Читати книгу - "Знову твоя, Катя Кірініна"

Що? У якому сенсі сумую? Чоловіче, минуло стільки часу, ти знущаєшся? Ти б ще на смертному одрі до мене прийшов та заспівав цю пісню.

– «Я пам'ятаю це» - відповіла, і поплила у світ, де все було на межі. Як у молодості, коли ти балансуєш, між добрим і поганим, і впевнений, що робиш правильно, вибираючи той чи інший шлях.

Кирило Ткаченко був моєю слабкістю ще у школі, ми познайомилися на одній шкільній поїздці до Одеси й мій світ, повністю занурився у нього. Перша закоханість у п'ятнадцять років загрожує багатьом, але вона запам'ятовується, як найсолодша і тендітна мрія, коли ти настільки закоханий, що тільки предмет твоєї любові, може зробити тебе щасливим.

Він був старший за мене на рік і був найзавиднішим хлопцем у нашій районній школі. Багато дівчат із класу заздрили та дивувалися, як такий красень міг звернути увагу на просту дев'ятикласницю, якою я була. Але здавалося, що Кирила, взагалі нічого не бентежило, він носився зі мною, оберігав, вчив, надихав і допоміг зрозуміти, що я не сумний підліток, а гарна дівчинка, що заслуговує на увагу.

Наші стосунки тривали чотири роки, за які ми пізнали один одного у всіх сенсах: перший поцілунок, романтичні прогулянки, перший секс і перша ніч, коли я не ночувала вдома. Все було вперше, але все добре, рано чи пізно, закінчується.

– «Згадую ніч після твого випуску, ти тоді була така чарівна і ніжна, що я не витримав і подарував тобі кулон раніше, ніж планував. Він призначався на твій день народження», - особисто я пам'ятаю це, як учора, але про подарунок на день народження, чую вперше.

Цей кулон став якимсь дивним символом наших стосунків, що сказати, я так його люблю, що ношу й досі, розповідаючи чоловікові, що це подарунок батьків на випускний, щоб не викликати в нього ревнощів, за тих інших, до нього.

Невелике серце, що вдало розташувалося в улоговині грудей, тепер загоїлося окремим життям, і ніби стало на кілька кілограмів важче. Навіщо мені потрібна ця інформація? Чого він намагається досягти? Невже після стількох років це взагалі має мати хоч якесь значення?

Не наважуюсь поставити йому це важливі питання.

– «Як поживає моя улюблена Одеса?» - вирівнюю дихання і відправляю. Потрібно терміново змінювати тему, інакше я почну дрейфувати за спогадами, й ні до чого хорошого, це не приведе.

Наші стосунки з Кирилом почали розсипатися за два роки, як він став студентом. Нові друзі, нові подруги, рідкісні зустрічі, швидкоплинні розмови телефоном, все це по цеглині ​​розвалювало наше кохання.

Спочатку він став уникати наших зустрічей, аргументуючи тим, що багато нових предметів, нічого не встигає. Потім, пішли сухі смс, де він відповідав щоразу односкладно, а потім, я суто випадково побачила його у кафе, в компанії якоїсь дівчини, і ми розбіглися.

Тяжко згадувати все це, але ще важче не знати, чому так сталося? Що йому не вистачало і чому не можна було сказати все, як є? Навіщо треба було розігрувати виставу, в якій все одно був один і той же фінал?

Перші кілька місяців я весь час плакала і вбивалася, обривала йому телефон, писала ніжні листи, просила спільних друзів влаштувати нам зустріч, але все було не те, адже Кирило й не думав повертатися до мене. Хлопець, здавалося, жив своїм життям, і його абсолютно не турбував мій біль, моє приниження і точно, моє кохання.