Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь"

такий ото розсуд, фізіономія… вчинки, і тут (крутить рукою біля лоба) сила, сила всього. Я ніби передчував та й кажу Петрові Івановичу: «Тут щось не теє». Так. А Петро Іванович уже кивнув пальцем та й підкликали трактирника, трактирника Власа: у нього дружина три тижні тому народила, і таке прежваве хлоп’ятко, буде так само, як і батько, держати трактир. Підкликавши Власа, Петро Іванович і запитав його потихеньку: «Хто, — каже, — цей молодий чоловік?» — а Влас і одповідає на це: «Це», — говорить… Е — не перебивайте, Петре Івановичу, будь ласка, не перебивайте; ви не розповісте, їй-богу, не розповісте, ви шепелявите; у вас, я знаю, в роті один зуб із присвистом… «Це, — каже, — молодий чоловік, чиновник, — прошу вас, — їде із Петербурга, а на прізвище, — говорить, — Іван Олександрович Хлестаков, а їде, — говорить, — в Саратовську губернію і, — говорить, — предивно себе атестує: другий уже тиждень живе, з трактиру не іде, забирає все в борг і ні копійки не хоче платити». Як сказав він мені це, а мене тут думка й осяйнула. «Е!» — кажу я Петрові Івановичу…

Добчинський. Ні, Петре Івановичу, це я сказав: «Е!»

Бобчинський. Спочатку ви сказали, а потім і я сказав. «Е! — сказали ми з Петром Івановичем, — а з якої причини сидіти йому тут, коли дорога йому лежить на Саратовську губернію?» — Так, прошу Вас! А ото він і є той чиновник…

Городничий. Хто, який чиновник?

Бобчинський. Чиновник-от, про якого ви зволили одержати нотацію[10], ревізор.

Городничий (перелякано). Що ви, Господь з вами! це не він.

Добчинський. Він! І грошей не платить, і не іде. Кому ж ото бути, як не йому? І подорожна[11] прописана до Саратова.

Бобчинський. Він, він, їй-богу, він… Такий спостережливий: усе обдивився. Побачив, що ми з Петром Івановичем їли сьомгу, — більше тому, що Петро Іванович щодо свого шлунку… еге ж. Так він і в тарілки до нас зазирнув. Мене так і охопив страх.

Городничий. Господи, помилуй нас, грішних! А де він там живе?

Добчинський. У п’ятому номері, під сходами.

Бобчинський. У тім самім номері, де минулого року побилися проїжджі офіцери.

Городничий. І давно він тут?

Добчинський. Та тижнів уже зо два. Приїхав на Василія Єгиптянина.

Городничий. Два тижні! (Набік.) Батечку, сваточку, визволяйте, святі угодники! За ці два тижні відшмагали унтер-офіцерську жінку! Арештантам не видавали харчу! На вулицях шинок, бруд! Ганьба! посміховище! (Хапається за голову.)

Артем Пилипович. Що ж, Антоне Антоновичу? Їхати парадом до гостиниці.

Амос Федорович. Ні, ні. Попереду пустити голову, духівництво, купецтво; от і в книзі: «Діяння Іоанна Масона…»[12]

Городничий. Ні, ні; дозвольте вже мені самому. Бували скрутні випадки в житті, миналося, ще навіть і подяку діставав; може ж, Бог визволить і тепер. (Звертається до Бобчинського.) Ви кажете, він молодий чоловік?

Бобчинський. Молодий, років двадцять три або чотири, може, з гачком.

Городничий. Тим краще: молодого швидше пронюхаєш. Біда, якщо старий чорт, а молодий увесь зверху. Ви, панове, готуйтеся по своїй частині, а я вирушу сам або ось хоч із Петром Івановичем, приватно, для прогулянки, навідатися, чи не мають проїжджі неприємностей. Ей, Свистунов!

Свистунов. Чого зволите?

Городничий. Біжи зараз до часного пристава; або ні, ти мені потрібний. Скажи там кому-небудь, щоб якнайшвидше до мене часного пристава[13], і приходь сюди.

Квартальний побіг прожогом.

Артем Пилипович. Ходім, ходім, Амосе Федоровичу. Справді може трапитись біда.

Амос Федорович. Та вам чого боятися? Ковпаки чисті поодягав на хворих, та й кінці в воду.

Артем Пилипович. Які там ковпаки! Хворим звелено габерсуп[14] давати, а в мене по всіх коридорах тхне такою капустою, що тільки носа затуляй.

Амос Федорович. А я щодо цього спокійний. Справді, хто піде до повітового суду? А як і зазирне у якийсь там папірець, так він життю радий не буде. Я ось уже п’ятнадцять років сиджу на судейськім стільці, а як заглиблюсь іншим разом в записку — а! тільки рукою махну. Сам Соломон не вирішить, що в ній правда, а що неправда.

Суддя, попечитель богоугодних закладів, смотритель училищ і поштмейстер виходять і в дверях стикаються з квартальним, що повертається.

Ява IV

Городничий, Бобчинський, Добчинський та квартальний.

Городничий. Що, дрожка там стоїть?

Квартальний. Стоїть.

Городничий. Іди на вулицю… або ні, чекай! іди принеси… Та де ж інші? невже ти тільки один? я ж наказував, щоб і Прохоров був тут. Де Прохоров?

Квартальний. Прохоров на участку, та тільки до діла його аж ніяк не можна взяти.

Городничий. Як це?

Квартальний. Та так: привезли його вранці п’яного, як чіп. От уже два цебри води вилили, досі не протверезився.

Городничий (хапаючись за голову). Ох, Боже мій, Боже мій! Біжи швидше на вулицю або ні, біжи раніш до кімнати, чуєш! та принеси звідти шпагу і нову шляпу. Ну, Петре Івановичу, поїдемо.

Бобчинський. І я, і я… дозвольте й мені, Антоне Антоновичу.

Городничий. Ні, ні, Петре Івановичу, не можна, не можна! незручно, та й на дрожці не помістимося!

Бобчинський. Нічого, нічого, я так: півником, півником побіжу за дрожкою. Мені б тільки трішечки в щілинку у дверях так-от глянути, як у нього те поводження…

Городничий (беручи шпагу, до квартального). Біжи миттю, візьми десяцьких[15], та хай кожний з них візьме… Ото шпага як подряпалась! проклятий купчисько Абдулін — бачить, що в городничого стара шпага, не прислав нової. О, лукавий народ! А так, шахраї, я гадаю, там уже прохання з-під поли й готують. Хай кожний візьме в руки по вулиці, — а чорт, по вулиці, — по мітлі, та підмели б усю вулицю, що йде до трактира, і підмели б чисто. Чуєш! Та дивись: ти! ти! я знаю тебе: ти там кумаєшся, та крадеш у ботфорти срібні ложечки, — дивись, у мене око пильне!.. Що ти зробив з купцем Черняєвим, га? він тобі на мундир дав два аршини сукна; а ти цілий сувій потяг. Дивись! не по чину береш! Іди!

Ява V

Ті ж і часний пристав.

Городничий. А, Степане Іллічу, скажіть, ради Бога, де ви заподілися? На що це схоже?

Часний пристав. Я був тут зразу за ворітьми.

Городничий. Та, слухайте-но, Степане Іллічу! Чиновник же з Петербурга приїхав. Як ви там розпорядились?

Часний