Читати книгу - "Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш"

- Лайно! - Шиплю й ударяю ногою по дверях у каюту, в якій ми з Катькою перевдягалися. Там лишився мій телефон. Весь мій нормальний одяг. І шоколадка, яку я завбачливо вкинула в сумку, щоб було чим перекусити.

Стискаю пальці в кулаки й кілька разів підстрибую на місці від обурення. Ну ось і що мені тепер робити? Так я хоча б подзвонити комусь могла.

У моїй голові вже склався план, як я дзвоню в поліцію і повідомляю, що на яхті творяться жахливі речі. У моїй голові цей план був геніальним. Я, звісно, не була певна, що саме в поліцію потрібно було дзвонити. Може, в якусь морську? Ну, я думаю, мені б там уже підказали. Так ось, якась година-друга, сюди б наскочили з перевіркою, я б кинулася дядькові поліціянту на шию і почала б ревти, що мене тут утримують насильно. Хто б міг подумати, що мій геніальний план так швидко провалиться.

Живіт голосно бурчить, а я забиваюсь у темний куточок, щоб нікому не попадатися на очі.

Як я взагалі могла потрапити до такої історії? Ну ось чому моя п'ята точка постійно вляпується в якісь неприємності?

Просидівши у своєму затишному куточку годинку, я все-таки з неї вибираюся. По-перше, страшенно затекли ноги. По-друге, я не їла нічого з самого ранку і мій шлунок у буквальному сенсі прилип до спини. А по-третє, я вирішила пройтися поверхом з каютами й посмикати за ручки. Раптом якась виявиться відкритою? І я зможу там сховатись до ранку? А може, там ще і їжа буде? Цієї секунди в роті збирається слина, а живіт починає активніше бурчати.

Коли я знову виходжу на палубу, щоб пробратися до сходів, що ведуть до кают, завмираю на місці. Тому що в цю саму секунду бачу, як козел Михайло якраз таки повертає до тих самих сходів. Стискаю сильніше зуби. Я вважала його нормальним, а він виявився справжнісіньким гівнюком ще й стурбованим!

Чекаю кілька хвилин, поки козлина спуститься вниз і швиденько біжу до сходів. Серце при цьому так стукає в грудях, що ледве не божеволіє. Жахливо боюся, що мене зараз засічуть і тоді вже я більше не втечу від величезних кнурів.

Сходами збігаю швидко і на пальчиках. Кривлюсь, бо в ступні щось неприємно впивається. Туфлі на величезних підборах мені довелося залишити в затишному куточку. На них абсолютно неможливо бігати й безшумно пересуватися, тому зараз я збігаю сходами босоніж.

Як тільки опиняюся внизу, тут же починаю натискати на ручки й штовхати двері. На п'ятій каюті я вже починаю розуміти, що сьогодні мені навряд чи пощастить.

- Давай, переставляй ніжки, - завмираю і не рухаюся, коли чую чоловічий голос, а потім жіночий сміх.

Повернувши голову до сходів, бачу, що нею хтось спускається. Тут же зриваюся з місця і мчу до повороту, щоб за ним сховатися.

- А в тебе правда вип каюта? - Голос Катьки впізнаю відразу і тут же кривлюсь. Не можу нічого зробити зі своєю цікавістю. Висовую ніс і одне око через поворот і мої очі відразу округляються. Катька йде коридором з тим нареченим. Він же без жодної сором'язливості мне її зад, а Катька задоволено хихикає. Фу, яка мерзота.

- Звичайно віп, і помаю я тебе на віп якості.

Одногрупниця знову голосно хихикає, а я відчуваю, як нудота підкочує до горла. Ця парочка заходить до третьої каюти, і я чую, як клацає замок.

У цей момент у мене закрадаються думки, що всі підробітки Каті закінчуються саме таким фіналом. Інакше як пояснити те, що вона сама добровільно пішла з цим у каюту?

Сумно зітхнувши, я розвертаюся і відразу верещу, бо переді мною виявляється той самий кнур, який стягнув мене зі сцени й притягнув до диванчика.

- А я тебе весь вечір шукаю, - задоволено шкіриться і робить до мене крок. Я ж примудряюся вивернутись і обігнувши цього виродка, біжу вперед. Мене б'є від цілковитої паніки, в голові немає жодного плану. І очі цієї секунди чіпляються за номер на дверях. Дванадцять. Часу думати немає.

- Стій сучка, - загрозливо кричить позаду мене покруч і я починаю молотити по дверях у каюту двома руками. При цьому намагаюся не думати за яких саме умов Михайло погодиться мене впустити до своєї каюти.