Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

  Одного разу мама розповідала їй про жінку з понівеченим обличчям. Але вона ніби й не помічала цього, так чарівно вела розмову, що всі тільки її й слухали та дивилися заворожено тільки на неї одну.

  Ну, а стосовно краси Джейн, у неї завжди було багато залицяльників, але дівчина не поспішала відповідати на їх увагу. Можливо, для багатьох сучасних людей подібні переконання старомодні, але вона мріяла, що зустрічатиметься лише зі своїм чоловіком. На жаль, як у казках не вийшло, і вона вже мала стосунки, які тривало близько двох років і в результаті, на жаль, закінчилися. Хоча, шкодувати, мабуть, не варто - вони надто один одному не підходили. Джейн іноді згадувала цього хлопця, адже ці стосунки було практично єдиними, які вона мала. Але ці спогади були лише швидкоплинним відлунням. Він був хорошим хлопцем, він був її першим коханцем і, можливо, навіть був би чудовим чоловіком. Але в якийсь момент вона відчула, що це просто не він, і все. Ніби все їхнє спілкування було грою в ляльки Барбі: вони щось говорили один одному, проводили разом час, а потім, дівчинка-хазяйка цих ляльок пішла займатися своїми справами, і залишила на підлозі дві пластикові фігурки, які самі по собі нічого не можуть робити. Так і було: ніби все добре, а потім бац і поговорити немає про що. Отак вони розійшлися без особливих причин, так само безглуздо, як Серхіо покинув свої танці та приїхав працювати в кафе. Хоча, можливо, не так і безглуздо, просто іноді ти розумієш, що ти не там, де хотів би бути або просто не з тією людиною.

     Джейн штовхнула двері лікарні й відразу поринула у вирій медичних буднів. Звідусіль метушились пацієнти та персонал, дзвонили телефони, хтось голосно сварився біля реєстратури, а хтось проходив повз на милицях.  Все, як завжди. Джейн піднялася на третій поверх у своє відділення і, переодягнувшись у медичний костюм, пішла в ординаторську. Там вже сиділа її найкраща подруга Анна. З Анною вони разом навчалися в медичній академії і, на щастя обох дівчат, разом потрапили на інтернатуру в їхньому рідному містечку.

    – Привіт, – Джейн повісила сумку на гачок і сіла поруч із подругою.

    ‒ Привіт, щось ти якась кисла. На тебе не схоже.

    ‒ Зайшла до Серхіо у кафе...

     ‒ І? З Серхіо жарти виливаються частіше, ніж сеча з суден у тутешніх палатах. Ти мала прийти веселою.

     Джейн закотила очі. Анна мала єдину ваду – її чорний медичний гумор.

     ‒ Він зовсім не жартував. Смикнуло мене запитати в нього, чому він покинув танці.

     Анна здивовано витріщилась на мене.

    ‒ Він сказав, що був там посередністю, і що він не має таланту для того, щоб стати зіркою. Наче щось таке і втік працювати. ‒ Джейн замовкла. – Не знаю, я думала в нього все добре. Навіть коли він повернувся, мені здавалося, що таке його рішення, і йому подобається його нинішня робота. Адже він завжди такий веселий. І так, з нього жарти завжди виливаються... - Джейн подивилася на Анну, - просто виливаються.

      Вони обидві засміялися, але відразу знову стали серйозними.

     ‒ Виходить, ми зовсім не знаємо, що у нього на душі. Здається, розчарування постійно жило в ньому, поїдало його і він розповів свої думки тільки тому, що вже не міг стримати ці емоції.

     ‒ Не заморочуйся, у всіх бувають погані дні. Ми обов'язково витягнемо його кудись на вихідні, поспілкуємось, підбадьоримо. Його слова зовсім не означають, що він увесь час думав про свої нездійснені плани та мрії. Ну, це знаєш як буває: день не задався, нічого не виходить і ось, ти вже згадуєш, як у школі кожну перерву тебе гнобила та мерзенна товстуха, яка примудрялася вдарити кожного, хто хоч трохи програвав їй у ваговій категорії.

     Джейн запитливо подивилася на подругу.

    – Це просто приклад, – хихотнула Анна.

    - Гаразд, сподіваюся, ти маєш рацію, - погодилася з нею Джейн. ‒ Я збиралася піти після роботи в притулок, але після розмови з Серхіо зовсім зник настрій. Все ж таки варто поговорити з ним після зміни, а то я не зможу сьогодні заснути.

     ‒ Ти, звичайно, молодець, що допомагаєш у собачому притулку, але ти й так надто часто там буваєш. Один раз можеш і пропустити.

    ‒ Ти ж знаєш, що цим собачкам потрібен догляд. Притулок тримається лише на волонтерській допомозі. Скажи краще, що тут нового?

    - Все буденно, лікарі на семінарі, ми за старших всього на годину, але хоч трохи побудемо за головних, - вона хитро підморгнула Джейн. ‒ У відділенні все спокійно, лише кілька людей у палатах, решту виписали ще в п'ятницю.

    ‒ Як себе почуває місис Кларк? Вчора, коли я йшла з відділення, вона була така сумна - в мене серце розривалося. Якось їй не дуже допомагають препарати.

       Джейн дістала з сумки телефон і поклала його до кишені костюма. Пацієнти, які не могли прийти самостійно, телефонували їй, коли вона була на зміні.

       – Та вона ніби бадьора сьогодні, Алісія вже поставила їй крапельницю, тож вона, мабуть, уже читає свої улюблені казки.

       ‒ Які ще казки?

       ‒ Не знаю, у літніх людей завжди свої чудасії, якісь казки про доброго гнома, щось таке. Напевно, в онуків позичила, – Анна захихотіла. ‒ Сама чому не зайдеш до неї? Можете разом і почитати, часу у нас повно.