Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"

Повернувшись у квартиру, застаю ідеальну чистоту. Клінінг постарався – не залишилося навіть сліду від вчорашньої гулянки. Переодягаюсь у костюм і розглядаю себе в дзеркалі. Єдине моє бажання – зняти його якнайшвидше, але ще рано. Попереду цілий концерт мого татка. 

– Сьогодні ми будемо в ударі, братику! – весело заявляє Дан, коли зустрічаємось з ним у вітальні. – Може, і собі якусь подружку знайдеш, а то ходиш такий сумний. Давно не веселився на повну?

– Це ти у нас любитель веселитися на повну, – кажу. – А я не бачу в цьому нічого хорошого. 

– Давай тільки без лекцій! – фиркає Дан. – Сьогодні ти за кермом. Я збираюсь пити. 

– Як скажеш.

В принципі, я не проти. Пити не хочу. Алкоголь дуже рідко з'являється у моєму організмі. Сьогодні його там точно не буде. 

– Коли купиш собі машину? Я, звісно, не проти особистого водія, але за кермом мені значно краще, – говорить Дан, поки їдемо до місця призначення. 

– Не можу визначитись, чого хочу. Тобто… яку модель, – відповідаю. – Мені подобається твоя Ferrari, але спорткари – це явно не моє. Мені більше позашляховики подобаються. 

– І чому люди думають, що ми з тобою схожі? Абсолютно ні, – хмикає Дан. – Якби ми не були близнюками, я точно подумав би, що одного з нас усиновили. 

Усміхаюсь, тому що це реально смішно. Ми з Даном абсолютно різні всередині й повністю однакові зовні. Це схоже на насмішку долі, адже люди думають, що ми – одна людина. Практично завжди так відбувається. 

На стоянці ресторану заледве вдається знайти вільне місце. Коли ж залишаємо автомобіль, разом прямуємо до входу. Ще на вулиці помічаю, як нас розглядають усі. Усміхаюсь кутиками губ, а Дан мені підморгує. Здається, ми думаємо про одне й те ж. 

Всередині величезного залу яблуку ніде впасти. Дан одразу ж прямує до бенкетного столу й одним махом випиває першу стопку чогось алкогольного. Усміхаюсь і продовжую підпирати стіну, сховавши руки в кишені штанів. 

Тата помічаю одразу. Він обіймає дівчину років двадцяти п'яти, не більше, швидше за все, це і є його наречена. Здуріти можна! Здається, не тільки ми з Даном любимо гроші нашого татуся. 

Шукаю поглядом Дана, щоб побачити його реакцію, а коли брат показово вистрілює собі пальцем у скроню, наче пістолетом, я усміхаюсь. Схоже, не лише у мене шок.

Батько також нас помічає і бере свою майбутню дружину за руку. Вони прямують до Дана, і я розумію, що також треба приєднатися до них. Татко буде задоволений, якщо ми засвітимось усі разом. 

Роблю крок вперед і несподівано зачіпаю плечем дівчину, яка якраз несе келихи з шампанським на таці. Та випадає з її рук і падає на підлогу. Келихи розбиваються, і шампанське забризкує мої штани і її голі ноги. 

– От чорт! – вигукує розгублено і присідає, щоб зібрати уламки. У будь-якому іншому випадку я б, напевно, розізлився, але не цього разу. Вдихаю знайомий аромат полуниці й… неочікувано навіть для себе, також присідаю і хапаю дівчину за зап'ястя в той момент, коли вона збирається взяти в руки перший уламок.

– Ти поранишся, – кажу і відчуваю, як білявка напружується. Вона різко здіймає на мене свої блакитні очі, а я усміхаюсь.

Не очікувала мене побачити? Ну що ж, у нас це взаємно. Тільки от мене ця ситуація веселить, а її – ні. Я бачу страх в її очах. Боїться мене? Правильно. Від такого, як я, краще триматись якомога далі. Особливо таким блакитнооким ангелам, як вона.