Читати книгу - "Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Під’їжджаючи до щойно зведеної будівлі, я мимохідь усміхнулась, адже цей об’єкт був моєю роботою на кілька місяців. Тут має бути кав’ярня, яку мені потрібно буде облаштувати, адже я дизайнер інтер’єру. Зазвичай, мене обирали помічником дизайнера, але на цей раз дизайнером буду я.
Вийшовши із авто, я попрямувала одразу до будівлі, там мене мала чекати Марія, директор цього закладу. Дизайнером для кав’ярні мене обрала саме вона, також дівчина попередила що за тиждень має прилетіти власник закладу аби познайомитися зі мною і з моїми ескізами. Зараз я сюди приїхала саме для того, аби побачити приміщення і прикинути що можна буде тут зробити. Ескізи я зроблю у всіх сучасних стилях, аби господар обрав собі той, який буде йому до душі, а після вже почнуться роботи і я маю бути на них присутня аби контролювати процес, про це мене попросила Марія, а її в свою чергу власник кав’ярні.
- Доброго дня! – чемно привіталась із Марією, яка стояла переглядаючи папери.
- Доброго, Софіє! – лагідно і якось по доброму привіталась дівчина. – Зараз ми оглянемо з тобою приміщення, а потім підпишемо контракт про співпрацю.
- Чудово, давайте. – вимовила я, адже мені дуже хотілося пройтися приміщенням, уявляючи, що буде тут знаходитись.
Близько години ми гуляли приміщенням і у мене вже вимальовувався план того, що я хочу зробити тут. Ми швиденько підписали потрібні папери і Марія люб’язно віддала мені ключ від будівлі на кілька днів, аби я могла зробити нариси приміщення для ескізів.
До вечора я сиділа в кав’ярні, роблячи нариси, добре що я завжди маю в автівці альбом і кілька олівців. Коли годинник перевалив за сьому, я почала збирати все що встигла за цей час намалювати.
Вдома я була через пів години, десь на підході сестра, яка обіцяла бути вдома близько восьмої, я ж за цей час приготувала вечерю, аби сестра була неголодною. Тільки-но я зняла з плити їжу, як вхідні двері відчинились і в квартиру зайшла сестра.
- Привіт, мала. Як справи? Як кіно? Сподобалось? – одразу завалюю питаннями сестру, яка ледь встигла зачинити двері.
- Привіт, просто чудово! – дуже нервово відповіла Аліса, схоже в неї щось сталось.
- Щось сталось? – стривожено запитала я, адже мені дійсно стало цікаво, чому моя маленька сестра не в гуморі.
- Ні, все просто супер! – продовжувала гніватись Аліса.
- Це все через Данила? – запитала я, хвилюючись за неї, адже особисто з її хлопцем я не була знайома, вони зустрічаються близько року. Про нього знала лише те, що він навчається з нею в одному університеті, і те що йому двадцять.
- Так. Уявляєш, ця скотина навіть не розповіла, що має старшого брата, і це за рік наших відносин!!! – відповіла сестра, чим змусила мене посміхатись. – Чого смієшся, я серйозно.
- Вибач, але це дійсно смішно. Так ти розлютилась тільки через це?
- О, ні, ти що! Він мені перевірку влаштував. Уявляєш?! Одягнув мені чорну пов’язку на очі і кудись відійшов і сказав не рухатись, потім прийшов, сильно мене обійняв і поцілував у щічку, але це був не він, а його брат.
Я вже не стримувала свого сміху і почала відверто реготати із розповіді Аліси.
- Так згодна це могло бути смішно, та коли я зняла пов’язку я звісно ж побачила іншого…
- Ну то і що, хлопчик вирішив познайомити з братом – перебила сестру, продовжуючи сміятись.
- Можливо, але якщо б вони були однолітками, то я б теж посміялась.
Алісині слова збили мене з пантелику, після чого я вже перестала сміятись і серйозно почала вдивлятись в її лице.
- О, я бачу тобі вже не смішно, – я похитала в знак не згоди, а сестра продовжила, - так от, цей йолоп виявився його старшим, на сім років, братом.
- Ну що я можу сказати, дурники, – з посмішкою сказала я.
- Це не те слово. Виявляється його брат приїхав сюди на місяць по справах, ну а Данило вирішив мене з ним познайомити, але як ти вже зрозуміла знайомства не відбулось.
- Це я вже зрозуміла, - ствердно кивала я.
- Ти вибач мене, за те що я ось так з порогу нагрубила, просто ця ситуація трохи вибила мене.. і я розізлилась.. словом просто вибач.
Сказала сестра і обійняла мене, я обійняла її у відповідь. Люблю цю маленьку істеричку до безтями. Провівши сестру на кухню, де її чекала вечеря, у мене задзвонив телефон. На екрані я побачила, що мені телефонує Алевтина, але вона полюбляє коли її звуть Аля.
- Так, Аль, - прийнявши виклик, швидко відповідаю.
- Доповідаю, ми з Мією вже їдемо в клуб, вона прихопила з собою Ельдара, - вимовляє подруга на одному диханні.
- Зрозуміла, тоді я збираюсь і виходжу, - відповідаю їй.
- Чекаємо, - вже бадьоріше кидає Аля.
Знову цей Ельдар.. Навіщо Мія його з собою потягнула.., хоча я знаю відповідь, знову мене будуть сватати з ним. Ельдар – рідний брат Мії, старший на два роки. З того часу як ми з ним познайомились минуло десять років, а він все ще не полишає надії, що я впаду в його обійми, а подруги йому в цьому допомагають. З дівчатками ми знайомі з сьомого класу, коли я перевелася до їхньої школи, і вже тоді ми стали кращими подругами. Нажаль, наші шляхи розійшлись, коли ми вступили до університетів, бо ж кожна з нас вступила туди куди саме хотіла, а це були різні заклади, проте це не завадило нашому спілкуванню, і клуб став одним із місць нашої зустрічі.
Полишаючи всі думки я пішла збиратися, і ось через двадцять хвилин я стояла перед дзеркалом і милувалася собою - сіре блискуче плаття підкреслювало мою витончену фігуру, легкий смокі айз підкреслював виразність мого обличчя, волосся підкрутила в легкі локони, а мій образ довершували клатч та туфельки чорного кольору, на останок я бризнула собі на шию мої улюблені парфуми з ароматом ванілі. Викликавши таксі, я попрямувала на вулицю чекати його. На диво, водій дуже швидко приїхав і вже через п'ятнадцять хвилин я стояла біля нашого з дівчатками улюбленого нічного клубу «Carpe diem», в перекладі з латині це означало – лови момент. Це був кращий нічний клуб Києва.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова», після закриття браузера.