Читати книгу - "Подолати страх близькості, Ілсе Санд"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Здатність самостійно вирішувати, застосовувати стратегію самозахисту чи ні, є перевагою. Але вона може створювати проблеми, якщо ми використовуємо її несвідомо й не розуміємо, чому наше спілкування з іншими проходить не так, як ми хотіли б. У наступному розділі я розповім, як це відбувається.
Розділ 2. Коли стратегії самозахисту стають автоматичними
Повернімося до історії про Яспера, який поранив коліно дорогою до школи й використовував різні стратегії самозахисту, щоб нічого не відчувати. Уявімо, що з іншим хлопчиком на ім’я Мартін сталася така ж пригода, але він повернувся зі школи до матері, яка не змогла йому належним чином допомогти. Можливо, вона сказала йому, що через це не варто плакати або що він повинен відповідати ударом на удар. Наступного дня Мартін повернувся б до школи з нерозв’язаною проблемою. Йому потрібно було б придушувати свій страх перед старшими хлопцями й контролювати клубок у горлі, витрачаючи енергію.
У найкращому разі він звернеться по допомогу до когось із дорослих, — наприклад, до Беніти, яка чергує на шкільному подвір’ї. Але, мабуть, він не проситиме дорослих про допомогу через лояльність до матері або через страх перед своїми почуттями, які його матір не змогла прийняти.
Якщо він вирішить віддалитися від своїх внутрішніх почуттів (так само як це зробила його матір) і йому буде потрібен контакт з кимось із дорослих, це буде не Беніта, яка проявила б емпатію. Така реакція може пробити броню, яку він створив навколо себе.
Якщо інша людина помічає почуття, з якими ми не хочемо в цей момент контактувати, це посилює їх і не залишає нам можливості їх стримувати.
Щоб дистанціюватися від почуттів, Мартіну потрібно захищатися від доброти інших, адже будь-яка стороння турбота загрожує його самоконтролю. Тому, якщо йому буде потрібен хтось із дорослих, він обере містера Рібера замість Беніти. Містер Рібер — черства людина, зосереджена на інших питаннях і не налаштована на чутливість Мартіна.
Якщо така поведінка, яка є міжособистісним самозахистом, повторюватиметься часто і стане автоматичною та несвідомою, в дорослому житті Мартін не помічатиме, наприклад, що постійно обирає черствих або емоційно недоступних партнерів.
Коли стратегії самозахисту стають автоматичними й несвідомими, ми можемо дуже заплутатися. Ми не розуміємо, чому постійно стикаємося з перешкодами або відтворюємо певні реакції чи патерни, яких хотіли б позбутися.
У дитинстві не потрібно часто використовувати ту чи ту стратегію самозахисту, щоб вона стала автоматичною. Певною мірою це схоже на їзду на велосипеді.
Спочатку ми багато думаємо про те, як і в якому порядку ставити ноги на педалі. Докладаємо багато зусиль, щоб правильно тримати руль і зберігати рівновагу.
Але щойно ми навчимося їздити, робитимемо це, не задумуючись. Так само ми можемо спиратися на певний метод самозахисту, не помічаючи його і не усвідомлюючи, що самі його створили.
Стратегії самозахисту переважно несвідомі, а іноді ми живемо з ними так довго, що починаємо вважати їх частиною нашої особистості.
У наступному підрозділі я детальніше зупинюся на тому, як особистість зливається зі стратегіями самозахисту.
Коли стратегії самозахисту стають частиною нашого саморозуміння
Іноді важко відрізнити стратегії самозахисту від своєї особистості.
Звичайно, люди, які сприймають свої стратегії самозахисту як частину себе, реагуватимуть негативно, коли їм указуватимуть на це й пропонуватимуть інші способи комунікації. Вони можуть сказати: «Не намагайся мене змінити. Я така людина, якій не потрібно, щоб про неї хтось піклувався. Я люблю сам піклуватися про себе. Ти мусиш змиритися з тим, що я так поводжуся». А якщо хтось у цьому засумнівається, вони вважатимуть це особистими нападками.
Якщо ви почали повністю ідентифікувати себе зі своїми стратегіями самозахисту, перший крок — усвідомити, що певні аспекти вашої поведінки віддаляють вас від інших, від можливості чітко сприймати внутрішні почуття і, ймовірно, життєві обставини. Наступний крок — знайти в собі бажання та мужність це змінити.
Якщо ви усвідомлюєте, що іноді припускаєтеся помилок і позбавляєте себе можливості формувати ближчі стосунки з іншими й із собою, це вже половина справи. Ви не завжди чітко розумітимете, яким чином уникаєте бажаної близькості. Але якщо ви відкриті й зацікавлені в тому, щоб це дізнатися, ви на правильному шляху.
У наступному розділі розглянуто, чому існують такі потужні стратегії самозахисту — особливо в романтичних взаєминах.
Розділ 3. Страх близькості, горя і втрати контролю
Окрім радості й покращення якості життя, входження у любовні стосунки може призвести до смутку двома шляхами. Один із них — це втрата всіх інших наявних можливостей. Коли ми вирішуємо будувати взаємини з одним партнером, то відмовляємо багатьом іншим потенційним партнерам. Жодна людина не має всіх тих рис, яких ми прагнемо. Тому, обираючи певну людину, ми мусимо відмовитися від думки про те, що отримаємо від цих стосунків речі, яких у нашого обранця немає. Це одна з причин для смутку. Інша причина чекає на нас попереду, адже любовні взаємини — це біль, який нас поки не спіткав. Ми втрачаємо тих, кого любимо, — якщо не за життя, то після смерті одного з нас. Якщо ви дуже боїтеся втрати і смутку, можете підсвідомо опиратися тому, щоб відводити іншим людям важливу роль у своєму житті.
Якщо у вас добре виходить переживати горе, вас менше лякає думка про ще одну втрату. Якщо ви знаєте, що можете пройти крізь смуток і вийти з нього з оновленою любов’ю до життя й новими знаннями, то відчуватимете менше страху.
Можливість оплакувати свою втрату стільки, скільки потрібно, надзвичайно важлива, але зараз цьому приділяють мало уваги. Нерідко клієнти розповідають мені, що журилися зовсім трохи, перш ніж їм запропонували антидепресанти й почали тиснути на них, щоб вони відновили свій темп роботи і приймали чергові професійні виклики. Це дуже прикро, тому що здатність любити і здатність горювати тісно пов’язані.
Урсула, яка вже декілька разів була в романтичних стосунках і саме починала нові, чітко усвідомлювала, що цього разу вони можуть тривати недовго. Але це її не зупиняло. За її словами: «Я вже переживала втрату і знаю, що вона не становить загрози. Іноді я плачу і знаходжу людину, з якою можу про це поговорити. Відтак через якийсь час я готова прийняти новий виклик». Якщо ви боїтеся горя і втрати, любовні взаємини — дуже ризикована справа.
Якщо раніше ви пережили втрату й намагалися не відчувати її, а отже, не опрацювали її як слід, можна сказати, що ви носите за собою непрожите горе. В такому разі страх чергової втрати посилиться.
Мене як психотерапевта дивує, що так багато людей мають багаж великого або малого непрожитого горя. Це може бути підліткове кохання або дитяча втрата: наприклад, улюблений дідусь або інша людина померла, коли вони були ще дуже малими й не розуміли, що означає «більше ніколи». У багатьох випадках ці люди не отримали жодної допомоги, бо ще кілька десятиліть тому дітей «захищали» від інформації про смерть, не розмовляючи з ними на цю тему і зазвичай не беручи їх на похорон.
Чимало людей «забувають» про важливу людину, яка раптом зникла. Ця втрата викликає в них
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подолати страх близькості, Ілсе Санд», після закриття браузера.
