Читати книгу - "Стежка навколо вогню, Лариса Лешкевич"

Але й бути надто наполегливим він теж побоювався. Страх, що Ілма відмовиться від виголошення весільних клятв ні-ні та й розбурхував його серце. І справа не в тому, що іншу гідну наречену так швидко не знайти, а в тому, що він й справді любив це шалене дівчисько, і в душі давно назвав своєю дружиною. До того ж, краса та ніжність Ілми не давали йому спокійно спати ночами.

Його батько, вождь Лянсіди, наполягав на цьому союзі, а от батько Ілми – Ріол, вождь Етеляни, говорив дочці, що такий союз, безумовно, дуже важливий, але неволити її ніхто не стане.

Втім, Даегар і сам не хотів, щоб Ілма погодилася на весільний обряд тільки задля обов'язку.

У ближніх чагарниках щось зашелестіло.

Наслідуючи його, вона вискочила з кущів як рись із засідки, але Даегар не піддався, не дозволив повалити себе на землю, і навіть трохи відсторонився від її пустотливих обіймів.

Ілма потяглася навшпиньках, ласкаво обвила руками його шию.

– Ти сердишся, любий? – промуркотіла вона, припала до нього усім тілом і грайливо розтріпала пальцями його густе чорне волосся.

Пристрасть охопила миттєво. Даегар стиснув долонями тонку дівочу талію.

– Ідемо в намет, – пробурмотів він, жарко дихаючи їй у скроню.

– Ні, ще рано, ти ж знаєш, я дала обітницю одразу двом силам: Вогню та Воді…

– Тоді годі  мене дражнити!

Він звільнився з її лагідних рук.

–  Я додому! – кинув, не дивлячись на Ілму і швидко пішов туди, де залишив свого коня: до невеликого навісу з гілок і очерету, який вони разом збудували під стрімким берегом.

Ілма побігла за ним.

– Проведи мене спочатку в Етеляну.

– Ходімо...

Він повернув праворуч і вони пішли поряд.

Ілма страждала. Вона тишком-нишком розглядала строгий профіль Даегара і думала про те, що, можливо, якби він мав вибір, не став чекати її відповіді, не захотів би й надалі терпіти її примхи.

І усвідомлення того, що вони повинні любити одне одного, тому що всі від них цього чекають, тому що ні йому, ні їй любити більше нема кого, пригнічувало дівчину.

Безперечно, Даегар їй дуже подобався. Їхні стосунки розвивалися поступово, і ніхто не вселяв їй думки про неодмінне заміжжя. Даегар завжди був дуже ласкавим і терплячим, і не надавав ніякого значення тому, що сама Ілма вважала за недолік. На дванадцятому році її життя з'ясувалося, що в ній немає ні краплі магії, що вона не може зв'язати навіть найпростішого заклинання, не кажучи вже про силу, здатну змінювати суть предметів.

Ілма звинувачувала у всьому матір, адже та не встигла увійти у священні води Великої річки, як наказує традиція, і народила дівчинку на березі. А те, що заповідане предками, потрібно виконувати неухильно. Батька вона також звинувачувала, бо він не подбав про те, щоб обряд народження пройшов бездоганно.

Ілма все не могла зрозуміти, любить вона Даегара чи ні, але   погоджувалась з тим, що їм потрібно бути разом. Та вона продовжувала тягнути, все не могла вибрати день весілля. Такий закон: якщо в дитинстві заручин не було, то день завжди призначає наречена.

– Мені страшно, Даегаре, – сказала вона, торкнувшись його руки.

–  Чого ж ти боїшся?

– Я почуваюся втраченною, бо не знаю, хто я така, на що здатна. 

– Знову ти про це! Хіба я не сказав тобі, що мені байдуже, наскільки ти відрізняєшся від інших…

Вони вийшли на узлісся. Далі, серед рідких дерев, височіли добротні дерев'яні будинки та господарські будівлі Етеляни.

– Тепер, може, і байдуже... А що буде після? Якщо я так і залишусь безпорадною? А раптом наші діти теж втратять магію? А що, коли це якесь невідоме прокляття?

У голосі її звучало стільки болю, що Даегар відразу забув про всі свої образи і, зупинившись, лагідно притягнув дівчину до своїх грудей.

– Я розумію твоє хвилювання, але не поділяю його. Ти сама казала, що магія дуже непостійна. Хто знає, що приховано у тобі. Можливо, ця сила ще не дозріла, можливо, вона не хоче виявлятися по краплях, а прагне вирватися на волю, як скажений ураган. Не треба сурмитися, моя квіточка. Скоро тобі виповниться сімнадцять, ми проведемо ритуал заклику та зрозуміємо, чому твоя сила спить досі.

– Шкода, що раніше не можна! – Ілма важко зітхнула і пригорнулася щокою до його  твердих грудей.

Незважаючи ні на що, тільки він один умів заспокоїти її серце.