Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Коли незнайомка сказала, що на мене там чекають. НА МЕНЕ!!! ТАМ!!!???? ЧЕКАЮТЬ??? У мене в голові наче відчинилися якісь дверцята. На мій превеликий жаль, вони швидко зачинилися, а відчинити їх вдруге я не змогла.

Із цими думками я наблизилася до столу і вже збиралася відкрити скриньку, як у двері постукали. Увійшов Зерд, і чомусь це мене не здивувало. Після спостереження за сутичкою я відчувала у Вартовому здатність передбачати. Можливо, ненадовго, всього на частку секунди, але така властивість у нього була. І ось тепер я стояла і збентежено дивилася на нього. Напевно, це відбивалося на моєму обличчі, тому що він порухом руки запропонував мені сісти. Я підкорилася, і він наслідував моєму прикладу, опустившись на тапчан біля дверей.

Дивно, але до того, як стати носієм Чорного серця, у мене був активний, ініціативний характер. Але тепер, після пробудження від довгого сну, відчувалася загальмованість. Було відчуття, що я перевантажена потоком інформації, який надходив, але який я не могла ані усвідомити, ані належним чином зрозуміти. Ось і зараз я опустилася на стілець, мовчки дивлячись на співрозмовника.

— Не поспішай, — сказав він, немов прочитавши мої думки.

Як мені зараз не вистачало Дана! Якщо перед його від'їздом я була навіть в певному сенсі рада позбутися постійної опіки, і мені хотілося самостійності, то зараз багато чого віддала б за те, щоб він опинився поруч. От він точно знає, що робити зі знайденим кіртом!

Словом «кірт» називають предмети, що залишилися від стародавніх цивілізацій. Якби Дан був тут, напевно без сумнівів відкрив би скриньку і пояснив, що я маю робити далі. Адже він у такий самий спосіб отримав свою головну зброю, яка не раз рятувала його в бою!

Знайдений артефакт вабив мене і водночас відштовхував. Мені здавалося, що, відкривши скриньку, я зроблю крок уперед та увійду в двері, з яких уже не буде повернення. Моя доля зміниться дивним і страшним чином. І те, що незвичайний птах і жінка, яка зі мною розмовляла, були позбавлені будь-яких ознак Темряви, ані крапельки мене не заспокоювало.

Зерд уважно дивився на мене, а я на нього. У нього на плечі сидів папуга, який ще не зовсім оговтався від пережитих у полоні пригод. Літати він не міг, і тільки пурхав з місця на місце. Розмовляв теж мало і тримався біля свого хазяїна (якщо можна так назвати) завжди, коли дозволяли обставини. Дан казав, що зв'язок Вартового Зерда з птахом був особливим, не таким, як у нього самого. Він був свідком того, як Зерду вдавалося бачити очима свого папуги місця, що знаходилися далеко від його власного місцезнаходження.

Білосніжка кудись зникла, та я не турбувалася про неї. У замку не пропускали нагоди пригостити її фруктами або горіхами, загалом, усім, що було під рукою, і це птахові дуже подобалося. Вона була загальною улюбленицею, хоча головним чином її балували і шанували жінки. Підозрюю, що чоловікам була більше до смаку боцманська лайка Зеленого.

Мовчання порушив Ім'я (так звали папугу Зерда, тому Дан, який знайшов легендарного Вартового у в'язниці жерців, довго не міг зрозуміти, про що він говорить, стверджуючи, що втратив Ім'я):

— Капітан на кор-р-раблі, — діловито заявив папуга. — Можна відчалювати.

Його слова немов прорвали греблю в моїй свідомості. Я відчула себе легко і якось відчайдушно.

— Вартовий Зерд, там, у яру, ви бачили жінку?

— Я бачив незвичайного птаха. Якийсь час ви дивилися один на одного. Потім ти підійшла до каменя і почала копати.

— Птах перетворився на жінку. Ця жінка була прекрасною, і в ній не було нічого від Темряви. Вона сказала, що під каменем я знайду свою зброю, а потім повинна йти на Схід, бо на мене там чекають. І ось моя зброя тут, а я боюся відкрити скриньку. Мені не по собі. Я чула, що експерименти з кіртом можуть бути небезпечні, але причина не тільки в цьому.

Зерд поважно кивнув. Я продовжувала:

— Подивіться, ця скринька настільки маленька, що навіть кинджал у ній навряд чи поміститься. Раптом у ній бомба неймовірної сили, від якої наш замок злетить у повітря. Побачивши нерозуміння в очах співрозмовника, я поспішила пояснити, що в моєму світі означає слово «бомба»:

— Це предмет, який вибухає з великою силою. На кшталт того, якими Дан зруйнував фортецю жерців, тільки набагато сильніший.

Зерд піднявся і підійшов до столу. Він задумливо оглянув скриньку і протер рукавом. Потім вказав на темні лінії:

— Тут є малюнок.

Придивившись, я дійсно побачила малюнок. Він був не контрастним, а фактурним і для того, щоб його розгледіти, була потрібна спокійна обстановка і яскраве освітлення.

На малюнку була зображена жінка, яка тримала в руках невеликий предмет. Можливо, це було намисто або щось схоже. А за нею... Я довго вдивлялася, повертаючи скриньку і так, і сяк. Але це приводило мене до одного й того ж результату. Позаду жінки було зображено чудовисько. Нечисть, погань. Чудовисько було схоже на великих горил, які іноді нападали на наших воїнів і поселення. Воно була значно більшим за жінку, і здавалося, що за нею проглядаються контури інших чудовиськ, але їх було важко розрізнити. Ось це, начебто, нюхач. Але ні, я не могла сказати з упевненістю.

У скриньці намисто. Ось це я могла сказати з упевненістю!

* * * * *

Непомітно настав вечір, а потім ніч. Уперше мені так огидно спалося в замку. Навіть у трюмі корабля, де ми з Даном були бранцями, мене так не мучили страхіття, як цієї ночі. Тоді я просто відключалася, а очі розплющувала від окрику тюремників. Цієї ж ночі снилися сни. Скринька, що стояла на столі, сама собою відчинялася, з неї вилітало намисто, яке світилося, і я вже тягнулася до нього, як раптом з'являлася тварюка і простягала лапи до мого трофею. Ще наснився благовидний чоловік, навіть симпатичний, за мірками цього світу. Він перебував у великому залі. До залу входила дівчина і підходила до нього. У цю мить чоловік перетворювався на монстра і вбивав нещасну. Потім ще одну, і так без кінця.