read-books.club » Міське фентезі » Листоноша для химер, Сінторас Ватерлей 📚 - Українською

Читати книгу - "Листоноша для химер, Сінторас Ватерлей"

9
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Листоноша для химер" автора Сінторас Ватерлей. Жанр книги: Міське фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

— Куди подівся вхід назад? Чекай, мені завтра на роботу. Гаразд, час в тунелі залежить від бажання, тому якщо мене там хватяться, то чекайте, навіщо їм потрібен листоноша, що заблукав? Гаразд, перед тим, як повернутися назад, сходжу до своєї квартири та можливо мені не знадобиться повертатися до химер.

Кхатім помітив, що надворі вечоріло. По місцевому часу пройшло кілька годин.

— Йолопе, ти куди зник? — сказав Урур, що з’явився поруч.

— Чому ти слідував за мною?

— Я ж казав, усі химери можуть бачити тебе, якщо забажають, я думав, як буду тебе завтра зустрічати, а мені різко здалося, що ти на поверхні. Повертайся назад.

— Я лише перевірю свій дім та тоді повернуся.

— Це буде безрозсудно, тебе відразу прийдуть ловити химери.

Вдалині було чутно гучний рик, проте перехожі просто йшли, наче нічого не сталося. Кхатім поводився, як перехожий та дивився на Урура, що панікував.

— Зараза, це був магічний крик, тікай, йолопе, поки можеш, бо твою душу зараз забере Полум’яний хаосит.

— Чому його прозвали Полум’яним хаосит.

Створіння, що мало силует людину, носило  білу  маску з чорною посмішкою, а його голова горіла фіолетовим вогнем, створіння підстрибнуло на верхівку даху провулка та дивилося на Кхатіма. Воно дістало балончик з фарбою та почало малювати букву А обведену колом. За секунду, знак затвердів  у повітрі та після цього почало падати розбите скло на Кхатіма, що вже тікав з того провулка.

— Все ще хочеш провідати свій дім? — спитав Урур Кхатіма, що ховався в іншому провулку за смітником.

— Так, хочу, як нам можна відірватися від Полум’яного хаосита?

— Я приверну його увагу, а ти біжи до свого дому.

Урур вилетів з провулка за ним  тягнувся фіолетовий дим, проте дим бачили лише химери. Кхатім почув хряскотіння та шкрябання об метал та звук розбитого каміння та хаосит полетів у невідомому напрямі. 

— Скільки ж їх тут живе? — подумав Кхатім, коли побачив, що десятки різних створінь вилазили на дахи та бігли в за Уруром, створіння мали людські силуети, проте Кхатім лише швидко озирався на них, не фокусуючи погляд.

Кхатім добіг до своєї квартири, він піднявся та відчинив двері. І, на диво, для нього, він спокійно зайшов. Усе у квартирі було як зазвичай: непомитий посуд, розставлений обід, ба навіть пил лежав на своєму місці.  Кхатім знайшов свій гаманець та телефон. Він сів на ліжко та на секунду розслабився.

— Ці гади постійно мене діставали, проте зараз  я розумію, що коли гучні сусіди були головною моєю проблемою, моє життя було краще чим коли-небудь.

— Потрібно повертатися, проте як мені знайти Урура… — Кхатім подивився у вікно та побачив вдалині силует людини. що стрибав по дахах в його сторону, обличчя силуету було оточене фіолетовим полум’ям. 

— Схоже втекти не вдасться, поки я спущуся сходами цей хаосит вже буде чекати мене перед дверима до під’їзду.

Кхатім вдягнув на себе шкіряну куртку, на голову він вдягнув промисловий щиток, такий взагалі вдягають, щоб захиститися від пилу та уламків. Кхатім ходив вперед-назад, думаючи, що використати як зброю, проте Кхатім згадав, що стоїть прямо перед вікном, він виглянув і зрозумів, що втратив з поля Зору хаосита. Через секунду вікно вилетіло та в Кхатіма полетіли дрібні уламки скла, деякі горіли фіолетовим полум’ям. 

Химер виганяють з тунелю як  покарання, тому їх так багато живе на вулиці, проте проблема в тому, що химери можуть шкодити людям, було поінформовано не відразу, а практику вигнання припинили лише в  у 19 столітті. Тому химери, що живуть на поверхні, продовжують шкодити, а входи змінюють та ховають, щоб  вони знову не забрели в тунель.

Кхатім довірився щитку та не закривав обличчя від уламків скла. Лише кілька уламків  зуміли пробити шкіру на куртці. Кхатім ударив хаосита по обличчю, та його обличчя почало складатися з уламків, наче розбите скло. Проте це не завадило хаоситу, та той почав малювати новий знак. Кхатім вхопив хаосита за кисть,  проте кисть відірвалася, а рука з балончиком продовжувала рухатися сама по собі в повітрі. Кхатім не був певен, що здатен спинити малювання знаку, проте Кхатім був впевнений, що втеча врятує його, тому Кхатім побіг за секунду, він вибіг з квартири. Проте стіну уламки проштрикнули, наче стіни не було, Кхатім впав на землю. Поглянувши на стіну, Кхатім не помітив у ній дір та, піднявшись, він продовжив бігти сходами вниз. Кхатім вирішив, що відірвався, проте хаосит зістрибнув з шахти ліфта та левітацією він спинив енергію від падіння та спокійно покрокував на перший поверх.

Урур прилетів та добив хаосита, проте це мало мало значення, бо Урур все ще не знав, як повернутися назад, бо простим листоношам, навіть одним з найкращих, не дозволяли відкривати люки до тунелю. Проте Урур Порядні химери знайшли їх по фіолетовому туману. До порядних химер, що знову нагадували гаргуйль  людського зросту.

— Вітаю, Кхатіме, гаразд, почекай, скоро люк відкриють та ти повернешся назад. 

— Навіщо ти взагалі поліз нагору? — спитала порядна химера.

— Я просто спитав дорогу, а гаргуйля понесла мене та викинула тут. 

— Гаразд, розберемося.

Кхатім знову опинився всередині тунелю.

— Схоже, я справді не повернуся.

— Так, на жаль, чари накладувати набагато простіше, чим їх знімати, проте, думаю, ти зможеш пристосуватися.

— Гаразд, думаю моя дрібна квартирка мене точно влаштовує.

— Гаразд, хочеш спи, хочеш ні, лишилося години дві до роботи.

— Я краще прогуляюся.

— Гаразд, Кхатіме, до зустрічі.

— Вітаю, хто ви такий.

— О, я просто скромний засновник невеликого закладу. У вас все гаразд? Ви виглядаєте розчарованим.

—  Виявилося, що я не можу повернутися на поверхню, бо кожна химера вирішила забрати мою душу.

— О, то ви той самий? Я про вас чув.

— Про мене не так часто говорять.

— Ну, звісно, химери порядні, вони не доймають якщо в людини є репутація, якщо ця людина не бажає бути дійнятою, все-таки чарами вони відчувають все дуже добре.

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Листоноша для химер, Сінторас Ватерлей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Листоноша для химер, Сінторас Ватерлей"