Читати книгу - "Мій любий попутник, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Не смій з мене покидька робити! Саме ти у наших стосунках зробила все, аби нічого не вийшло! Тихо тікати надумала? Ні, я вимагаю пояснень! Я, чорт забирай, на них заслуговую!
Здетонувало - гучний ляпас задзвенів на всю кімнату. Я здригнулась і не тямлячись від гніву з усієї сили ляснула його у відповідь. Сергій лиш на мить ошелешено відсахнувся, але оговтався швидко. Наступний удар я пропустила, лише встигла руками на стіну спертися, щоб не впасти. Щелепа пульсувала, у вухах дзвеніло. На адреналіновому автопілоті я вчепилась у його зап’ястки і почала брикатися ногами, намагаючись поцілити у пах або коліно. Ми з різних вагових категорій і шансів на перемогу було замало, та одразу після третього удару і не очікуючи наступного стусана, поки Сергій намагався схопити мене за плечі, я випростала руки і з усіх сил вчепилась в його обличчя нігтями. Манікюр не підвів - не дарма перед мандрівкою на море його оновила. Він завив і позадкував, забувши, що за його спиною валяється валіза. Сергій ще падав, а я вже відчиняла двері будинку. Без телефону, з мокрим волоссям – байдуже. Я рвонула за ворота ще до того як почула його оклик. Зорієнтувалася швидко, та тікати дорогою не ризикнула. Не знаю, чи вже оклигав мій «коханий» чи фляга голосніше засвистіла, та від гріха подалі зріжу шлях через сусідський двір. Добре, що куди не кинь оком, самі недобудови – маршрутів безліч. Ото дурна, знайшла чому радіти! Були б будинки заселені, вже б від сусідів таксі викликала. І поліцію, можливо. Яка іронія! Доля будинку повністю гармоніює з долею всього котеджного містечка і нашим із Сергієм життям – марні сподівання і повільний розпад. Тихо пробираючись між штабелями сусідської цегли, почула як Сергій мене кликав, а потім і звук мотора. Ото поговорили! Від драми до екшену і стрімголов у трилер. Аби до слешера не дійшло. Навкруги лиш самі недобудови і зарослі ділянки. Перспективне колись котеджне містечко так і не виправдало сподівань. Забудовник затягував будівництво місяць за місяцем, а такі ж щасливі покупці як ми, продовжували марно сподіватись на завершення проекту. Теорія розбитих вікон працює завжди. Спочатку це були перебої з освітленням, потім нормальна охорона на в’їзді зникла, зате на пост заступили місцеві п’янички, які самі ж, мабуть, потроху і розтаскували все що погано лежало. Я лізла крізь бісові хащі і кляла той день, коли ми підписали угоду і вклали гроші в це пропаще місце. Обережно визираючи із заростей, я окинула поглядом сусідню вулицю і радо відмітила, що тут було тихо. Продовжуючи майже навпомацки йти вздовж порожніх будинків, я прислухалась до шурхоту коліс, що віддалявся. Тепер з дороги вже не звертала, пришвидшилась і бігцем просувалась в бік траси. От дістанусь я туди, а далі? Ще гірших пригод з випадковим подорожнім віднайду? Чи пішака не один десяток кілометрів по ночі до міста пхатись? Ні телефона, ні грошей! Найрозумніше – повернутись в будинок і пошукати свій телефон. Навряд чи Сергій його з собою прихопив. А як і повернеться, то шо буде? Не вбиватиме ж! Не переконала себе аж нітрохи. Якщо ніде не схибила, то он за тими будинками потрібна мені дорога. Точно! Бачу як вдалині згасають вогні машини, що віддаляється. Сам мені шлях і вказав, телепень. Так і не вирішивши що далі робитиму, майже підійшла до крайнього будинку поселення - он вже по той бік траси будинки світяться. О, так туди і піду! У тому котеджному містечку охорона явно на місці. Тільки з місця рушила, як вухо вловило звуки автомобіля.
– Бляха, повертається! – пролізаючи в кущі поруч вилаялась я. Сподіваючись, що сховалась достатньо швидко, заклякла на місці і присіла. Фари все наближались, а я намагалась дихати якомога тихіше, ніби він міг мене почути. Заспокойся вже, дурепа, не труси куща, він вже поруч! Відпустила гілку і шукаючи додаткову точку опори опустила руку на землю та тієї ж миті серце вкрилося кригою – просто під пальцями рухалось щось гладке і холодне. Не тямлячись від жаху і оглушена власним виттям стрибнула з того клятого куща просто на дорогу, лантухом звалившись під колеса автівки. «Найуважніший ховрашок помирає від удару бампером у чоло» - промайнуло в голові. От тобі і нове життя.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій любий попутник, Інна Земець», після закриття браузера.