Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

Старигань не розгубив останньої клепки, вдоволено констатував Юхим. Він почав було картатися, що дарма долучив попа до змови, але той таки стане у нагоді.

— Чутки про те, що Нічога тримається за спідницю, мають підґрунтя, — підтвердив Кривденко. — Другий фаворит — від Правобережжя, відомий шляхтич Яків Яровий. Вам це прізвище щось каже, пане Рахмане?

— Онук Миколи Ярового, одного з Ради Сімох осавул.

— Його брат також ходить із трьома клямрами, — Юхим похитав головою. — Це глухий кут. Яків ніколи не стане проти Ордену.

— Дарма ви так гадаєте, пане Кривденку. Навпаки, цю партію можна цікаво розіграти. Й успішно навернути щирого католика проти прислужників пекла...

— Навіть проти власного брата? — перепитав Симеон із сумнівом.

— Кому, як не вам, отче, знати, на що здатні браття?

Кілька секунд Патріарх перетравлював алюзію на Святе письмо, відтак уперше за вечір усміхнувся.

— Теперішній гетьман із лівого берега, — зауважив він. — Тому за традицією перевагу матиме кандидат Правобережжя.

— Я все одно вважаю, що треба сприяти перемозі Нічоги, — сказав Юхим. — 3 його кандидатурою задум імовірніше вдасться.

Рахман кілька секунд мовчав. За всю розмову він жодного разу не змінив позу, навіть ногами не поворухнув. Лише стукав пальцем по келиху та крутив каптуром.

— Згода, — постановив Рахман. — Пане Кривденку, наскільки широкі ваші неформальні зв'язки?

— Про які саме зв'язки йдеться?

— Ідеться про контроль над організаціями поза законом. Може знадобитися їхня допомога, — Рахман знову дав щиглика своєму келиху. — Мені думається, що люди такого штибу вміють тримати язик за зубами краще за будь-яких інших виконавців.

— Під контролем Таємної Варти перебувають усі найбільші злочинні групи й клани на теренах гетьманату, — відповів не без гордощів Юхим. Він особисто приклав чимало зусиль до цього. — Вони співпрацюватимуть.

— Добра новина, — каптур повернувся до Симеона.

— Якщо, авжеж, Вашу Святість не засмучує необхідність удаватися до співпраці з лиходіями...

— Ісуса розіп'яли поряд зі злочинцями, — відповів Патріарх. — Крім того, Господь Бог, наш Всеотець милосердний, простить найстрашніші гріхи кожному, хто щиро покається.

— Вони неодмінно покаються, — пообіцяв Юхим.

Симеон відзначив майбутнє каяття щедрим ковтком вина.

— Таким, у загальних рисах, є мій план, панове, — підсумував Рахман. — Деталі почну продумувати тільки після вашої згоди. Що скажете? Сумніваєтеся? Занадто ризиковано? Я спокійно прийму будь-яку критику.

На хвилину запала тиша. Навіть глобус завмер, ніби очікуючи на ухвалу.

— Якщо ви проти... Я просто зникну і ми забудемо про цю розмову.

— Спробувати можна, — мовив Патріарх.

— Скажу відверто, очікував іншого... Кращого, надійнішого плану. Я ніколи не розпочинав операцій з таким непевним шансом на перемогу. Багато невідомих змінних, — Юхим покусав нижню губу та продовжив, звертаючись до книжкових шаф: — Але Орден мені давно як кістка у горлянці. Зважаючи на мету, ризики прийнятні.

— Чудово! — Рахман уперше за вечір підвищив голос, і в ньому лунав тріумф. — Ви мудро вчинили, що не дали непевності та переляку відвернути вас од праведної справи. Орден — лише грізний Колос на глиняних ногах. Він упаде від єдиного вмілого поштовху та розіб'ється назавжди!

Рахман стиснув келиха так міцно, що той із болісним дзенькотом луснув і розсипався кришталевими друзками. Симеон зойкнув, а Рахман глянув на порізану долоню невидимим з-під запинала поглядом.

— Я принесу бинти, — сказав якомога невимушеніше Юхим.

Вино на підлозі змішувалося з краплинами крові.

— Не варто, — відмовився гість. — Краще принесіть нового келиха.

Запахло розпеченим залізом.

На очах у здивованих чоловіків кров перестала сочитися; страхітливі порізи затремтіли, смикнулися, зімкнулися рваними краями та загоїлися. Рахман дістав велику чорну хустку, ретельно витер руку та підлогу. Бліда долоня не мала жодного шраму.

З тієї дрібки відомостей, що їх пощастило відкопати його найкращим людям, Кривденко знав напевне єдину річ: Рахман не був агентом Орди чи іншої держави — він узагалі ні на кого не працював. Як сталася подібна дивовижа і звідкіля випірнув такий гравець, Юхим пояснити не міг, лише мав здогадки... Але тепер отримав відповідь.

— Трапилося диво Господнє, — пояснив Рахман.

Патріарх тричі перехрестився.

— Ви маєте стосунок до Ковену? — спитав Юхим.

— Ані з відьмами, ані з мольфарами я давно не знаюся. Можете мене допитати, пане Кривденку, якщо після всіх наших зустрічей досі сумніваєтеся у моїй щирості. Охоче відповім на кожне запитання.

Голова Варти вирішив, що догана охоронцям скасовується, наповнив новий келих і якомога обережніше, аби не торкнутися блідої руки, передав гостю. Той подякував та підняв трунок високо, наче скинув над головою булаву:

— Панове! Ми разом здолаємо характерників й опісля ніколи не побачимося знову.

Симеон та Юхим обмінялися промовистими поглядами і також підняли келихи.

— Будьмо, — сказав голова Таємної Варти.

— За знищення Сірого Ордену, — повторив Рахман.

— Амінь, — додав Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України.

Келихи дзвінко цокнули.

Розділ перший

Життя у нічному лісі шаруділо, ухкало, кумкало, скреготіло, рохкало, сичало, жебоніло та белькотіло. Туге суголосся пульсувало венами чорнотропів, котилося луною галявинами, виповнюло найпотаємніші нори й закамарки — жодна сила не спроможна стишити цієї пісні.

Під звуки невщухного концерту хащею сунули троє.

Першим крокував міцний невисокий чоловік. Він мав примітну косу попелястого волосся, що сягала йому за поперек; вбрання на поясі перехоплене чорним чересом, паски тримали клямри — нижня виблискувала золотим бандуристом, середня мала срібного вовка, горішню прикрашав бронзовий тризуб. Чоловік крокував легко та нечутно, у його наплічнику щось тихо булькало.

Супутники довгокосого скидалися на банківських клерків, яких висмикнули та перенесли до лісу просто з конторських стільців. У високих капелюхах, недоречних костюмах та лискучих черевиках, комірці сорочок туго накрохмалені — важко уявити щось більш зайве серед дикої природи. Дещицю карикатурності обом додавали їхні постави: перший був високим та блідим, другий — рум'яним пузанем у круглих окулярах. Пан Довготелесий увесь час озирався, а пан Пузань тримав напоготові нотатника й олівця, що їх уже двічі мало не загубив.

Гучні кроки, тріщання сухого гілля та зрідка промовлені слова додавали какофонії лісового концерту недоречних людських ноток.

— Ви йтимете дорогою болю та крові. Чи