Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

Від цієї думки Олівія тихенько видавила саркастичний смішок, продовжуючи наминати свій сніданок її не хвилювало чи помітили це інші учасники застілля. Але усі помітили, напевно через те, що раніше Олівія наколи не видавала своїх емоцій перед ними, тому від здивування чоловіча частина трохи розкрила рота, і усі перекинули погляд на графиню, чекаючи її відповіді, ніби це були якісь публічні дебати...

— Та що ти розумієш, ти ще зовсім дитя, я просто не хотіла тримати в герцогстві некомпетентних людей! Я просто хотіла знайти для тебе кращого вчителя!

«Та звісно що, графиня просто не може допустити, щоб герцог про все здогадався. Адже вона вже цілих десять років пудрить йому мізки, мудруючи як замінити мене своєю дочкою. Для початку вона почала виставляти мене неосвідченою нікчемою, тому на моєму фоні Ліліан виглядає справжньою розумницею. А враховуючи мою велику комплекцію тіла, притаманну герцогському роду моєї матері, роду сильних воїнів, я виглядала як справжній хлопчак, досить високою та з досить спортивним, міцним тілом, хоча через недоїдання досить худорлявим, мене не можна було назвати тендітною дівчинкою як Ліліан.»

— Олівіє, ти поводишся не розумно, тітонька Феліція турбується про тебе, будь вдячна! — Ліам знову зробив зауваження, а Ліліан, помітивши що сестру лишили без підтримки продовжила: — Так сестро, ми за тебе усі переживаємо, ти певно щось не так зрозуміла.

Увесь цей час я була зайнята швидким поглинанням їжі, бо хто зна в який момент мене випруть з їдальні, і тоді я знову буду голодна. І зараз, коли я все доїла, я нарешті помітила що не вистачало ще одного постійного учасника наших «Дебатів» — Філіппа!

А цей ідіот розвалився на стільці як кіт, і задоволено спостерігав як миші танцюють біля його ніг, а коли він вдоволь насолодився видовищем вирішив вставити й свої пʼять копійок:

— Ооо... Ти тільки поглянь на неї, до неї розмовляють, а вона увесь цей час запихається їжею, наче її в цьому домі не годують...

Яке точне попадання, мої очі округлилися:

— Так ти знав?... А... Та байдуже...

Раптом зрозуміла що навіть якщо мої брати й знали що прислуга в цьому домі ні в що мене не ставить, то вони нічого не зроблять, просто подумають щось типу: «А, ось воно як було... Ну сама розберешся».

— Знав що? Язик проковтнула? Ну як завжди, така як ти не ...

БАБАХ!!!!!!!!!

Усі підскочили від переляку, коли герцог влупив рукою об стіл, коли я різко обернулася і зустрілася ним поглядом на момент мені стало страшно. Адже переді мною сидів статний чоловік, близько сорока років, бліда шкіра робила його вічно байдужий вираз обличчя ще моторошнішим, золотаве волосся поблискувало на сонці, а його зелені очі свіркали від роздратування.

— Досить! Я не хочу більше цього чути! Олівія пройде повторну підготовку по етикету дворянства, я проконтролюю твої успіхи, і графиня, ти більше не можеш втручатися в її навчання, я сам знайду їй вчителя, — в цей час пролунав тихий смішок, — Філіпп! Якщо ти зараз не згадаєш як правильно сидіти за обіднім столом, будеш вчитися разом з сестрою! На цьому все, хто поснідав, розходьтеся по своїх справах.

Він завжди з таким холодом на мене дивився, хотілося б запитати: «Чому? У чому я винна, чому ти постійно дивишся на мене таким поглядом? Чому ти ніколи не відносився до мене з теплотою, як інші батьки відносяться до своїх дітей зазвичай? Невже тобі й справді на стільки байдуже?».

Та зараз в їхніх очах я лиш маленька дівчинка, і якщо я запитаю це, вони скажуть що я невиховане мале дитя, що істерить, щоб привернути увагу дорослих, тому залишу це питання на потім. Можливо у минулому житті я і потребувала їхньої уваги, мені хотілося бути частиною цієї родини, але мені так часто відмовляли, що я і зовсім розчарувалася в цих сімейних звʼязках. Краще не мати ніяких очікувань від людей, тоді не доведеться переживати через гірку зраду ближніх.