Читати книгу - "Мелодія серця, Вікторія Ван"

День після зйомок розпочався тихо і спокійно. Ранкове сонце проникало крізь вузькі фіранки у вікні Юн, м'яко огортаючи кімнату золотистим світлом. Вона потягнулася в ліжку, намагаючись прокинутися після невеликого сну, який все ж таки вдалося урвати після насиченого вечора. Вечеря з хлопцями була легкою та веселою. Вони жартували, розповідали історії з минулих турів, обговорювали нові пісні. Та все ж її думки постійно поверталися до моментів, коли вона залишалася наодинці з кожним із них.

Зітхнувши, Юн встала і попрямувала на кухню. Їй потрібно було зосередитися на сьогоднішніх завданнях. Ранковий ритуал почався, як завжди: чашка кави, запис у блокноті зі справами на день і перевірка телефону на випадок нових повідомлень від знімальної групи. Проте замість робочих повідомлень, на екрані висвітилося повідомлення від Чонгука.

Чонгук: "Привіт! Як ти після вчорашнього? Сподіваюся, не втомилася. Може, сьогодні на каву після роботи?"

Її серце мимоволі забилося швидше. Чонгук завжди був дуже уважним і турботливим. Він робив усе, щоб люди поруч із ним почувалися комфортно. Але зараз Юн не була впевнена, як реагувати на його запрошення. Що це було? Проста пропозиція дружньої зустрічі чи щось більше? Її пальці на мить зависли над екраном, але врешті-решт вона вирішила відповісти.

Юн: "Привіт, дякую! Все чудово, трохи втомилася, але з радістю приєднаюся. Давай після роботи."

Відповідь прийшла майже миттєво.

Чонгук: "Круто! Тоді до зустрічі!"

Юн закусила губу, намагаючись зберегти спокій. Чи було це просто зустріччю колег? Чи, можливо, Чонгук відчуває щось більше? Їй було важко зрозуміти його мотиви, але вона вирішила не замислюватися над цим занадто сильно. У будь-якому разі це була всього лише кава.

Зйомки того дня розпочалися пізніше, ніж зазвичай. Команда зібралася на майданчику, обговорюючи плани на день. Техьон був одним із перших, хто прибув, і він, як завжди, привертав до себе увагу. Його присутність завжди була відчутною, навіть коли він просто стояв осторонь.

Юн помітила його здалеку, але вирішила не наближатися. Після вчорашнього вечора вона відчувала якусь незрозумілу напругу, яку не могла пояснити навіть собі. Можливо, справа була в тому, що Техьон говорив їй про "почуття до когось із нас". Відтоді її розум постійно повертався до цих слів.

— Привіт, — почувся раптом його голос поряд. Техьон стояв прямо біля неї, так тихо підійшовши, що вона навіть не помітила.

— Привіт, — Юн ніяково посміхнулася, відчуваючи, як її серце прискорює хід.

— Ти сьогодні виглядаєш… спокійніше, ніж учора, — сказав Техьон, схрестивши руки на грудях і вивчаючи її. — Як тобі вечеря?

— О, так, все було чудово, — поспішно відповіла Юн, намагаючись не показувати, що трохи нервує. — Ви всі дуже веселі. Я добре провела час.

Техьон на мить задумався, його очі уважно вивчали її обличчя. Потім він несподівано нахилився ближче і тихо сказав:

— Чонгук запросив тебе на каву сьогодні, так?

Юн мало не спіткнулася від несподіванки.

— Звідки ти…? — вона не встигла завершити фразу, як Техьон усміхнувся, його очі сяяли хитрим блиском.

— Він мені сам сказав. Чонгук завжди говорить, коли щось важливе для нього, — Техьон підморгнув. — Не хвилюйся, я не буду втручатися.

Юн відчула, як її обличчя почервоніло. Чи це значить, що Чонгук серйозно до неї ставиться? Техьон говорив про це з якоюсь легкістю, ніби це було щось звичайне. Але в його словах було більше, ніж здається.

— Це… просто кава, — пробурмотіла вона, намагаючись знизити значення цієї зустрічі.

— Може, і так, — погодився Техьон, відходячи назад і даючи їй простір. — Але знаєш, з Чонгуком все ніколи не просто.

Його останні слова залишили глибокий відбиток у її думках. Юн залишилася стояти на місці, обмірковуючи все, що почула. Чи були ці почуття насправді важливішими, ніж вона припускала?

Коли день добігав кінця, Юн відчувала певну тривогу, чекаючи моменту зустрічі з Чонгуком. Вона чекала його біля виходу зі знімального майданчика, нервово перебираючи в голові всі можливі сценарії їхньої розмови. Вона не була впевнена, чого очікувати, але знала одне — ця зустріч вже мала значення.

Чонгук з’явився поруч швидко і несподівано, як завжди посміхаючись.

— Готова? — запитав він, дивлячись на неї своїми блискучими очима.

— Так, — відповіла Юн, змушуючи себе посміхнутися. — Куди підемо?

— Я знаю гарне місце недалеко, тихе і затишне, — Чонгук кинув погляд на дорогу і провів її через кілька вулиць, які вели до невеличкої кав’ярні з великими вікнами. Всередині було мало людей, і панувала спокійна атмосфера, що було ідеальним для спілкування.

Вони сіли біля вікна, і Юн відчула, як її серце трохи заспокоїлося. Чонгук замовив дві чашки кави, і коли вони залишилися наодинці, розмова почалася просто і невимушено.

— Як ти взагалі вирішила працювати на зйомках? — запитав Чонгук, обережно перемішуючи свою каву.

— Це була не зовсім моя ідея, — зізналася Юн, посміхнувшись. — Я просто хотіла спробувати щось нове. Моє життя раніше було досить… рутинним. І я подумала, що робота на знімальному майданчику може допомогти мені вибратися з цієї рутини.

— І як тобі? — його погляд був зосередженим, серйозним. Він справді хотів знати відповідь.

— Це дивовижно, — Юн відповіла щиро. — Мені подобається бути частиною чогось великого. Ви всі такі талановиті, і це надихає.

Чонгук посміхнувся, але його очі залишалися серйозними.

— Ми також раді, що ти з нами. Я знаю, що спочатку це може бути лячно. Але ти… ти вписалася дуже швидко.

— Ти так думаєш? — здивувалася Юн, відчуваючи, як її серце трохи пом'якшується від його слів.

— Без сумніву, — він кивнув і додав: — І я радий, що ти тут.

Юн не могла стримати теплої посмішки у відповідь.

Кава вже остигала, коли розмова перейшла на особисті теми. Юн відчувала, як розслабляється поряд із Чонгуком. Він був неймовірно відкритим, легким у спілкуванні, що дозволяло їй відчути себе на рівних з ним, незважаючи на його зірковий статус. Її завжди дивувало, як хлопці могли зберігати цю простоту й щирість, будучи оточеними фанатами та світлом прожекторів.