Читати книгу - "Потопельник у рожевих рукавичках"

— Не скажете мені, тут пару годин тому рибалки не проходили?

— Пару годин тому я ковбаску з білим хріном, сметанковим, їв. Але Бакс гавкав, собака. Бачила дрібного лохмача? Він все, як повз нас йдуть, гавкає, на тебе ж також?

Соломія намагалася дихати гранично глибоко.

За парканом, за спиною в діда, намалювалася дебела тітка, ровесниця Соломії, у «кохті з люрексом». Вона ущипливо вилупилася на одяг Соломії, те, що друзі іменували «хламидою», дивний широкий бавовняний сарафан до землі, у кольорі теракоти.

— Тату, йшли б телевізор дивитися, бо тут туристи задьоргають. Треба інхвормації? Так ваші кохані до риби не дійшли. Морячок перехопив. Надо знать, до Чарчихи повів. Ген, праворуч, свою хату минайте, в хату для всіх, хе-хе, заходьте…

Шок припинився. Лобода йшла у зазначеному їй керунку. На ґрунтовій стежці кроків нечутно, проте не здригнулася, коли соняшниковий дідусь, наздогнавши, поклав їй руку на плече.

— Чуєш? Не психуй. Ви ж до Правденків приїхали? Тато Олесечки, Царство Небесне, ми дружили з ним. І мамцю її поважаємо, йди собі, якщо хочеш, до Валі Чаркіної, тіко не скандаль, бо не треба. Костя-Морячок, він наш, хоч і віявся десь по світах, і ніби відсидів. Рибалка найліпший, абись знала. Правденківський зять, той, Олесчин муж, що з ним ви приїхали, ще коли з Морячком на рибі знюхався. Секрети вивідать хоче.

А Морячок — не бандит, ні, таки рибалка. У Чарчихи кожен день баночку майонезну купує, жінка йому на більше грошей не дає. Ось і лупить до Чарчихи з приїжджими, якщо хтось поведе.

— Нащо йому кожного дня банка майонезу? Тобто, я про інше, Чарчиха — це… чаклунка?

— Борони Боже. Самогонщиця. А хто ні? Бачила невістку, мало їй молоко від Красулі продавати, вирішила Чаркиній на самогоні конкуренцію здєлать. От і психує. А в Чарчихи, у Вальки — сезон, коли туристи приїздять. Наші ж отак, крадькома від бабів, у майонезну баночку, кап-кап, більше не беруть.

— Але ж класно тут самогонщицю прозвали, Чаркіна…

— Куди — прозвали? Ні, то її прізвище, настояще, буває так. Йди, дитинко, йди, тільки на своїх мужиків не сварися.

Здається, у цвіті вишень гули, якщо не класичні хрущі, то, хоча б, джмелі. Котрих нібито навесні бути не може?

Гром-баба, але ніде правди діти, у гарній вишиванці, саме несла з хати безневинну на вигляд пластикову плящину. До Соломії вона заговорила відразу, ніби до знайомої.

— Христос Воскрес! Заходьте-заходьте, гостя дорогенька, заходьте до тьоті Валі, в тьоті Валі не хімія. Натур-продукт!

Дерев'яний стіл під великою грушею здавався накритим гаптованою скатертиною, бо ним гуляла примхлива світлотінь.

Заєць ніяково тицьнув пальцем у бік свіжої пляшки.

— Це ми додому, для всіх, на пробу, і…тут самі попробували…

— Три… Ні, чотири години пробували?

Соломія говорила тихим, незнайомо хрипким голосом.

Ігор піднявся з-за столу.

— Відкашляйся! Чи перестудилася? Добре-добре, підемо зараз додому усі, оголошую обмивання щуки з «трам-пам-пам», з помпою!

Він показав на відро.

Лобода вирішила, що кидати погляд на дещо зеленкувате у воді — для неї зайвина. Проте, думка (нарешті!) запрацювала як годиться.

«Щука. Та, що не ловилася раніше, омріяна щука Ігоря. Впіймали її. У Росі. Не за кілометри звідси. На річці були. Посміхаються. Ніяких потвор у воді, треба розуміти, не бачили. Я бачила, стопроцентно. Коли ж „воно“ ускочило туди?»

Вона присіла на лавку.

— Хлопчики, моя інформація у обмін на вашу (Господи, граюся у дурнуватий детектив)…

* * *

«…Стороння смерть. Звичайно, вона все одно прострелила, зруйнувала наш „тихий рай“, рай канікулярний. Мені не хочеться думати про це, відсторонено називаю побачене от як — „ви-па-док“. Заєць цікавиться подробицями, правда, якесь комп’ютерне сприйняття дійсності, ніби чудовиська бувають виключно на екрані, й вони цікаві-цікаві. Але Ігор… До річки його довелося тягнути чи не на мотузці. Несхоже на звичного Онищука бліде обличчя, уста сухі, стягнуті. І як це його знудило, на землю, з судомами? Причім, не тоді, коли я розповіла про свою знахідку. І не тоді, коли півхвилини — та де, менше — він вимушений був подивитися під чорний пластик. Так, саме дорогою, коли зрозумів, що все ж таки ми ведемо його на берег».

Розділ 5

«Хочеш породити СЕБЕ, великого, оновленого у сяйві. Коли ж замість тебе на світ приходить…»

(Із записів хтозна-кого).

Історія від рибалок виявилася напрочуд простою. Третій застільник, якого побачила Соломія у Чарчихи, Костя-Морячок, сухий, уже засмаглий, поморщений метр з кепкою — перестрів Ігоря та Зайця зрання, біля останніх будинків.

Морячок цінував Ігоря за те, що ні в один із приїздів той не був скнарою. Наливав Морячкові коньяку, коли той знічев'я виростав біля паркана Правденків, красненько з приїздом вітати. Часом вкладав у зашкарублу від весла та лопати руку (останню Морячок, за власними словами, «терпіти ненавидів») десятку чи що там, на поправини в Чарчихи.

Великоднім ранком Морячок шукав пального для душі. Але душка, хоч порипувала без пального, була широкою. Пообіцяти хлопцям щучку, витягти її, принести до хати, продати (ну, добре, гулять так гулять, подарувати) — це «їрунда». А ось вивести цих діячів на щуку!.. Діло. Вони ж від щастя обалдіють.

На пагорби перед Россю троє рибалок піднялися праворуч, а не там, де пізніше йшла Соломія зі своїм кошиком. І спустилися до ріки, до Морячкового човника далеченько від великого каменя. Та й на човні пересунулися вниз за течією. Отже, й вигулькнула їм, з часом, крізь зеленкувату воду Росі не якась там моторошна потвора, а усміхнена срібляста рибина. До речі, не так вже й довго обмивали вони щуку в Чарчихи.

Свою розповідь Соломія намагалася зробити якнайменш емоційною. У річці потопельник. Біля великого каменя, так, саме там, де купаються влітку. Дивний потопельник, він стоїть. Треба викликати міліцію, чи як про таке повідомляють?

Емоції, тимчасом, захлюпали навколо стола. Не від Ігоря з Зайцем. Чарчиха погрожувала комусь вказівним пальцем, повторювала:

— Говорено ж, говорено, що маніяк! А менти собі — случай-слючай, адіночний випадок!

Думку про маніяка, який волочиться околицями, Нижні Боки народили після кошмару, котрий стався у березні, тільки-но сніги посходили.

У Росі, щоправда, не біля каменю, а вниз за течією, так-так, приблизно там, де сьогодні впіймалася щука — знайшли потопельницю, молоду незнайому дівчину. Вона також химерно стояла у воді. Коли витягли, виявилося, що якийсь катюга причепив до ніг нещасної великий пластиковий пакет, набитий камінням, котрого на березі вистачає. Дівчину, до речі, побачив саме Костя-Морячок. До