Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

Замість того щоб прирікати себе на десятки років співіснування з батьками, Джейкоб та його дружина вирішили заробити гроші, аби швидше придбати власне помешкання. Вони заснували бізнес з імпорту комп’ютерів з Тайваню, ставши частиною невпинно зростаючої тіньової економіки. Цей бізнес виявився успішним; невдовзі вони стали досить заможними людьми, за місцевими стандартами. У подружжя народилося двоє дітей, син і донька. Їхня життєва траєкторія, здавалося, підіймалася вгору, коли Джейкобові запропонували посаду науковця в Німеччині. Вони з дружиною охоче скористалися нагодою переїхати на Захід, продовжити Джейкобову кар’єру, а також забезпечити дітям можливості, котрі могла запропонувати лише Західна Німеччина. Цей переїзд насправді відкривав нові можливості, проте не всі вони були сприятливими.

– Щойно ми переїхали до Німеччини, я відкрив для себе порнографію, порнофільми, живі шоу. Містечко, де я мешкав, прославилось саме цим – і я не зміг устояти. Однак я намагався. Намагався протягом десяти років. Я був науковим співробітником, багато працював, але в 1995 році все змінилося.

– Що саме змінилося? – запитала я, вже знаючи відповідь.

– Інтернет. Мені виповнилося 42 роки і все було гаразд, однак після появи інтернету моє життя почало руйнуватися. Одного разу в 1999 році я жив у номері того самого готелю, у якому зупинявся раніше разів з п’ятдесят. Я брав участь у важливій конференції, де наступного дня мав виступати з великою доповіддю. Незважаючи на це, я цілу ніч дивився порно замість того, щоб готуватися до виступу. Я прийшов на конференцію невиспаний і без доповіді. Мій виступ був украй поганим. Я ледь не втратив роботу, – розповідав Джейкоб. Він потупив погляд і захитав головою, згадуючи про це.

– Після цього я створив новий ритуал, – сказав він. – Заходячи в номер готелю, я щоразу розклеював повсюди (на дзеркалі у ванній, на телевізорі, на пульті дистанційного керування) папірці для нотаток з надписом «Не роби цього». Я не витримав жодного дня.

Насправді номери готелів дуже схожі на сучасні камери Скіннера: ліжко, телевізор та міні-бар. Залишається лише натискати на кнопку, щоб отримати наркотик.

Джейкоб знову мовчки потупив погляд. Я дала йому трохи часу.

– Саме тоді я вперше подумав про самогубство. Мені здавалося, що світ не сумуватиме за мною, а може, навіть стане кращим без мене. Я вийшов на балкон і подивився вниз. Чотири поверхи – цього було б достатньо.

Один з найбільших чинників ризику потрапити в залежність від будь-якого наркотику – легкий доступ до нього. Якщо наркотик легко дістати, це збільшує ймовірність того, що ми його спробуємо. Спробувавши наркотик, ми з більшою ймовірністю потрапимо в залежність від нього.

Епідемія опіоїдів, що розгорнулася у Сполучених Штатах Америки, є трагічним і переконливим прикладом цього.[2] У 1999–2012 роках кількість призначень опіоїдів, на кшталт оксиконтину, вікодину та дюрогезику (фентанілу), зросла у США в 4 рази. У поєднанні з широким розповсюдженням подібних препаратів по всіх куточках Америки це призвело до підвищення рівня залежності від опіоїдів та пов’язаної з цим смертності. 1 листопада 2019 року робоча група, створена Асоціацією шкіл і програм громадської охорони здоров’я (Association of Schools and Programs in Public Health, ASPPH), оприлюднила доповідь з таким висновком: «Величезне збільшення пропозиції потужних (сильнодійних та тривалих) рецептурних опіоїдів призвело до значного зростання рівня залежності від таких препаратів, а також до переходу на заборонені опіоїди, зокрема фентаніл та його аналоги, що згодом спричинило істотне підвищення випадків передозувань».[3] Крім того, у цій доповіді стверджувалося, що розлад вживання опіоїдів «виникає внаслідок багаторазового впливу опіоїдних препаратів».

Таким чином, зменшення пропозиції адиктивних речовин послаблює вплив та знижує ризик розвитку залежності й супутньої шкоди. Природним експериментом, що перевірив й довів цю гіпотезу в минулому столітті, став так званий сухий закон – загальнодержавна конституційна заборона виробництва, імпорту, транспортування та продажу алкогольних напоїв у Сполучених Штатах Америки, що діяла у 1920–1933 роках.

Сухий закон призвів до різкого зменшення кількості американців, котрі споживали алкоголь і потрапляли в залежність від нього.[4] Він мав непередбачені наслідки, наприклад, створення великого чорного ринку, що діяв під наглядом кримінальних банд.[5] Однак позитивний вплив сухого закону на споживання алкоголю та пов’язану з цим смертність значно недооцінюють. За цей період рівень пияцтва у громадських місцях та спричинених алкоголем захворювань печінки знизився наполовину, до того ж за умови відсутності нових засобів лікування цієї залежності. Наслідки сухого закону тривали до 1950-х. Протягом наступних 30 років алкоголь знову став доступнішим і його споживання неухильно зростало. В 1990-х частка американців, котрі вживали алкоголь, збільшилася майже на 50 %, а рівень ризикованого споживання алкоголю підвищився на 15 %. У 2002–2013 роках рівень діагностованої алкогольної залежності зріс на 50 % серед людей похилого віку (понад 65 років) і на 84 % серед жінок – у двох демографічних групах, які в минулому були відносно захищені від цієї проблеми.[6]

Звісно, розширений доступ не єдиний чинник ризику виникнення залежності. Останній зростає при наявності залежності в одного з біологічних батьків чи дідів та бабусь, навіть якщо ви виросли не поряд із залежними людьми. Чинником ризику є також психічне захворювання, хоча цей взаємозв’язок не до кінця зрозумілий: чи психічне захворювання призводить до вживання наркотиків, чи вживання наркотиків спричиняє або виявляє психічну хворобу, чи, можливо, існує проміжний варіант.[7] Психічна травма, соціальні потрясіння та бідність – усе це збільшує ризик розвитку залежності, оскільки наркотики стають засобом подолання труднощів, а епігенетичні зміни (спадкові зміни ланцюжків ДНК за межами успадкованих пар основ ДНК) впливають на експресію генів.

Сучасна ситуація відрізняється тим, що збільшується кількість людей із слабкою залежністю, зокрема тих, у кого майже немає чинників ризику, крім легкого доступу. Пропозиція створила попит, позаяк усі ми потрапляємо у вихор компульсивного надспоживання. Наша дофамінова економіка, або те, що історик Девід Кортрайт назвав «лімбічним капіталізмом», стимулює такі зміни за сприяння трансформаційних технологій, котрі не лише збільшили доступ до наркотиків, а й підвищили їхню дієвість.[8]

Устаткування для скручування цигарок, винайдене у 1880 році, дало змогу перейти від скручування 4 цигарок за хвилину до приголомшливих 20 тисяч цигарок.[9] Зараз у світі щороку продається 6,5