питання про бажання Грузії та України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО — ефективний проміжний крок до членства в НАТО — вважалося спірним в Альянсі. І для адміністрації Буша це питання було важким: намагання збалансувати стосунки з Росією і нашу відданість демократії в колишніх радянських республіках.

Коли президент поцікавився моїми рекомендаціями під час обговорень, я відповіла, що не знаю, на яку думку пристати. Невідомо, як поставляться союзники, передусім Німеччина. Не було певності щодо підтримки Плану дій щодо членства в НАТО в самій Україні, насамперед на сході. Але українці й грузини заслуговували на шанс здобути членство в НАТО. Я сказала членам Ради національної безпеки, що ще кілька місяців тому я перебувала під сильним впливом особистості Ющенка.

У січні 2008 року українець попросив мене про зустріч під час роботи Давоської конференції у Швейцарії. Дістатися до місця зустрічі було важко: машина ледве рухалася через щільний рух на по-зрадницьки вузьких дорогах. Наша автівка застрягла. Я позирала на годинник. Нарешті сказала: «Ходімо пішки».

«Жартуєте», — сказав Марті Краус.