Читати книгу - "Ти мене зрадив, Лада Короп"

Ми з Глібом приїжджаємо до дорогого ресторану, який розміщений на березі озера. Я тут ще ніколи не була, тому краса місцевого краєвиду мене просто зачаровує. 

– Тут неймовірно гарно, – тихо шепочу й вдивляюся у водну гладь.

 – Згоден. Це моє улюблене місце. Тобі подобається? – питає Гліб підходить ближче й стає позаду мене.

 – Так, дуже. 

– Тоді ходімо усередину. Я замовив столик, – говорить Гліб і його дихання приємно лоскоче шию.

 Я обертаюся й дивлюся прямо йому в очі. Вони великі темно сірого кольору опушені густими чорними віями. Завжди не могла миритися з цією несправедливістю. Чому такі розкішні вії дістаються чоловікам? Гліб теж дивиться на мене потім низько схиляється наді мною й шепоче на вухо:

 – Лано, ходімо. Бо нас можуть неправильно зрозуміти. 

– Що? Звісно. Вибач я замислилася. Ми разом заходимо до ресторану. 

Всередині він ще гарніший ніж на зовні. Столик, який замовив Гліб стоїть в окремій ніші, яка закриває нас від сторонніх. Ми сідаємо й одразу ж до нас підходить офіціант. Він цікавиться нашими побажаннями й пропонує меню. У ресторані звучить тиха музика, і я насолоджуюся її мелодією. Нам приносять дороге шампанське й Гліб розливає його по келихах. Я відпиваю трохи й одразу відчуваю витончений смак напою. Гліб теж трохи пригублює шампанського.

 – Лано, перш ніж продовжити наше спілкування я б хотів сказати тобі дещо важливе, – починає Гліб. 

Але мені так це набридло. Не хочу нічого знати та чути. Більше ніякого болю та проблем. 

– Ні, не кажи нічого. Я не хочу чути цього зараз. Давай просто розслабимось. Будь ласка, – майже благаю Гліба. 

– Добре. Та рано чи пізно нам прийдеться поговорити. 

– Потім. Усе потім. 

– Ти вже вирішила, що будеш їсти? – цікавиться Гліб. 

– Так, можемо робити замовлення.

 – Чудово. Зараз покличу офіціанта.

 Через деякий час ми з Глібом смакуємо вишукані страви. Та розмовляємо про всякі дрібниці. Мені дуже легко й невимушено поряд з цим чоловіком. Дивно, але це факт. 

– Знаєш ти дуже приваблива, коли облизуєш губи, – раптом каже Гліб.

 Від цих слів я давлюся їжею й починаю голосно кашляти. Гліб б'є мене по спині й пропонує допомогти. 

– Ні, дякую. Вже все добре. 

– Здається я тебе засмутив? – питає Гліб. 

– Не хвилюйся. Просто я не очікувала від тебе такої реакції, – відповідаю й дивлюся на його губи.

 Мені чомусь дуже хочеться їх поцілувати. Гліб ніби читає мої думки й дуже тісно притискається до мене. Потім його губи наближаються до моїх.

 І ми зливаємося у поцілунку. Відчуваю приємне тепло та легку знемогу. Не розумію чому нас так сильно тягне один до одного. Наче магнітом. Здається я божеволію й втрачаю контроль. Палко відповідаю на поцілунки Гліба й занурюю пальці у його густе темне волосся. Ще трохи і я б віддалася йому прямо тут на цьому столі.

 Але Гліб виявляється більш обачним, тому припиняє цю солодку муку. 

– Досить треба зупинитись... Тобто тут не місце для любовних втіх, – Гліб дивиться на мене затуманеним поглядом.

 – Ходімо до мене, – раптом випалюю й тільки потім розумію що ляпнула.

 – Ти впевнена? – Гліб важко дихає й чекає моєї відповіді. 

– Так, – киваю головою й встаю з за столу. Гліб встає слідом за мною, залишає оплату й ми йдемо до виходу. 

Швидко сідаємо у машину та їдемо до мене додому. Коли ми опиняємося у моїй квартирі, то знову починаємо цілуватися. Я хочу запропонувати каву або чай, але Гліб не відпускає мене й продовжує цілувати. 

– Може кави хочеш? – питаю, коли мені вдасться вирватися з його обіймів. 

– Ні, тебе хочу. Сильно, – Гліб починає стягувати з мене плащ. 

А потім знімає туфлі. Я не пручаюся навіть допомагаю йому. Наш верхній одяг залишається на землі, а ми тим часом переходимо у спальню. Гліб цілує мене усюди де тільки можливо й від цього я відчуваю себе по справжньому бажаною.

 Я сама вигинаюся йому назустріч й хапаюся за його широкі плечі. Силою тягну його сорочку та мало не рву на частини. Але Гліб бере мою руку у свою ніжно цілує, а потім відсуває убік. Я не розумію що відбувається. Невже він образився? 

– Гліб, – кажу невпевнено. 

– Тихо, давай не будемо квапити події.

–Тобто? Ти не хочеш цього? – я вже нічого не розумію, тому стою нерухомо. 

– Хочу, дуже. Але ми не повинні поводитися наче дикуни. Мені хочеться, щоб наш секс доставляв тобі задоволення, а не тільки задовольняв хіть.

 – Тоді чому ти зупинився?

 — Тому, що хочу, щоб ти запам'ятала це надовго, – тихо мовить Гліб й ніжно гладить мене долонею по обличчю та волоссю.

 Потім цілує за мочкою вуха й опускається нижче й нижче. Мені знову стає занадто добре і я не знаю куди подіти власних рук. Не знаходжу нічого кращого як вчепитися йому у сідниці. Потім стаю більш сміливою й переходжу далі. Мої рухи збуджують Гліба й він силою кусає мої губи. Мені не боляче навіть подобається. Відчуваю, що сьогодні мене чекає весела ніч.