Читати книгу - "Спецназ"

їх право і їх обов'язок встановлювати такий же режим в сусідніх державах. Багато хто з навколишніх країн уже звільнені й управляються не місцевими вождями, а правителями з Утопії. Звільнення інших народів відбувається в ім'я гуманізму. Але Томас Мор не пояснює нам, що таке «гуманізм». Союзники Утопії одержують від неї військову допомогу й обертають населення сусідніх з ними держав на рабів.

Утопія провокує зіткнення і протиріччя в тих країнах, які ще не звільнені. Якщо хтось у такій країні говорить на користь капітуляції перед Утопією, то він може сподіватись опісля на велику нагороду. Але кожен, хто закликає людей до боротьби з Утопією, може сподіватися тільки на рабство або смерть з розділом і розподілом його власності серед тих, які капітулюють і співпрацюють.

Під час початку війни агенти Утопії у ворожій країні розклеюють у помітних місцях листівки, де оголошується нагорода, яка буде виплачена тому, хто вб'є короля. Це величезна сума грошей. Також там же вказується список інших людей, за вбивство яких будуть виплачені величезні суми.

Прямим результатом таких заходів є воцаріння загальної підозрілості у ворожій державі.

Томас Мор описує тільки один зі застосованих вивертів, але є й більш важлива:

Коли битва розростається, група спеціально відібраних молодих людей, що присягнулися триматися разом, намагається вивести з ладу ворожого генерала. Вони намагаються зробити це будь-яким можливим методом - лобовими атаками, засідками, пострілами з лука з дальньої відстані, в рукопашній сутичці. Вони добираються до нього за допомогою тривалого, незламного клина, головне в якому - оновлення втомлених людей, замінних свіжими. В результаті цього генерала ледь не беруть в полон або ледь не вбивають - поки він, рятуючи свою шкуру, не втікає.

Це як раз ті групи спеціально відібраних молодих людей, які я і обговорюю в даній книжці.

Через чотириста років після появи «Утопії» страхітливі прогнози, зроблені цим мудрим англійцем, стали реальністю в Росії. Була проведена успішна спроба створення суспільства загальної справедливості. Я прочитав ці жахливі передбачення Томаса Мора в дитячому віці і був вражений тим реалізмом, за допомогою якого була описана «Утопія», як дивно вона була схожа на Радянський Союз: місце, де всі міста були схожі одне на одного, люди не знали нічого про відбувається за кордоном або про моду в одязі (всі одягнені більш-менш однаково) тощо. Ще більш точно описано стан людей, «які думають інакше». Він каже в «Утопії», що для будь-якої такої людини незаконно сперечатися, відстоюючи свою думку».

В дійсності, Радянський Союз є дуже м'якою версією Утопії - такий собі вид Утопії «з людським обличчям». Людина може подорожувати в межах Радянського Союзу без наявності внутрішнього паспорта, а радянські бюрократи не мають такої влади над сім'єю, як їх двійники в Утопії, які узгоджували кількість чоловіків і жінок у кожній родині, і якщо це число перевищувало запропоноване, вони просто переміщали зайвих членів сім'ї в інший будинок або місто, де їх не вистачало.

Комуністи спочатку доклали величезних зусиль для того, щоб звести суспільство до рівня Утопії. Понад те, багато чого вже зроблено, особливо у військовій галузі, і, зокрема, у створенні «спеціально відібраних груп молодих людей».

Дуже цікаво відзначити те, що подібні групи були сформовані навіть раніше, ніж почала існувати Червона Гвардія, ще перед Революцією. Джерела спецназу виявляються в революційному тероризмі дев'ятнадцятого століття, коли численні групи молодих людей готувалися до скоєння вбивств, навіть ціною самогубства, для створення суспільства, в якому все має бути поділено порівну між усіма. Вони йшли на вбивство інших або самогубство в разі провалу, щоб стала зрозумілою одна тільки правда: що для створення такого суспільства ви повинні створити контрольний механізм. Справедливе суспільство, яке вони хотіли побудувати, у більш повній мірі повинно було контролювати все виробництво і споживання.

Багато хто з перших керівників Червоної Армії були перед революцією терористами. Приміром, один з видатних організаторів Червоної Армії Михайло Фрунзе, ім'ям якого після його смерті була названа головна Радянська Військова Академія, двічі був засуджений до смерті перед Революцією. У той час було дуже важко отримати два смертні вироки. З метою повалення силою наявного режиму Ленін створив партію і отримав лише три роки заслання, в якому він добре та комфортабельно поживав, проводячи час на полюванні, риболовлі й відкрито закликаючи до революції. А жінка-терористка Віра Засулич, яка вбила провінційного губернатора, була виправдана Російським судом. Цей суд був незалежний від держави і вважав, що якщо вона вбила з політичних мотивів, то це означає, що її змусили так діяти її совість і її переконання, і що її діяння не може вважатися злочином. І в такому кліматі Михайло Фрунзе примудрився отримати два смертельні вироки. І жоден з них не був приведений до виконання. В обох випадках вирок був замінений на заслання, з яких він утік без усяких труднощів. Будучи на засланні, Фрунзе організував гурток однодумців, який був названий «Військова Академія» - справжню школу для терористів, де вперше розроблялася стратегія, послідовниками якої були озброєні загони комуністів під час повстання.

Захоплення влади більшовиками продемонструвало, насамперед, самим революціонерам, що можливо нейтралізувати величезну країну, а потім просто і швидко взяти її під контроль. Все, що було необхідно, це наявність «груп спеціально підібраних молодих людей» для придушення дій уряду, поштових служб, телеграфу і телефону, залізничних станцій і мостів у столиці. Параліч у центрі означав, що протидія на периферії буде розрізнена. З районами, які перебувають поки в недосяжності, можна буде впоратися пізніше у відповідний час.

Фрунзе, без сумніву, був яскравим теоретиком і практиком військового мистецтва, включаючи партизанські дії і тероризм. Під час Громадянської війни він командував армією і кількома фронтами. Після вислання Троцького він призначений Народним комісаром з військових і морських справ. Під час війни він реорганізував величезні, але погано організовані партизанські загони в регулярні підрозділи армії, які були підпорядковані прямо центральній владі. У той же самий час, командуючи цими утвореннями, він висилав відносно маленькі, але дуже надійні рухомі загони для боротьби в тилу ворога.

Громадянська війна була битвою на великих територіях, війною руху, без постійного стабільного фронту і з величезним числом різного роду армій, незалежних загонів і банд. Це була партизанська війна і за духом, і за змістом. Армії розвивалися з невеликих розрізнених загонів, і в разі якщо вони терпіли невдачу, вони могли розбитися на велику кількість незалежних одиниць, які продовжують воювати на партизанському рівні.

Але нас тут цікавить не партизанська війна взагалі, а тільки бойові дії загонів регулярної Червоної Армії,