Читати книгу - "Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Знаєш, Буцику, тепер я бачу, що ти трохи погладшав.
— А як ти думаєш? Ось поглянь, у мене навіть курточка на животі не застібається. Але я не шкодую — за цей місять я навчився вдвічі швидше ковтати кашу. Хочеш, покажу? Звичайно, якщо ти припасла для мене трохи Чарівної Страви…
Олянка кинулася до своєї схованки. Вона обережно, щоб не розбудити батьків, відсунула велике крісло й дістала з-під нього маленьку коробочку від льодяників.
— Ось усе, що вдалося принести із садочка, — ніяковіючи проказала вона, відкриваючи кришку й показуючи нямликові дві маленькі грудочки манної каші.
— Як, невже за цілий місяць ти не змогла назбирати більше? — засмутився Буцик.
— Розумієш, усі дівчатка з нашої групи мають удома ляльок Барбі. І всі хочуть бути схожими на них. А коли їси багато каші, то страшенно поправляєшся. Ти ж сам це добре знаєш… Тож діти відмовляються їсти кашу, і через те нам її останнім часом готують дуже рідко.
— Яка дурниця! — обурився малий чоловічок, — ти уявляєш, що буде, коли всі дівчатка будуть схожі на цих ляльок? Вони стануть однаковісінькі, як сірники з однієї коробочки. Жах!!! А крім того, наскільки я знаю, у вашому садочку є й хлопчики. Хіба вони також не їдять каші?
— Усі наші хлопчики граються у комп’ютерні ігри. І хочуть бути такими, як герої стрілялок. А ти колись бачив, щоб переможець драконів чи космічний мандрівник їв кашу?
Буцик заперечливо похитав головою і надовго замовк. Урешті він глянув на Олянку й дуже серйозно проказав:
— Справа з кашею дуже серйозна. Треба хутчіш рятувати сердешних діточок від страшної загрози. Не можна втрачати ані хвилини. У мене є план.
Розділ другий,
де Олянка допомагає Буцикові замаскуватися,
і він збирається таємно проникнути у дитячий садочок
— Буцику, та не переживай ти так, — спробувала заспокоїти нямлика дівчинка. — Подумаєш, не їстимуть діти каші. Що тут страшного?
Почувши ці слова малий чоловічок аж затремтів від обурення:
— Ти нічого не розумієш. Якщо діти не їстимуть каші, навіть звичайної, а не чарівної, зміниться весь світ! Але зараз нема часу пояснювати. Добре, що є хоч ці дві грудочки Чарівної Страви. Без неї я був би зовсім безсилий.
Промовивши це, Буцик витягнув з кишені курточки маленьку ложечку і так швидко з’їв манну кашу, що Олянка й оком не встигла змигнути.
— Слухай, а як же Свято Великої Ложки? Ти ж так готувався до нього! Я впевнена, що жоден нямлик у світі не вміє робити цього так швидко, як ти!
— Нічого не вдієш — спробую перемогти іншим разом, — пробурмотів нямлик, але дівчинка відчула, що її маленькому другові дуже прикро. — Зараз чари почнуть діяти, — заклопотано промовив він, — а тим часом ти маєш дещо зробити. У тебе знайдеться гарна сукенка, блискучі черевички й модний капелюшок?
Олянка здивовано подивилася на Буцика, але той тільки суворо глянув на неї й помахав маленькою ручкою, ніби підганяючи дівчинку.
— Ну, гаразд, якщо це допоможе… — промовила Олянка й заходилася перебирати в шафі свої речі. — Є у мене улюблений костюм — я в ньому грала роль казкової королеви на Новорічному святі. Він дуже гарний… А ти його не зіпсуєш? Адже ти ніколи не вбирався, як дівчинка.
— Я не розумію, що для тебе важливіше — аби твій костюмчик був цілий, чи щоб я врятував дітей від лихих чарів?! — обурився нямлик і сердито тупнув ногою.
Олянка відчула, як палають її щоки, бо нямлик, як завжди, прочитав її думки. Дівчинці й справді було шкода свого карнавального костюма, який так їй личив.
Коли вона знайшла усе те, про що просив її Буцик, і озирнулася, то побачила, що Чарівна Страва подіяла — біля вікна стояв веснянкуватий хлопчик у смішних штанцях і курточці з точнісінько таким візерунком, який прикрашав шпалери в Олянчиній кімнаті.
— А зараз треба мене замаскувати, — сказав Буцик, — я не дуже розуміюся на всіх цих дівчачих одяганках, без тебе я не впораюся.
Дівчинка вирішила, що не дратуватиме нямлика зайвими запитаннями, і почала натягати на нього довгу рожеву сукенку, насунула на голову капелюшка, прикрашеного мереживом, і допомогла взути лаковані черевички з маленькими бантиками.
— То як, схожий я на велику-велику ляльку? — запитав буцик, коли Олянка закінчила його одягати.
— Як тобі сказати… взагалі-то, ти схожий на веснянкуватого хлопчика, який перебрався у дівчаче вбрання.
— Нічого, не хвилюйся, спокійно йди в садок і не дивуйся, коли побачиш мене там серед іграшок. Головне, щоб ніхто не здогадався, що ми з тобою знайомі.
У цю мить за стіною, в кімнаті Олянчиних батьків, голосно задзвенів будильник. Дівчинка вже хотіла сказати Буцикові, щоб він скоріше ховався, але нямлик, замаскований під величезну ляльку, зник так само непомітно, як і з’явився.
Розділ третій,
у якому двірничка тьотя Ліда лякає горобців,
а Намистинка починає розмовляти
Уже цілий місяць батьки дозволяли Олянці ходити в садочок самій. Адже невеличкий будиночок дитячого садка, розмальований ромашками й волошками, стояв просто посеред їхнього подвір’я.
Дівчинка швидко склала до свого маленького рюкзака необхідні речі: книжку-розмальовку, коробку фломастерів, дерев’яного свищика, якого тато сам вирізав із вербової гілочки, і нову ляльку з дивним ім’ям — Намистинка.
Це ім’я було написане на вкритій золотою фольгою коробочці, де лежала нова лялька, і Олянка вирішила, що так її й називатиме.
Намистинка потрапила до дівчинки в дуже дивний спосіб — якраз місяць тому, у день свого народження, вона побачила, як щось блищить у траві під воротами дитячого садочка.
І хоч скільки Олянка розпитувала дівчаток, чи, бува, ніхто з них не губив цю чудову ляльку, та господиня Намистинки так і не знайшлася.
Відтоді Олянка ніколи не розлучалася з симпатичною іграшкою. Тим більше, що Намистинка була зовсім маленька і легко вміщалася до кишені рюкзака.
А головне, вона дуже відрізнялася від однаковісіньких ляльок Барбі, з якими гралися усі Олянчині подружки.
— Доню, ти вже запізнюєшся, — нагадала мама і, поцілувавши дівчинку у щоку, провела до вхідних дверей.
А тато лише заклопотано махнув Олянці рукою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна», після закриття браузера.
