Читати книгу - "Очі Лісу, Денис Ряполов"

Земля була волога та слизька, чоботи грузли в багнюці.

Катя зупинилася, прибрала з голови капюшон дощовика та голосно промовила:

— Слухай, ми не встигнемо дійти до долини, розіб’ємо табір десь тут.

Мілана стояла поряд і дивилася в сторону. Катя підійшла до подруги та доторкнулася до її плеча.

— Ти чуєш мене?

Мілана вказала ліхтариком:

— Там хатинка, може, там заночуємо?

— Хатинка? — здивувалася Катя.

І світлі ліхтариків вони побачили невеличку хату з дерева, до якої вела поросла травою стежка. Поряд із хатою валялися дрова, розбиті діжки, під вікном, біля самих дверей, дерев’яна лавка, що почорніла від дощу та часу.

— Якась покинута, мабуть мисливців, давай подивимося, — сказала Катя і ступила на стежку.

Оминаючі зарослі папорротті вони дійсталися хатинки.

Катя зняла рюкзак, залізла на лавку та посвітила ліхтариком всередину.

— Що там? — Мілана глянула у вікно.

— Пічка, стіл, якісь книги валяються…

— Чудово…

— Тут ніхто не живе, можемо заночувати, я думаю, це краще, ніж мокнути під дощем.

Мілана взяла дровинку, що валялася поряд:

— Добре, ходімо перевіримо хату.

Вона штовхнула двері, ті зі скрипом піддалися та впустили їх всередину. В хатинці було тихо, тільки чутно, як краплі розбиваються об дах та скло вікна. Всередині пахло вологою, мокрим деревом та старими речами. Біля дверей валялася пара гумових чобіт, над ними на стіні висіла стара куртка, шапка із хутра, рукавиці. В кутку між дверима та стіною, завита павутинням, лежала сокира.

— Здається, тут вже давно ніхто не живе, — сказала Мілана.

Двері вліво вели на кухню. Під самим вікном стояв стіл, на який зі стелі падали краплі. Стара кухонна шафа, яку можна було побачити тільки на старих фотографіях, стільці із товстими ніжками та плетеними спинами. В кутку пічка із пательнею, що хтось наче спеціально залишив. Поряд із піччю лежали дрова. Стіл та акуратно розставлені на ньому каструлі, чайник, дві великі емальовані кружки, колись білі, а тепер із слідами від чорної сажі. Поряд дві маленькі кружки із малюнками мишенят, що обіймали полуничку.

На поличці біля печі стояла керосинова лампа та стопка книг, яку підпирала чорна металева фігурка сови. Старі фотографії в круглих рамках на поличках та підвіконні. На стіні висів дерев’яний годинник стрілки якого застигли дуже давно.

— Це як екскурс в минуле, — сказала Катя.

Мілана поклала рюкзак на стілець та видихнула:

— Тут ми хоча б можемо висушитися. Як думаєш?

— Я думаю, що нам пощастило, що ми наткнулися на цю хату.

Катя підставила банку під місце, куди падали краплі. За вікном спалахнула блискавка, на стіні наче від спалаху фотокамери на мить запечаталася її тінь.

— Я піду перевірю, чи зачиняються двері зсередини, — сказала Мілана і вийшла в коридор.

Катя посвітила ліхтариком на фотографію — чоловік та жінка середніх літ сиділи на лавці та обіймалися, на вустах кожного щира усмішка, поряд із лавкою сиділа вівчарка і уважно дивилася в камеру.

— Що ж з вами сталося? — тихо промовила Катя та повернула фото на підвіконня.

Почулися удари та лайка Мілани.

Катя вискочила з кухні та побачила подругу, яка обрізає сокирою гілку дерева, що не давала закрити двері.

— Ти мене налякала, — сказала Катя.

Мілана нанесла останній удар та перебила гілку, вона потягла за ручку дверей, і ті, на диво, акуратно закрилися.

— Ось, тепер ми в безпеці, — сказала Мілана і закрила двері на засов.

Вона поставила сокиру на місце, витерла руки об штани та сказала:

— Заваримо чаю?

Дрова та хмиз біля пічки на кухні були сухі. Катя уважно вивчила пічку, вона відкрила засувку та посвітила всередину: древній попіл, вуглики та клаптики жовтого паперу від газети.

— Наче все гаразд, — сказала вона. — Я зараз розпалю пічку.

Поки Катя клала в піч папір, хмиз та дрова, Мілана прибрала на столі та витерла його вологими серветками, від чого на кухні на мить запахло свіжими квітами. Вона дістала із рюкзака пошкрябаний туристичний чайник, дві чашки, пакет із чаєм та шоколадним печивом і пляшку з водою, яку вони набрали по дорозі.

— Я зараз таку красоту тут влаштую! — Мілана засміялася та почала розставляти та підпалювати по всій кухні невеличкі таблетки-свічки. — Влаштуємо собі настрій-романтик.

Тепле магічне світло запанувало на кухні хатинки, і настрій дівчат одразу покращився. Вони вже не думали про нещастя із погодою та дощ, який зруйнував їхні плани щодо подорожі в горах.

Катя нарешті запалила пічку, вона на хвилину широко відкрила попільник, аби дати вогню надихатися повітрям і розпалитися, і потім прикрила його. Стіна напроти пічки окрасилася в помаранчевий колір. Дрова та вуглики задоволено потріскували. Скоро туристичний чайник зашипів від несподіваного тепла та жару.