Читати книгу - "Атлантида"

фігуру м’яким світлом. Він знизу догори подивився на худорлявого велетня, що стояв поруч із ним. Джек був нащадком однієї з найстаріших англійських династій, але про високе походження свідчила лише легкість, із якою він тримався. Його батько був мандрівником, що цурався свого оточення та використовував своє багатство на те, аби подорожувати зі своїми рідними до найвіддаленіших куточків світу. Нетрадиційне виховання зробило Джека вигнанцем із вищого світу, людиною, яка чудово почувалася у своїй компанії, але не вважала себе нікому і нічим зобов’язаною. Він був природженим лідером, якого поважали майже всі, з ким він мав справу, а члени його команди й поготів.

— І що б ти без мене робив? — із посмішкою промовив Джек і зняв балони зі стиснутим повітрям зі спини Костаса.

Син грецького корабельного магната, Костас провадив життя справжнього плейбоя. Він десять років навчався у Стенфорді й Массачусетському технологічному інституті, звідки вийшов фахівцем із підводних технологій. Оточений купою знаряддя та інструментів, якими володів лише він, Костас із легкістю робив різноманітні чудові винаходи в цій галузі. Його пристрасть до пригод доповнювалася товариською натурою, що було дуже цінною властивістю для фаху, в якому робота в команді була життєвою необхідністю.

Вони з Джеком познайомилися на базі НАТО в турецькому місті Ізмір, де Джек навчався у школі військово-морської розвідки, а Костас працював цивільним радником УНАНТСУБ, військового антисубмаринного підрозділу ООН. Кілька років потому Джек запропонував Костасові разом працювати в ММУ або Міжнародному морському університеті, науково-дослідній установі, яка вже десять років була їхньою рідною домівкою. За цей час Джек, як голова відділу польових робіт, отримав у своє розпорядження чотири кораблі та дві сотні підлеглих, а Костас, попри значну завантаженість у технічному відділі, завжди знаходив час приєднатися до Джека в особливо цікавих експедиціях.

— Дякую, Джеку. — Костас повільно підвівся, надто втомлений, щоб сказати ще щось. Заввишки він сягав лише Джекового плеча, натомість мав широкі груди й міцні рамена, успадковані від багатьох поколінь грецьких рибалок і моряків, та й характер мав відповідний. Цей проект був для нього дуже важливим, і збудження від відкриття позбавило його останніх сил. Це він, Костас, уможливив цю експедицію, використавши батьківські зв’язки з грецьким урядом. Хоча зараз вони перебували в міжнародних водах, підтримка грецького військово-морського флоту була безцінною: зокрема саме звідти надходили балони з очищеним газом, необхідні для водолазних робіт.

— О, я мало не забув!

На округлому засмаглому обличчі Костаса з’явилася хитра посмішка, він сунув руку в кишеню:

— Це на той випадок, якщо ти подумаєш, що я все це сфальсифікував.

Він дістав пакет, загорнений в неопрен, і простягнув його Джекові. Очі науковця тріумфально засвітилися. Джек не думав, що пакунок буде таким важким, і ледь не випустив його. Розгорнувши тканину, він затамував подих.

У пакунку був суцільний металевий диск діаметром із його долоню; поверхня диска сяяла так, наче він був зовсім новий. Помилки бути не могло: такий відтінок могло створити лише абсолютно чисте золото.

На відміну від багатьох своїх учених колег, Джек ніколи не вдавав, що він байдужий до скарбів, тому на якісь секунди цілком віддався захватові від того, що в його руках перебуває кілька кілограмів золота. Піднявши диск і повернувши його під кутом до сонця, він спіймав оком сонячного зайчика, наче звільняючи величезну енергію, що нагромаджувалася в металі впродовж тисячоліть.

Коли Джек побачив відмітини на поверхні диска, на яких виблискувало сонце, його ейфорія посилилася. Тоді він завів диск за спину Костаса, щоб на відмітини падала тінь, і побачив на опуклому боці бездоганно чіткий рисунок.

У центрі був зображений дивовижний прямолінійний пристрій, схожий на велику літеру «Н», із коротким відрізком, що відходив від поперечини, та Чотирма рисками, які, наче зубці гребінця, відбігали від вертикальних ліній. По краєві диска пролягали три концентричні смуги, кожна з яких була поділена на двадцять частин. Зовнішнє коло здалося Джекові низкою піктограм, символів, що містили значення слова чи речення. Він розгледів чоловічу голову, людину, що йшла, весло, човен і сніп кукурудзи. Внутрішні сектори відповідали зовнішнім, але містили виключно знаки з ліній. Усі ці знаки були різними й більше нагадували літери алфавіту, ніж піктограми.

Костас стояв і дивився, як Джек захоплено розглядає диск. Його очі палали тим вогнем, який Костас уже бачив раніше. Джек долучився до віку героїв, до періоду, відображеного в міфах і легендах, відбитого у величі палаців і фортець, у витончених мистецьких роботах і вишуканій зброї. Він пізнавав давнину за допомогою знайдених затонулих кораблів: адже вони зберегли стародавні речі такими, якими вони були в мить катастрофи. Але на цьому дискові, на цьому артефакті лежав відбиток таємниці, яка — Джек знав — не відпустить його доти, доки він не розв’яже її повністю.

Джек покрутив диск і знову подививсь на написи. Подумки він повертавсь у студентські роки, коли їм читали курс з історії писемності. Він уже бачив щось схоже. «Треба буде неодмінно надіслати зображення електронною поштою професорові Ділену», — сказав він собі. Джек навчався в Джеймса Ділена, найкращого у світі фахівця з давньогрецької мови, у Кембриджському університеті.

Він повернув диск Костасові. Деякий час чоловіки дивилися один на одного; їхні очі палали від збудження. Потім Джек поспішив до людей, які працювали біля кормового трапа. Він кинув погляд на золото, й це подвоїло його запал. Найбільша загроза полягала в тому, що відкриття було зроблене в міжнародних водах, у місці, що не належало до юрисдикції жодної країни. Усі спроби запровадити загальне морське законодавство ні до чого не приводили: проблема нагляду за такою великою територією так і не була розв’язана. Однак технічний прогрес зробив підводні апарати з дистанційним керуванням (подібні до того, що брав участь у пошуках «Титаніка») не набагато дорожчими від звичайного авта. Підводні дослідження, які колись являли собою царину лічених установ, тепер були доступні будь-кому, і це стало причиною масового знищення історичних місць. Добре організовані мародери з висококласним технічним устаткуванням прочісували дно моря, нікому не повідомляючи про свої знахідки, які потім назавжди зникали у приватних колекціях. До того ж Міжнародному морському університетові доводилося протидіяти не лише законним дилерам: знайдені предмети давнини дуже приваблювали кримінальний світ.

Джек подивився на платформу хронометриста та, відчувши знайомий прилив адреналіну, жестом повідомив про свій намір зануритися. Потім почав підготовку: переглянув обладнання, налаштував умонтований у скафандр комп’ютер, перевірив тиск у балонах. Він діяв так само методично та професійно, як і завжди, наче не відбувалося нічого особливого.

Але насправді він ледь стримував збудження.