Читати книгу - "Зрада"

або вартові вважали, що солдата з елітного підрозділу, який його супроводжував, достатньо, щоб виправдати його присутність в штабі. Перед кабінетом шефа II Відділу жандарм пропустив його вперед, сам залишився в коридорі. Кроне зайшов без стуку і хоча на ньому не було мундира, став струнко перед столом Бретцля, а тоді сухим, безпристрасним тоном доповів про своє прибуття.

-- Сідай, Янку, сідай, -- буркнув той, не відриваючи погляд від якихось паперів.

Через кілька хвилин закінчив, зняв окуляри і змученим жестом протер їх шматком замші.

-- Паскудна справа, -- зітхнув.

-- Чекаю на Ваші накази, пане полковнику, -- заявив холодно Кроне.

-- Годі! – Бретцель стукнув рукою по столу. – Перестань поводитися як надута дитина! Гадаєш, нам тут було легко?! Я посварився з Комендантом і десь з десятком генералів зі штабу. Кожен з них хотів бути більш принциповим, ніж Маршал, я пригрозив, що подам у відставку, мені годинами доводилося вислуховувати маячню Наркєвича! Вся ця афера в мене вже в печінках сидить, -- пирскнув гнівно.

-- Які накази для мене? – повторив цим разом спокійно Кроне. Бретцель глибоко зітхнув, опустив погляд.

-- Ти повинен зрозуміти, що наразі багато я не виторгував. Певні процедури розробляються, але вимагають часу… -- на мить він замовк. – Я забираю в тебе всі справи, які ти вів до цього часу. До нового розпорядження ти не будеш займатися російським напрямком.

-- Наказ Коменданта? – запитав Кроне, не приховуючи гіркоти.

-- Ні, мій, -- відповів полковник, дивлячись йому просто в очі. – Для твого ж добра. Бо вистарчило б найменшого претексту і штабні гівнюки з‘їли б тебе живцем. Маршал залишив все на мій розсуд. Однак, видав наказ у іншій справі.

-- Якій?

-- Ти повинен зайнятися слідством у справі Юрка Станяка.

-- Станяк, Станяк… Щось знайоме, -- Кроне насупив брови.

-- Подвійний агент. Передав німцям багато відповідно препарованих матеріалів.

-- Тепер пригадую, -- буркнув Кроне.

Станяк завідував фінансами варшавського гарнізону. Він дослужився до звання капітана, дальшому просуванню по службі перешкодила невідомо ким надана інформація, що він кокаїніст. Уникнув звільнення з війська тільки тому, що прийняв пропозицію співпраці з “Двійкою”. Та ненав‘язливо передала плітки про Станяка німецькому шпигуну, який перебував під постійним наглядом польської контррозвідки, що привело до спроби вербування з боку абверу. Станяк прийняв пропозицію і роками в очах німців був одним з найкращих агентів. Причиною була відповідно препарована інформація, яку надавала йому “Двійка”.

-- В чому проблема?

-- Він вже себе не контролює, -- відповів втомленим тоном Бретцель. – Минулого разу, разом з підготованими нами документами, передав Глюбе список нагород цілого гарнізону.

Кроне тихо присвиснув. Герхард Глюбе був молодою зіркою абверу, славився винахідливістю і нещадністю, з якою відносився, як до ворогів, так і до власних людей. II Відділ Головного Штабу вже двічі розглядав, чи не “організувати” німцеві якийсь нещасний випадок. Шкідливість його діяльності була очевидною. Зрештою вирішили залишити його живим саме з огляду на Станяка. Глюбе довіряв полякові й усі матеріали, які той здобував, майже без перевірки оцінював позитивно. Це своєю чергою дозволяло проводити широкомасштабну діяльність по дезінформації. Тепер, коли виявилося, що до приготованого “Двійкою” пакету, Станяк додав справжні документи, сенс цілої операції ставав під знаком запитання.

-- В тому списку є наші працівники, -- додав похмуро Бретцель. – У них вигадані посади, але при глибшому аналізі…

-- Його перевербували? – запитав Кроне.

-- Не думаю, -- Бретцель похитав головою. – Він просто втратив голову, мабуть, Глюбе тиснув на нього, а сам знаєш, він це вміє. До того ж наркотики… -- він красномовно замовк. – Найгірше, що ми не знаємо, чи це перший раз.

-- Гаразд, що мені робити?

-- Ти повинен встановити розмір шкоди й вияснити, що спонукало Станяка передати список. І швидко. Каспшик наполягає на його арешті. Не знаю, чи вдасться мені стримувати його довше, ніж кілька днів.

-- Навіщо йому це?

-- Він шеф Головного Штабу, -- знизав плечима Бретцель. – Після одкровень Наркєвича про тебе, ми потрапили в неласку. Пан генерал хоче тримати руку на пульсі…

-- Чому саме я?

-- Не знаю, Комендант мені не доповідає. Може це свого роду тест на лояльність? Або річ у тому, що ти навчався в офіцерській школі в той самий час, що й Станяк? Тільки один місяць, мабуть, ти його взагалі не пам‘ятаєш, але це дає нам, за що зачепитися, -- пояснив, побачивши насуплені брови підлеглого. – Ось тобі його загальні дані, -- додав, кидаючи на стіл тонку, картонну теку.

-- Гаразд, -- Кроне махнув рукою – Так чи сяк, доведеться взятися за цю справу.

Швидко переглянув документи й після того, як Бретцель дозволив жестом, вийшов з кабінету, спочатку відсалютувавши командирові – цим разом жартівливо. Залишивши Саський палац, він викликав таксі й наказав відвезти його на Ординацьку. Службові нотатки, зібрані працівниками “Двійки” на тему скарбника, були не надто докладні: жонатий, без дітей, близьких друзів немає. Веде доволі самітницьке життя. Звичайно існувала вичерпна документація відносно діяльності Станяка – Глюбе, але вона знаходилася в сейфах “Двійки”.

Кроне сподівався, що ця інформація виявиться непотрібною, бо не виглядало, щоб у Бретцеля було бажання ознайомити підвладного з деталями. Офіцер волів не задумуватися, чи це було викликано службовим прагматизмом, чи останніми подіями…

Станяк жив у невеличкому, мурованому будиночку, надто скромному, щоб назвати його віллою, але на око цілком добре доглянутому. Двері відчинила жінка з підпухлими від плачу очима. Одного погляду на новоприбулого було достатньо, щоб на її обличчі з‘явився вираз трагічної покори.

-- Ви до чоловіка, -- промовила. – Знов…

Вона впустила його всередину і мовчки провела у салон.

-- Йоган Кроне, “Двійка”, -- представився офіцер, дістаючи посвідчення.

Господар,