Читати книгу - "1793"

class="p1">Унизу між липами Сесіл помічає вогник ліхтаря, хоч він нікого й не чекає. Хтось вигукує його ім’я. Вінґе накидає плащ і сходить униз. Там його зустрічають служниця Роселіуса і якийсь коротун. Зігнувшись і впершись руками в коліна, він намагається відсапатися. Служниця віддає ліхтар до рук Вінґе:

— До вас відвідувач, пане. Я б його не пускала до будинку.

Вона різко розвертається і йде досередини, хитаючи головою від обурення. Прибулець, виявляється, не старий, зовсім хлопчик, безбородий і безвусий.

— Ну?

— Це ви той Вінґе, який ходить в Інбетук?

— Будинок поліцейського управління називається Індебету, і не інакше. Але я Сесіл Вінґе, це так.

Хлопчак недовірливо поглянув на нього з-під немитої чуприни.

— На Слоттсбакені обіцяли винагороду тому, хто перший добіжить…

— Он як?

Хлопчина заправив чуба під шапку.

— Я прибіг швидше за всіх. Тепер у боці коле і присмак крові в роті, та ще й доведеться спати в мокрому одязі. Я хочу монету за інформацію!

Малий сказав, і аж сам завмер від власної зухвалості. Вінґе строго глянув на нього:

— Ти ж сказав, що вас таких кілька. Я просто почекаю інших, потім поторгуємося.

Вінґе почув, як хлопчина аж скрипнув зубами, проклинаючи свій довгий язик. Сесіл вийняв гаманець, вибрав потрібну монету й підніс до очей хлопчика, тримаючи великим і вказівним пальцями.

— Але ти щасливчик. Я не дуже люблю чекати.

Малий розсміявся. У нього бракує обох передніх зубів, і через широку щілину на губу стікає цівка слини.

— Поліцмейстер хоче негайно бачити пана на Іксмедсгренден.

Вінґе киває ніби сам до себе й простягає руку з монетою. Хлопчина підступає на кілька кроків, хапає свою винагороду, різко розвертається і зривається бігти. Перескакуючи низенький кам’яний паркан, мало не падає. Вінґе кричить услід:

— Тільки ж витрать на хліб, а не на сивуху!

Малий зупиняється, опускає штани, показуючи Вінґе зад, гучно ляскає по голій сідниці й кричить через плече:

— Ще кілька таких доручень, і я буду достатньо багатий, щоб не вибирати між хлібом і випивкою!

Він тріумфально регоче й вистрибом біжить у напрямку Ладугорсланду. Тіні поглинають його фігуру й залишають Сесіла Вінґе наодинці з думками про зорю, що впала…

Уже кілька місяців поліцмейстерові Югану Ґуставу Нурліну обіцяли відповідне посаді помешкання, але далі обіцянок не йшло. Він так і жив із сім’єю у старій квартирі за кілька кварталів від біржі.

Було вже далеко за північ, коли Вінґе нарешті піднявся на третій поверх поліцмейстерового будинку і тепер намагався віддихатися. Він добре чув, що інші візитери розбудили не тільки начальника поліції, а й усіх його рідних. У якійсь із кімнат жінка намагалася заспокоїти налякану дитину. Нурлін зустрів його в передпокої — без перуки, у формених штанях і камзолі, з-під якого визирала нічна сорочка.

— Сесіле, дякую, що прийшов так швидко, незважаючи на пізню годину.

Нурлін жестом показав на стілець біля груби, Вінґе кивнув і сів.

— Катаріна поставила каву, скоро має бути готова.

Поліцмейстер збентежено сідає на стілець навпроти й прокашлюється, ніби це має допомогти йому озвучити мету цієї зустрічі.

— Сесіле, недавно з Фатбурену в Седермальмі витягли труп. Якісь дітлахи притягли туди п’яного пальта, і той витяг мерця з води. Труп у такому стані… Чоловік, який мені це розповідав, десять років у міській варті, за цей час бачив найгірше, що може людина зробити іншій людині, а все одно так його трусило, ніби ось-ось його виверне. Навіть не зайшов далі порогу.

— Наскільки я знаю міську варту, у нього це могло бути від сивухи, а не від побаченого.

Від цього напівжарту ніхто не засміявся, а Вінґе втомлено потер очі.

— Югане Ґуставе, коли ми востаннє співпрацювали, домовилися, що на цьому все. Я весь рік допомагав поліції, але ти сам знаєш, мені треба подбати і про свої справи.

Нурлін підвівся, приніс із сусідньої кімнати чайник і налив у два горнятка гарячої кави.

— Я тобі надзвичайно вдячний, Сесіле, не уявляєш як. Не можу згадати жодної справи, де ти не перевершив би мої очікування. Зважаючи на те, як завдяки тобі покращилися результати роботи поліції за цей час, комусь могло б здатися, що ти робиш мені велику послугу. Але скажи чесно, Сесіле, хіба це не я тобі роблю послугу?

Нурлін через стіл намагався зловити погляд Вінґе. Відпивши ковток кави, начальник поліції відставив горнятко.

— Колись ми були молоді, Сесіле, тільки закінчили студії права й мріяли прославитись у суді. Ти завжди був найбільшим ідеалістом серед нас, тримався своїх переконань і був готовий заради них на все. Мене життя скрутило, а ти мало змінився відтоді. Моя здатність до компромісів привела мене на посаду начальника поліції. На перший погляд, ми начебто антагоністи, але послухай: як часто ми мали нагоду й можливість виправити щось неправильне? Лише деякі з тих справ, що ти розслідував, справді заслуговували твоєї уваги. Фальшивомонетники, що навіть писати не вміють, вбивці, які навіть не змивають крові своїх убитих дружин з сокир чи молотків, ґвалтівники, розбійники, яких засліпила лють і пияцтво. Але тут — щось зовсім інше, таке, чого ні ти, ні я раніше не бачили. Якби я знав когось іншого, кому міг би довірити таку важливу справу — звернувся б до нього. Але немає! А вулицями вільно ходить чудовисько в людській подобі. Труп віднесли до Маріїнської церкви. Зроби це для мене, і більше я тебе ніколи ні про що не проситиму.

Вінґе глянув у вічі Нурліну, і цього разу вже поліцмейстер не витримав і відвів очі.

3.

Помившись біля колодязя, у позиченій у родича сорочці Кардель спустився з Кварнберґет і виплюнув у стічний жолоб тютюнову жуйку. За рядочком білих будівель, що ніби висіли в тумані з Гульфіорду, проглядає місто на острові, перед ним острівець Ріддаргольмен, а разом вони утворюють загадкового чорного велетня, що здіймається над Мелареном, лише де-не-де освітленого миготливими вогниками.

Не встиг Мікель ступити й кількох кроків, як побачив чоловіка зі слідами віспи на обличчі. Той прямував у бік греблі Полхен. На шиї в нього висів на ланцюжку срібний жетон поліцейського.

— Вибач, ти не знаєш, що з трупом із Фатбурену? Я Кардель, це я витяг його кілька годин тому.

— А, чув про це. Ти ж пальт? Він зараз у трупарні в церкві Святої Марії. Ох, дідько… Ніколи не бачив нічого огиднішого. У вас була така перша зустріч, що мені й не замакітрилося б ще раз на це дивитися. Ну, ти знаєш, де труп, далі твоя справа. Мені ще треба занести до світанку рапорт у відділок.

Попрощалися, і Кардель попід пагорбом рушив