Читати книгу - "Мапа до себе, Софі Сайк"

– Я ж не якийсь застосунок для написання сценаріїв. Я не складаюся з алгоритмів і кодів. А ти дивишся на мене, як на якийсь вірус, що хоче вразити твоє ядро. Я звичайна людина, як і ти, з почуттями й емоціями. І можу будувати лише теорії та здогадки. До того ж твій фільм мене не стосується. Розкажеш сама, якщо захочеш. Можемо просто посидіти в тиші.
– А мені б хотілося мати якийсь застосунок, що може вимикати всі почуття та емоції, щоб нарешті видихнути й не відчувати самотності.

Ти знову перевела задумливий погляд на море. Як швидко змінюється твій настрій – такий же мінливий, як і погода, що здається, ось-ось розпочнеться дощ.

Твій сумний образ змінився на подив, і я простежила за твоїм поглядом. На хвилях, що набігали на берег, гойдався якийсь невідомий предмет. Ти, ніби зачарована, пішла до нього. Я залишилася чекати тебе на своєму місці.

Доволі дивно, що саме ти вирішила піти назустріч невідомому.

Ти повернулася з невеликою коробкою, яку почала роз’їдати іржа. Захотіла відкрити її, але вона не піддавалася.
– Спробуй ти, – ти простягнула мені цей дивний предмет.

Я окинула коробку поглядом і побачила зверху напис:
– Співчуття, – прочитала я.

Як тільки мої пальці торкнулися кришки, вона одразу піддалася, і зсередини почало вириватися світло. За мить коробка розкрилася. Я злякалася й відкинула її на пісок.

Світло почало нас огортати, і щойно цей дивний ритуал завершився, коробка підскочила, ніби щось вхоплювала, і зачинилася знову.

– Що… що за маячня? – запитала я, завмираючи.

Щось було не так. Мене мав би охопити страх, але я не відчувала й натяку на нього. Я перевела погляд на тебе.

Ти непохитно сиділа на місці й почала задихатися.